Здание Інститут соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України
Головна АдміністраціяСтруктурні підрозділи Партнери Контакти
   

 

Наукова діяльність
Докторантура, аспірантура
Результати опитувань
Послуги
Навчальні курси
Електронна бібліотека
Інтернет-конференція
Інтернет-тести
Контакти

Перший усеукраїнський конгрес із соціальної психології (УКСП–2010) «СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА НАУКА ТРЕТЬОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ: ДОСВІД, ВИКЛИКИ, ПЕРСПЕКТИВИ »

18–20 жовтня 2010 року

Розділ Шляхи розвитку соціальної психології як напряму фахової підготовки
Розділ Досвід і перспективи вдосконалення соціально-психологічної практики
Розділ Соціально-психологічні ресурси освіти, духовного і культурного розвитку суспільства
Розділ Соціально-психологічні проблеми політики, бізнесу, управління
Розділ Когнітивна соціальна психологія
Розділ Психологія соціальних комунікацій, міжгрупових відносин, медіа-психологія
Розділ Психологія малих і середніх груп
Розділ Психологія мас та спільнот
Розділ Соціальна психологія особистості
Розділ Історія, теорія і методи соціальної психології



Андрієнко Олександр Віталійович Чернігівський юридичний коледж ДДУПВП



Соціально-психологічні проблеми формування образів "свій-чужий"
Бєлавін Сергій Петрович Інститут соціальної та політичної психології НАПН України


Категорія «свій-чужий» відображає одне з фундаментальних протиставлень, що існують у донауковій свідомості і в науковій картині світу. Вона відокремлює світ, що сприймається як «свій», близький, безпечний, від світу, що оцінюється як «чужий», поганий, небезпечний.
Такий поділ є одним із базових способів категоризації соціального світу, способом організації соціальної реальності, якому підпорядковуються інші типи соціальних дій і людських стосунків.
Проблема вивчалась у рамках екзістенціальної, неоекзістенціальної, та гуманістичної концепцій. Представники цих напрямків вивчали становлення людини в суспільстві, інтенціїї людського буття, здатність людини до самоідентифікації. А здатність до розрізнення свого та чужого як перманентну духовну роботу, необхідну для збереження своєї індивідуальності.
Концепт «свій-чужий» використовується в етнопсихології: визначається поняття етносу як групи людей, які мають схожі знання про життя, але різними є форми його зберігання й передачі, що дає змогу усвідомлювати одне одних як «чужих», «не таких». В рамках етнокультурного підходу концепт “свій-чужий” визначається як основний принцип відокремлення свого та чужого етносу за культурним критерієм
У філософії та культурології формулюється визначення концепту «свій-чужий» у його найзагальнішому вигляді, визначається протиставлення «ми-вони» і поділ на «своїх» і «чужих».
У соціології він досліджується як вияв внутрішньої диференціації суспільства, що описує взаємини між окремими соціальними групами.
Тезаурусна концепція стверджує, що своє, і чуже це певні зони, концентричні круги навколо суб’єкта, одни з яких ближче, інші далі від центру. Також, в тезаурус вбудований захисний механізм від інформації, заснованої на антицінностях (для суб’єкта): вона сприймається суб’єктом як чужа і якщо і перетинає межу тезауруса, то тільки у формі її критики.
В аналітичній психології, запропоновано розглядати категорію «свій-чужий» як архетип. В уфімській лабораторії високотехнологічної психології запропонована квадрупольна модель структури архетипу «свій-чужий», що включає чотири індивідуально-типологічних варіанти залежно від спрямованості тропізму та антітропізму до своїх і чужих.
У психології опозиція «свій-чужий» лежить в основі аналізу особливостей міжособистісного і міжгрупового сприймання. Важливими є результати досліджень у сфері взаємозв’язку національної ідентичності і мови.
Важливим є також дослідження образу як цілісної полірівневої системи уявлень людини про світ, інших людей та про себе.
Однією із центральних категорій соціально-психологічних досліджень є психологічні механізми. Під механізмами розуміються соціально-психологічні явища, що виникають у результаті взаємовпливу людей одне на одного та безпосередньо впливають на рівень їхньої комунікативної поведінки, функціональна здатність реалізації особистістю її психічного життя, що закріпилася в психологічній організації, структура певним чином пов’язаних психічних дій, виконання яких спричиняє специфічний результат.
Соціально-психологічні механізми сприймання це: ідентифікація, стереотипізація, схематизація, стигматизація, категоризація, емпатія, атракція, рефлексія, каузальна атрибуція, афіліація, експектація тощо.
Незважаючи на зростання наукового інтересу до проблеми соціальної диференціації за принципом «свій-чужий» у групах, та на інтерперсональному рівні, спеціальних досліджень, присвячених вивченню соціально-психологічних механізмів формування образів «свій-чужий», зокрема у представників етнолінгвістичних спільнот, практично немає.


Завантажити завантажити тези

Проблеми оптимізації процесу соціально-психологічної адаптації російськомовної спільноти
Бєлавіна Тетяна Іванівна Інститут соціальної та політичної психології НАПН України


Інтеграційні процеси українського суспільства характеризуються певною спорадичністю, відсутністю достатнього аналізу динаміки етнонаціонального розвитку, тому врахування особливостей соціально-психологічної адаптації представників російськомовної спільноти до нових українських реалій повинне допомогти розв’язанню численних проблем на шляху становлення сучасного українського суспільства. Умови утворення та засвоєння нових норм суспільного життя, розвиток особистості, що адаптується до них, потребують оптимізації її особистісного потенціалу та особистісних ресурсів для опанування ситуацією, для реалізації особистісних потреб у самоповазі і самоактуалізації в спільноті, з якою людина себе ідентифікує. Обставини, що суб’єктивно сприймаються людиною як перешкоди нормальному життю, визначаються як типові ситуації, що моделюють типову поведінку, прояви якої закріплюються у певні адаптаційні стратегії, здатність та готовність до вибору та спроможність приймати певні рішення.
Результаті дослідження соціально-психологічного портрету російськомовної спільноти дозволили окреслити спектр її проблемного поля, та визначити, що переважна більшість респондентів в усіх вікових групах ставляться до власного майбутнього з надією й оптимізмом.
Поряд з цім, отримані дані щодо уявлень російськомовних про особливості і цінності життя, та різних його аспектів дають підстави констатувати, що основна множина уявлень формується стихійно, некеровано, неконтрольовано і переважно залежить від того, як складається життєва ситуація кожної конкретної людини.
Зазвичай засвоювання норм і цінностей актуального соціального простору здійснюється завдяки старшому поколінню, яке може надати молоді необхідні зразки адаптивної поведінки, але в нашій державі під час змін все суспільство водночас опинилося у ситуації дисонансу в усіх його обставинах, а це вимагає актуалізації всіх адаптивних ресурсів особистості. Сучасна українська молодь зазвичай знаходиться у авангарді соціальних змін, вона позитивно сприймає розвиток суспільства у напрямку формування нових економічних відносин, але соціальні зміни загострюють протиріччя та невідповідності, у тому числі, між поколіннями, у свідомості кожного окремого суб’єкта. Це пов’язане з пошуком суб’єктом стратегій та механізмів співвіднесення сучасного та минулого, інтегрування впливів актуальної культури та власного інтегрування у динамічний соціальний простір. Основні орієнтири російськомовної молоді визначаються спрямованістю на позитивну зміну середовища, а також соціальної ситуації, прагнення забезпечення свого майбутнього життя, орієнтація на співпрацю як стиль життя, творіння як зміст життя. Стратегії спрямовані на соціальну творчість и реалізацію особистісного потенціалу.
Вивчення вибору стратегії індивідуально-психологічного плану майбутнього дозволило виявити найбільш значущі для молоді сфери життя, її настанови, ставлення до найближчого або віддаленого соціального оточення, усвідомленого або неусвідомленого вибору стратегії, виокремити широкий спектр думок російськомовних громадян України стосовно різних сфер суспільного життя, наприклад: чоловіки (порівняно з жінками), учнівська молодь (порівняно з молоддю, яка вже працює), оптимісти (порівняно з песимістами) значно більше надають увагу соціально-економічним і правовим питанням, ніж здоровому способу життя, ніж акціям по залученню широкого кола громади до вирішення соціально-значущих проблем тощо.
Успішність соціально-психологічної адаптації детермінована впливом соціально-демографічного статусу, зніженням вікового порогу, більш високого рівня загальноосвітньої підготовки. Вибор адаптивних стратегій характеризуються поєднанням стратегій спрямованих на саморозвиток, на самовдосконалення, надання допомоги іншим в самовдосконаленні.
Відсутність концепції соціально-психологічної адаптації до українського суспільства представників різних етнолінгвістичних груп, соціально «депривованих» національних спільнот, представників етносів з відмінними від інших груп населення соціокультурними стандартами також ускладнює їх інтеграцію до українського суспільства. Брак засобів ефективної соціально-психологічної адаптації російськомовної спільноти до нових реалій українського соціуму часто викликає активний або пасивний спротив іншомовного населення, що утруднює адекватний, оптимальний, конструктивний шлях до взаємопорозуміння, пошук референтних ознак єднання тощо.
Оптимізация процесу соціально-психологічної адаптації, складного, багатоаспектного процесу взаємодії представників різних етнокультурних спільнот (у цьому контексті російськомовної та україномовної) обумовлює розвиток особистісного потенціалу представників різних етнічних спільностей, їх активне пристосування до навколишнього соціального середовища та включення у весь спектр соціальної активності, у систему міжособистісних стосунків, у соціально-політичну, та соціокультурну реальність. Загальне завдання інтеграції російськомовної спільноти в сучасне українське суспільство - поступовий розвиток українського громадянського суспільства з пріоритетами громадянського патріотизму над етнічними соціальними зв’язками; ліберальних соціально-економічних, моральних цінностей, принципів прав людини і особистої відповідальності; розвитку української мови і культури.


Завантажити завантажити тези

Психологічні образи мовнокультурної безпеки в жителів кримського міста
Брунова-Калісецька І.В., Духніч О.Є. Таврійський національний університет



Соціально-психологічні особливості колективного самовизначення російськомовної спільноти в Україні
Васютинський Вадим Олександрович Інститут соціальної та політичної психології


Російськомовні жителі України схильні переживати істотне напруження у зв’язку з мовними питаннями, в основі якого лежить відчуття загрози ідентичності. Проте брак власне російської мови є мало відчутним, а йдеться радше про її недостатньо захищений статус.
Доцільність чи недоцільність уживання української і російської мов великою мірою оцінюється ніби в різних площинах, без протиставлення обох мов. Очевидно, у ментальному просторі російськомовних респондентів українська і російська мови виконують психологічно відмінні функції.
Російської мови опитаним помірно бракує в освітній сфері, натомість у громадському житті їм навіть не вистачає української. Що ж до оцінки перспектив, то, на думку респондентів, мовні співвідношення принципово не зміняться в освіті, а в засобах масової інформації та, особливо, громадському житті зросте частка української мови.
Для частини російськомовних респондентів важливим є не тільки збереження російської мови, а й намагання відмежуватися від української. Захист російськомовної ідентичності втілюється для них у запереченні україномовного дискурсу, витісненні або звуженні обсягу україномовних фрагментів культури та спілкування.
У структурі соціальної ідентичності російськомовних жителів України домінують категорії, пов’язані з констатацією належності до українського соціуму як політичної нації. Істотним є намагання уникнути прямого протиставлення української і російської ідентичностей. Частіше суто етнічній ідентичності протиставляється ідентичність більш широка й віддалена географічно або ментально.
Для російськомовної молоді відносно дражливішою виявляється проблема узгодження або протиставлення своєї „російськомовності” українській ідентичності, а сама ідентичність частіше обирається й фіксується в контексті конкуренції ідеологічних категорій.
В ієрархії незадоволених потреб російськомовних громадян переважають матеріальні нестатки, брак порядку й стабільності, невпевненість у майбутньому, брак чесної влади, поганий стан здоров’я. Аж після них знаходиться місце для незадоволеної потреби єднання з Росією.
Типовими позиціями російськомовних жителів України щодо інтеграції в сучасне українське суспільство є: активна інтеграція, пасивна інтеграція, субінтеграція, ізоляція, контрінтеграція. Психологічно найблагополучнішими виявилися прихильники активної інтеграції, а їхніми ідеологічними і психологічними антиподами є поборники контрінтеграції. На поведінку носіїв крайніх поглядів більше впливають ідеологічні постави, тоді як позиції проміжних груп сильніше зумовлюються психологічними чинниками. У сучасних умовах найактивнішими суб’єктами організації власної життєдіяльності стають російськомовні особи, які свідомо приймають україномовний дискурс та беруть активну участь у його творенні.
Структура уявлень російськомовних респондентів про соціально-психологічний зміст утворення та функціонування спільноти має вигляд п’ятимірного простору, який включає уявлення про доцільність і ступінь об’єднання громадян у цілісну соціальну структуру в межах суспільства, прагнення спільноти до самопізнання і готовність виступати на захист колективних та індивідуальних прав і свобод, орієнтації на головні життєві інтереси та найважливіші цінності спільноти, переважання в життєдіяльності спільноти тенденцій рефлексивного усвідомлювання і практичного діяння, співвідношення процесів колективного самоздійснення і делегування повноважень окремим особам та групам.
Визначено зміст провідних соціально-психологічних тенденцій колективного самовизначення російськомовної спільноти в Україні. Рентизація постав полягає у вимаганні патерналістської опіки. Ригідизація ідентичності віддзеркалює намагання зберегти статус найбільш референтної групи. Символізація ідентичності означає надання російськомовності символічного значення як ознаки, за якою вирізняється спільнота. У діяльному позиціонуванні втілюється активний підхід до розв’язання проблем. В основі моральної апеляції лежить самооцінне вивищення та задоволення спільнотного нарцисизму. За плеканням звичайності криється прагнення наділити себе пересічними морально-психологічними чеснотами. Через акцентування скривдженості члени спільноти сигналізують про обмеження й несправедливості та своє право на компенсацію.


Завантажити завантажити тези

ТРАНСЦЕНДЕНТАЦИЯ НАЦИИ
Ваханиа Зураб Институт Психологии им. Д. Узнадзе


ТРАНСЦЕНДЕНТАЦИЯ НАЦИИ

Ваханиа Зураб - Зам. директора Института Психологии им. Д. Узнадзе, Академик АПН Грузии, профессор, зам. президента Общества психологов Грузии.

1. ТРАНСЦЕНДЕНТАЦИЯ
Трансцендентация – переступать, перешагивать, нарушать покой, выходить за пределы, опережать, превосходить, стремится все дальше и дальше, выше и выше, искать новое и искать собственную Самость, самоутверждаться и самоактуализироваться в творческой свободе...
Грузинский писатель и выдающийся общественный деятель Илья Чавчавадзе (XIX в.) настойчиво указывал на необходимости для человека «неугомонного стремления вперед», без которого человек тупеет, замшивает и черствеет. «Я считаю опсным заблуждением предположение, что в первую очередь человеку требуется равновесие, или, биологически, «гомеостасис». На самом деле человеку требуется не снятие напряжения, а борьба за какую-то цель, достойную его. Основное дело человека вовсе не в получении удовольствия или избегания боли, а скорее в видении смысла своей жизни. Человек готов даже страдать, при условии, что его страдание имеет смысл» [Б. Франкл].
Обнаружилась странная закономерность: человек среднего возраста может спокойно владеть достатком и удовольствиями, иметь неплохую работу, семью и вполне преуспевать в обществе, но у него начинается нервозное состояние, хроническое чувство пустоты и бессмысленности. Это важнейщее явление впервые исследовал К.Г. Юнг, далее – Гуманистическая психология: Б. Франкл, А. Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс, Э. Эриксон. К.Г. Юнг нашел их причину в застое, в заторможении внутреннего роста личности и потере смысла жизни; гуманистическая психотерапия к «нусогенным» неврозам начала применять «Логотерапию», т.е. терапию Логоса (Смысла), сущность которой состоит в нахождении конкретных путей Творческой Свободы, внутреннего роста, развития, самореализации, самоактуализации. Это понятие соответствует одному из основных понятий К.Г. Юнга – индивидуации и стремлении к Самости.
Согласно Д. Узнадзе, основная движущая сила ребенка (начиная с внутриутробного состояния!), кроме естественных позывов и потребности в защищенности, является врожденная «Функциональная тенденция» - стремление к наиболее полной реализации внутренних функциональных возможностей; не только игра, но даже и рождение, активный выход из совершенного «рая» материнской утробы, объясняется функциональной тенденцией.
Для большинства людей, которые не достигли нормальной адаптации, испытывают материальные или социальные лишения и погружены в напряженной ежедневной суете, трансцендентация дремлет, лишь изредка прорываясь в непонятных и тревожных чувствах.
Как в случае ребенка (особенно, в возрасте полового созревания), так и в случае взрослого человека, при подавлении трансцендентации (из-за внешних или внутренне-психологических сложностей) возникает неврозное состояние: невроз, или наркомания, алкоголизм, сексуальные извращения; агрессивность, девиантный склад характера, преступность (вспомним значения Transcendo: п(е)реступать, нарушать, выходить за пределы), или грубый бездуховный материализм, жестокое стремление к власти, не брезгующий никакими средствами грубый карьеризм, или религиозный фанатизм... Все это является отчаянной попыткой самоутверждения – что не удалось здоровыми добродетельными путями. Один из пороков современной цивилизации – это то, что гигантский город с его яркими возбуждающими зрелищами, рекламами и прочим очень накаляет страсти и обостряет потребность в трансцендентации, не давая при этом соответствующего поприща... Нами выявлен еще один важный аспект этой проблемы, связанный с духом современной цивилизации, с культом комфорта и с экраноманией.
Легкий аспект п(е)реступания – это прелесть (иногда прельщение) незнакомого фрукта и незнакомого «полового партнера»; притягательство запретного плода, вынудившее Адама и Еву преступить и потерять даже идеальное самосохранение и адаптированность. Как раз отсюда и начинается Человек: Сводоба – Переступание – Познание – Страдание – стремление обратно к «потерянному раю», к Покою – Свобода – новое Переступание...
В экзистенциализме произошло дальнейшее раскрытие и развитие этого понятия. Грузинский философ З. Какабадзе образно излагает «фундаментальную тенденцию человеческого бытия»: «Всеохватывающий характер тенденции самодвижения не означает того, что будто она составляет единственную тенденцию бытия; она должна мыслиться в борьбе с противоположной тенденцией – с инерцией бытия. И в определенных слоях и «участках» бытия победительницей выходит инерция. Например, неорганическая природа... обнаруживает себя в основном как инертная. Тенденция самодвижения здесь скована и по крайней мере с полной силой не показывает себя. Но б крупном масштабе истории всей вселенной побеждает она – неуклонно ратет ее доля. Она с особой силой проявляется на стадии человеческого бытия... Человек - порождение этой универсальной тенденции к бесконечному развитию и вместе с тем ее «помощник» - она скована без человека... Человек по существу есть постоянно преодолеваемая ограниченность и конечность в сторону безграничности и бесконечности».
Все рассмотренные явления и закономерности с индивидуального уровня обобщаются для уровня общественного. Жизненные ценности – это «точки зрения» отдельного человека, как ему видится путь к приобщению к «вечности, безграничности, сверхизобильности», все более и более полному бытию. То же самое верно и для всего общества. Каждое общество живет своим «менталитетом», т.е. теми высшими самодовлеющими ценностями, через которые проходят пути трансцендентации всего общества, через которые видится Абсолют. З. Какабадзе называет их «общественными идеалами» и показывает, как они обусловляли «дух эпохи» и как их изменение и развитие влияло на историческо-диахроническую линию развития культуры, в частности, искусства.
Опишем несколько хорошо известных наглядных примеров. Древнейшее произведение мировой литературы, непревзойденный «Гильгамеш», явно и непосредственно выражает трансцендентацию Шумеров, их стремление к вечности, божественности, стремление мирное и культурное – в отличие от соседних семитских воинствующих племен!
Основная движущая сила древнего Египта – стремление к бессмертию, наглядно увекове¬ченная в величественных пирамидах, во всей архитектуре, скульптуре, живописи и текстах.
Ветхий завет излагает последовательную историю Израиля, что прямо тождественно трансцендентации всего «избранного народа». Интересно, что само название «Израиль» возникло вследствие борьбы с «Богом» или его ангелом первого патриарха собственно израильского племени – Иакова. Израиль – богоборец!
Неугомонное стремление средневековья к небесному Богу, как образу вечности, святости, совершенства и абсолютной всеполноты наглядно увековечена в готических соборах с их неудержимым стремлением ввысь (прекрасно выражено в повести У. Голдинга «Шпиль»). Вся наука, искусство, педагогика, культура и быт средневековой Европы пронизаны этой фундаментальной трансцендентацией...
Особенно интересным и неисследованным представляется синхронно-этнический аспект.
В идеалистической философии (как на Западе, в том числе, в христианской теологии, так и в Китае и в Индии) нигде не видны даже понятия нации или национального. Истинное начало и основа всего – дух, логос, божественное слово – принципиально вненационально. Совершенно непонятным остается отношение единственного истинно онтологического, миросозидающего языка к реальным национальным языкам (если не считать ненаучный вавилонский миф о столпотворении и разветвлении одного «божественного» языка на множество языков). Даже в философии Гегеля национальные дух-язык-культуры являются лишь преходящими отрезками на пути самопознания вечного абсолютного Духа.
Для материалистической философии (в том числе, в марксизме, также в биологизме Л. Гумилева) нация – временное и случайное объединение людей. Также и большинство новых нетрадиционных мыслителей нацию считают преходящим явлением и, часто, даже причиной зла, войны. В этом единодушны такие разнотипные мыслители, как Л. Толстой, Ж.П. Сартр, К. Леви-Стросс, Э. Фромм, Кобо Абе, Джон Леннон и др. Почти все настоящие мыслители и творцы XX века резко критиковали современную цивилизацию, но мало кто постиг основные корни духовного, душевного и экологического кризиса.
Сама основа идеалистической и материалистической философии – их онтологии таковы, что не позволяют обосновать высшую сущностность, непреходящую ценность нации. Отсюда следует общая космополитическая установка, которой даже в лучшем случае может противостоять национальное лишь чувство – но не философски обоснованная мысль. А чувство часто впадает в другую крайность – в нацизм, расизм, шовинизм. Современная культура не способна философски разграничить здоровый гуманистический национализм от этих уродливых крайностей. А ситуация вполне аналогична индивидуальной: неограниченная свобода, вырождающаяся в волюнтаризм – противопоставленная свободе с основным нравственным законом: не делай другому того, чего не желаешь, чтобы делали тебе другие. Национализм вполне аналогичен гуманизму, только на другом уровне. Аналогию Личность\Нация при сравнении независимости и свободы развил Грузинский психолог Ш. Надирашвили. Положения гуманистического национализма на основе гуманизма Ренессанса и английского либерализма сформировал Илья Чавчавадзе; частично – Вл. Соловьев.
Сущностное понятие нации можно обосновать на философии жизни, для которой сам прин¬цип бытия – живое многообразие, сущностное различие в каждом единстве. При этом, различие и индивидуальность являются более ценными, чем обобщающее единство. Не су¬ще¬ствует никакого «мирового духа (культуры)» без национальных, не существует одного «бо¬жественного» языка. Мировой дух изначально множественен – являясь лишь взаимнодо¬полняющим и гармоническим единством национальных духов. Эта философия разработана Н. Бердяевым. «Все, что в культуре является творческим, носит печать национального гения... Для достижения высшего всечеловеческого существует единственный исторический путь – путь национального роста, развития, творчества». Чем глубже индивидуальность человека, тем более национальным становится оно (в отличие от поверхностности космополитизма); и чем глубже национальность, тем более общечеловеческим становится оно.
В. Гумбольдт на богатом языковом материале показал, что миросозидающим является не «божественный язык», а каждый отдельный национальный язык, которые существенно отличаются не только внешними формами, но также и внутреннимы формами. «Разные языки – отнюдь не различные обозначения одной и той же вещи, а различные видения ее; и если вещь эта не является предметом внешнего мира, каждый язык по своему ее создает... Через многообразие языков для нас открывается богатство мира и многобразие того, что мы в нем познаем». Поэтому разные национальные миры существенно, онтологически отличаются друг от друга. Так как национальный язык и культура имеют непреходящую высшую ценность, поэтому и сама нация имеет высшую надысторическую онтологическую сущность. Как и, несмотря на свою бренность, имеет каждый человеческий индивидуум – что является первой заповедью гуманизма.
Разные национальные миры, языки и культуры во многом похожи, но тонкие отличия не менее ценны и важны, чем сущностное единство. Так же как и оленя или тигра определяет не только сущностное «млекопитяющее-животное», но также и специфическое «олень» и «тигр» - как раз то, что не является обще-животным. Одно из составляющих экологического движения – это искусственная, насильная защита многообразия природных форм. Так же одно из составляющих гуманистического международного права должно быть искусственная, насильная защита национальных культурных, языковых и душевных своеобразий. В этом состоит великое богатство человечества – гораздо более ценное, чем богатство природных форм флоры и фауны. Это есть основная заповедь гуманистического национализма, который больше, чем патриотизм: патриот готов бескорыстно служить Родине, но истинный националист, кроме того, сознательно борется против слияния и унификации наций, языков и культур, содействует укреплению и развитию своеобразий каждой нации (не только своей!); для него нация – это непреходящая и самодовлеющая ценность. Только так можно достичь настоящего братства между всеми нациями. Начала гуманистического национализма близки Дельфийскому движению и антиглобализму.
Как и для отдельного человека, так и для всей нации смысл жизни не только в самосохра¬не¬нии (т.е. сохранении себя и собственных своеобразий), но также и в трансцендентации. Только сохранение и адаптация – это путь деградации. Как и для людей, так и для наций основа душевного здоровья и нравственности одна – открыт должен быть путь здоровой трансцендентации, с достаточным поприщем самоутверждения, созидания, творчества и самовыражения. Путь этот должен быть открыт с обоих сторон: изнутри и снаружи. Когда этот путь заглушается, из-за внутреннего подавления или конфликта или из-за внешнего насилия и подавления, тогда трансцендентация не находит здорового пути, по которому она может развернуться без столкновения с другими. Тогда она накопляется в бессознательной темноте, образуя порочный круг невротической трансцендентации. Потом она все равно вырвется, но уже уродливыми, безнравственными путями. Так возникает зло.
Так заболевает порабощенная нация и порабощенное общество. Их больше, чем внешние враги, начинают сковывать свои «комплексы», обостренный эгоцентризм и жгучее (чаще подсознательное) чувство неполноценности с его гиперкомпенсацией: нездоровое тще¬славие и разные «позы»; постоянное сравнение себя с другими, а также с собственным «Я-идеалом»; сильная завистливость, враждебность и раздражаемость; ненормально завышен¬ная потребность в успокаивающей эмоциональной привязанности; сильно преувеличенный уровень притязаний, но при сильном самоудерживании и скованности в действиях (рассмо¬трено выше). Заболевает и властелины... Все это особенно резко проявляется в бывших коммунистических республиках, в которых обстоятельства вдвое тяжелее – из-за продол¬жительного дополнительного, социального гнета – тоталитарной тирании.
Самый древний, распространенный, примитивно-дикий вид трансцендентации нации – это ненасытный «животный инстинкт» завоевания и владения пространствами, а также добычи разбоем. Это было смыслом жизни кочевых воинствующих племен, порабощающих мирных оседлых племен, с более высокой куьтурой. К.Г. Юнг выразился так: «Арийская (индоевропей¬ская) хищная птица с ее ненасытной жаждой добычи, ведущей ее через все страны, к которым она не имеет никакого отношения». Присоединяются другие низшие, садистические виды трансцендентации: мания власти и мания наживы. Для этого готовы жертвовать всем, даже жизнью. В индоевропейских языках общий корень у слов «Бог», «благодать», «богатство»(!), «удача, удаль», «добыча».... В кавказских языках нет ничего подобного. Другие исторические примеры хищной трансцендентации: нескончаемые завоевания воинствующих семитских племен (аккадцы, ассирийцы, арамейцы... позже арабы) или тюрко-монгольско-татарских племен. К сожалению, современный мир недалеко отошел от этого, лишь завуалировав высопарными лозунгами, пустыми международными соглашениями и фальшивыми конвенциями хищную трансцендентацию. В лучшем случае прорываются на луну и на марсе, все дальше и дальше, выше и выше, или путем самоизматывающего неуклонно ускоряющегося производства, за счет загрязнения и грабежа Природы, накапливают несметные вещественые богатства и удивительно изощренное оружие. Этот путь трансцендентации ведет к неминуемой пропасти экологических катастроф.
Вообще, материально-пространственный путь трансцендентации чаще всего вырождается в агрессию или экологическую катастрофу, потому что вещественное поприще очень ограничено и вряд ли хватит всем. В отличие от этого, духовное пространство легко умещает бесконечное множество разных непересекающих путей, не иссякают материалы, не загрязняется окружающая среда. Поэтому там не происходит никаких моральных или экологических «столкновений». Современный Запад, с его фальшивым космополитическим «гуманизмом» и настоящим технократическим бездуховным материализмом, своим разумом есть потомок идеализма, просвещения и христианства, но своим сердцем и делом продолжает дела «арийской хищной птицы». А «справедливость» напоминает мудрую басню Крылова, в которой волк наказал «провинившуюся» овечку. «Поза страуса» никогда не спасает. К.Г. Юнг основательно доказал: то, что упорно не хотят увидеть, что пытаются заглушить и захалтурить, что облекают в вуаль пустословия – как раз это и накапливается всеподрывающей и всенаводняющей силой, готовой взорваться каждую минуту.
Ничего не поможет не экологическим проблемам, ни упадку высоких духовных ценностей и массовой некультурности, ни неуклонному росту разврата, насилия и криминала во всем мире – пока радикально не изменятся базисные установки и реальные пути трансцендентации, пока не прекратится фарисейское закрывание глаз, заумное пустословие, плетение словес и плетение мыслей, плетение справедливости и плетение совести; пока все вещи не назовутся своими именами, пока искренне и прямо не осознается Правда – со своими неизбежными следствиями.
Справедливость и любовь, и свобода для здоровой трансцендентации – только так можно избежать зла и, может быть, достигнуть счастья.



Особливості сприймання громадсько-політичної інформації російськомовною спільнотою
Вінков Веніамін Юрійович Інститут соціальної та політичної психології


Дестабілізація суспільного життя створює перешкоду для звичних способів задоволення потреб і кожний раз перевіряє значимість цінностей даного суспільства, їхню корисність при вирішенні посталих проблем. Перегляд цих цінностей потребує значних розумових зусиль, проте як прийняття потрібних нових цінностей, так і відкидання старих цінностей не завжди є правильним рішенням, так як часто їхнє практичне значення перевіряється часом і ефективним застосуванням. Саме в такій ситуації соціальні маси втрачають критичність в оцінці подій і на зміну цій критичності виступає міфологія як система знань, яка пояснює та допомагає зрозуміти людині цей світ і події, які відбуваються в ньому. Міфологізація сприймання характеризується тим, що людина починає приймати без критики хибні твердження, ідеї та сліпо вірити в них. Вона прямо впливає на оцінку достовірності поданої інформації у ЗМІ, на оцінку політичних рішень і вчинків.
Завданням свого дослідження ставили виявити особливості сприймання громадсько-політичної інформації російськомовною спільнотою. В опитуванні брало участь 377 респонденти з луганської, запорізької та дніпропетровської областей, Запропоновані твердження, з якими потрібно було респондентам погодитися чи не погодитися, містили 6 міфологем, які відображали сумнівні факти з політичного життя.
В результаті проведення отримали такі дані: з міфологемами «Никакого отравления Виктора Ющенко на самом деле не было» погодилися 53,8% російськомовних громадян України, «„Майдан” 2004 г. – это результат применения тонких психотехнологий» - 63,1%, «Виктор Янукович в молодости сидел незаслуженно и был впоследствии справедливо оправдан» - 25,5%, «Убийство Евгения Кушнарева организовали националисты» - 23,9 %, «Юлия Тимошенко действительно призывала обнести Донбасс колючей проволокой» - 41,9%, «Так называемая „помаранчевая революция” была проведена на американские деньги» - 63,7%. Кореляційний аналіз rs Спірмена отриманих результатів виявив статистично значущий зв’язок на рівні p<0,01 між всіма міфологемами.
Це говорить про те, що такі символи, як «Майдан» і «Помаранчева революція» для респондентів, які погодилися з цими міфологемами, є чужими і не несуть такої цінності, як для представників, приміром, західних областей України. І для них легше погодитися із сумнівними фактами, ніж відкинути їх взагалі як недостовірні.
В подальшому дослідженні ми виділили дві групи російськомовних респондентів: перша група тих, хто погодилися з міфологемами, і друга тих, хто не погодився. А далі проаналізували виявлені регіональні та вікові відмінності. Так серед респондентів кількість тих, хто погоджуються із міфологемами, в різних регіонах України різна. В східній частині України, а саме на Луганщині, така кількість найбільша в порівнянні з Дніпропетровщиною і Запоріжжям. А серед вікових відмінностей на рівні статистичної значимості (p<0.01) за λ критерієм Колмогорова-Смірнова були виявлені відмінності між групою «від 18 до 29 років» та групою «50 років і вище» при виборі міфологеми «Никакого отравления …».
Дослідження ідентичності виявило, що серед респондентів першої групи більше тих, хто ідентифікує себе з «русским» і «русскоязычным жителем Украины», ніж респонденти з другої групи, а респондентів, які ідентифікують себе з «гражданином Украины», в другій групі більше, ніж в першій.
Проведений кореляційний аналіз rs Спірмена виявив, що між цими міфологемами та іншими твердженнями, що містять в собі прозахідні або прорадянські цінності, існує статистично значущий зв’язок на рівні p<0,01. Так між міфологемами та твердженнями, які містять прорадянські цінності, існує позитивна кореляція, а між міфологемами та твердженнями, які містять прозахідні, від’ємна. Це говорить про те, російськомовні громадяни України, які розділяють більше прорадянські цінності, будуть більше погоджуватися з міфологемами такого характеру, які несуть недостовірну інформацію, ніж ті, хто не розділяє ці цінності.
Отже, можна зробити висновок, що російськомовних громадян України можна умовно поділити на дві групи, кожна з яких відрізняється політичними орієнтаціями: прозахідними та прорадянськими. Ці орієнтації можуть стати визначальними при оцінці політичних подій та інформації, яка надходить зі ЗМІ. В даному дослідженні був виявлений зв'язок між твердженнями, які містили прорадянські цінності, та міфологемами, що несуть недостовірну інформацію. А також були виявленні відмінності між обома групами в залежності від регіону, віку та ідентичності цих респондентів.


Завантажити завантажити тези

ҐЕНДЕРНА СТЕРЕОТИПІЗАЦІЯ ТА ЕГАЛІТАРНІСТЬ: ВИКЛИКИ ЧАСУ
Говорун Т.В. Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України


Проблема гендерного самовизначення є актуальною не лише для процесу статевої соціалізації дітей та молоді, але й для дорослих, більшість яких сформувались як особистості в умовах стерео типізованого суспільства. Відомо. що паритетність позицій статей в різних сферах людського буття залежить не стільки від історично-успадкованих соціально-економічних та етнографічних реалій, скільки від системи мислення індивідів, ступеня стереотипізації індивідуальної та масової свідомості.
Метою представленого дослідження є висвітлення соціально-психологічних механізмів поширення гендерних стереотипів та можливостей актуалізації суспільних та особистісних ресурсів їм протидії.
Відомо, що стереотипами називають схематизовані, спрощені, спримітизовані уявлення про характеристики чоловіків і жінок – їх фізичні та особистісні властивості, статеворольову поведінку, професії і посади, коло обов’язків, вмінь та навичок їх реалізації. Соціальні психологи виокремлюють в змісті стереотипів три рівня настанов, адресованих їхнім «споживачам». Перший, загальний рівень, пов’язаний з описовими характеристиками статей як двох великих полярних соціальних груп. Цю описову поляризацію «чоловічого» і «жіночого» вбачають не тільки в межах однієї групи, але й в межах великих спільнот. Більш директивний рівень очікувань щодо чоловічої і жіночої поведінки несуть в собі так звані приписові стереотипи. Вони формують своєрідний ідеал дівчини, жінки/ хлопця, чоловіка і одночасно вказують на те, якими вони не повинні бути. Заборонні стереотипи несуть з собою табу щодо посягань особи однієї статі на «привілеї» іншої. Якщо хтось посягає на «заборонні» сфери, він чи вона караються осудом громадської думки, що в свою чергу впливає на самооцінку, мотивує повернення в «прокрустове ложе» звичного, аби не почуватись «білою вороною». Як чоловіки, так і жінки однаково остерігаються виявляти «статевонетипову» поведінку в спілкуванні, зовнішності, професійній діяльності, яка виступає своєрідним викликом конформізму «ми – жінки, а не чоловіки»(чи навпаки), вони однаковою мірою схильні до «покарань» інших за невластиву статі поведінку.
Щоб визначити шляхи подолання гендерних стереотипів, слід зрозуміти соціально-психологічні механізми їх формування. Чому гендерні стереотипи залишаються найбільш сталими в індивідуальній та масовій свідомості і які чинники мають бути задіяними в їх подоланні? Згідно результатам соціально-психологічних досліджень люди підтримують статеву атрибуцію стереотипу, якщо найближче соціальне оточення демонструє його правдивість та невід’ємність від реалій життя. Стереотипізовані уявлення більшість людей асимілює настільки некритично, що приймає їх за власні переконання,не підозрюючи того, що вони досить скоро починають спрямовувати їхню поведінку. Усвідомлювати стереотипізацію власних поглядів на міжстатеві стосунки буває досить важко, адже усталені сімейні і соціальні ролі підтримують самооцінку, звичний стиль життя.
На роздоріжжі гендерного самовизначення знаходиться також і молоде покоління. І хоча юнаки та дівчата більш орієнтовані на партнерство і в своїй більшості виявляють однозначне прийняття егалітарних цінностей, в ситуації особистісного індивідуального вибору молоді жінки приймають необхідність відступництва від кар’єрних прагнень на користь особистого «жіночого» щастя. Їхні однолітки чоловічої статі виявляють ще менше бажань демократизувати обов’язки в родині, адже це потребуватиме їх справедливого розподілу і позбавлення соціальних привілеїв.
Слід зазначити, що сучасні жінки більшою мірою пристосувалися до функціонування в «чоловічому світі», успішно освоївши політичні, управлінські ролі, незвиклі професії, ніж чоловіки, яким важко даються метаморфози включення в побутові і батьківські ролі, педагогічні професії, присвячення себе благу інших тощо. Проте жінки, граючи на «чоловічому полі», все ще відчувають присмак андроцентризму –мусять як лідери більше пристосовуватись до чоловічих стилів управління, міряти політикум «чоловічими» потребами та запитами, брати на себе додаткові домашні обов’язки, посилюючи феномен подвійної зайнятості.
Психологічний тиск статевих стереотипів хоча і дуже сильний, все ж може бути ослаблений та обмежений їх усвідомленням, активізацією потреби в самоздійсненні. Головний напрямок такої гендерної ресоціалізації полягає в розширенні соціально-психологічного простору для особистісного зростання індивіда без огляду на його(її) статеву належність, а також для розвитку андрогінних властивостей.
Суб’єктність як роль актора власного життя полягає у вільному виборі власної поведінки, слідуванні індивідуальним професійним уподобанням, в здобутті почуття задоволеності від реалізації свого власного сценарію життям. Система статевих ролей створює відповідно як можливості, так і обмеження в сферах самореалізації статей. Брак суб’єктності чоловіка і жінки як в сімейних стосунках, так і в системі публічних ролей однаковою мірою негативно позначається на міжстатевому партнерстві, оскільки не здатне задовольнити потреби самовиявлення і незалежності,самореалізації як необхідної умови розвитку особистості. Подолання гендерних стереотипів важкий психологічний процес вивільнення власного Я від повинності діяти відповідно прийнятим статево рольовим очікуванням, а йти назустріч власним прагненням і цілям.



ПСИХОЛОГІЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ
Григорчак Ігор Михайлович Національної академії державного управління при Президентові України


У країнах перехідного періоду, до яких належить і Україна, чи не найголовнішою проблемою є формування професійної, відповідальної перед народом і підконтрольної йому правлячої політичної еліти.
Поняття "еліта" походить від латинського eligere і французького elite, що означає краще, добірне, вибране. Починаючи з XVII століття, це поняття вживається для позначення товарів найвищої якості. З XIX століття застосовується до вищих соціальних груп у системі соціальної ієрархії. У соціально-політичних науках термін одержав поширення в XX столітті.
Серед вітчизняних дослідників, які працюють у цьому напрямі, можна виділити Б.Кухту, В.Литвина, М.Михальченка, М.Пірен, В.Полохала, Ф.Рудича, В.Фесенка та ін.
Саме поняття "еліта" (за Дж. Сартрі "еліта – це синонім політичної еліти") [1, с. 238] , "політична еліта" стосовно до сучасної України сприймається далеко не всіма. Не вдаючись до інтерпретації того, наскільки українська еліта є взірцем суспільства, будемо виходити з функціонального визначення поняття "еліта". Відповідно до нього приналежність до політичної еліти встановлюється за фактом володіння індивідуумами реальною владою й впливом.
В Україні вона формувалася в основному з таких соціально-політичних груп, як: колишня партноменклатура, комсомольські працівники, господарські керівники, опозиція до комуністичного режиму, а також тих, хто не був пов’язаний ні з комуністичним режимом, ні з опозиційними силами.
Більша частина політичної еліти зробила кар’єру ще за часів СРСР, і коли почалася "ломка" системи, вона опинилася у вигіднішій позиції у боротьбі за нову владу.
Внутрішня організація нової-старої влади носила горизонтальний, корпоративно-клановий характер і була позбавлена корінння, що йшло в глибину й культурного шару. Не маючи "прив’язки", вона не відчувала й відповідальності за свої дії, яка є основним принципом демократії.
Замість відповідальності з’явилося відчуття тимчасовості, нетривкості та нестійкості свого становища на вершині піраміди влади. Розуміючи, що рано чи пізно "халява" закінчиться, правляча еліта використовує своє становище для власних інтересів, надаючи мінімум ресурсів на суспільні цілі.
Слід зауважити, що в основі багатьох системних проблем нашої країни лежать не якісь анонімно-об’єктивні "реалії", а соціально-психологічні особливості правлячої політичної еліти.
З моменту переходу до демократичної моделі суспільства в нас зросла кількість злочинів, корупція, безпритульність, менш доступною стала освіта, охорона здоров'я. На початку 90-х років ці "продукти" капіталістичного світу тодішня влада намагалася не помічати. Згодом про них почали говорити, при чому дискусії інколи носили дуже гострий характер. Але по сьогодні ми знаходимося на стадії констатації того, тому потрібний наступний крок – вирішити не тільки наболілі проблеми, а й "запропонувати суспільству магістральні вектори внутрішньої і зовнішньої політики, проект його національного розвитку, адекватний викликам сучасності" [2, с. 12]. Як відомо, саме стратегічна функція є однією з основних для еліти і якраз в цьому і полягає її місія. На жаль, доводиться констатувати – нашим елітам притаманна хіба що виборча стратегія – як перемогти опонентів. Проте, життя не тільки у виборчій боротьбі.
Чому "процес" зупинився? Тут можна виділити декілька причин:
 відсутнє бачення майбутнього країни. Згадаймо слова Л.Кучми: "А ви мені скажіть, що потрібно будувати, так я й побудую";
 недостатня кількість стратегічно мислячих керівників. В Україні тактиків більше, ніж стратегів;
 монетарна свідомість: усе можна купити і відповідно все продати – фетишизм до грошей;
 жорстка конкуренція на рівні влада-опозиція. Прийняття непопулярних рішень, автоматично б’є по рейтингу політичної сили. В умовах, коли влада отримує все, ніхто не хоче опинитися в опозиції;
 роз’єднаність суспільства ускладнює пошук "універсальних" ідей.
З цього випливають такі завдання:
 припинити чвари і сісти за стіл переговорів, узгодивши правила гри, де опозиція опиняється не в становищі ізгоїв;
 визначити ключові моменти, які є базовими (державний суверенітет, вступ до ЄС, єдина державна мова) і навколо яких не слід спекулювати;
 відмовитися від популізму, імітації реформ;
 ввести принцип особистої відповідальності наділених великою владою людей за результати їх діяльності;
 здійснити адміністративну реформу, відмовившись від занадто роздутого бюрократичного апарату;
 сприяти формуванню середнього класу, ввівши прогресивну шкалу податку на прибуток, обмеживши, таким чином, інтереси еліти на користь більшої частини суспільства;
 важливо формалізувати критерії професійної відповідності для номенклатури урядових позицій (профільна освіта, управлінський досвід, авторитет в галузевому середовищі та ін.). Не може бути більше такого, як було в нашій новітній історії, коли в одного з міністрів першим записом у трудовій книжці, що вказував на досвід роботи на державній службі, була міністерська посада. А де ж досвід?
Усе це дасть свої наслідки за умови становлення 3-4 потужних ідеологічних політичних сил, які будуть конкурувати між собою програмами, а не обливанням брудом один одного. Це б допомогло не тільки вирішити складні питання, але й активізувало суспільство до дискусії, підйому енергетики в ньому, яке, на жаль, переважно деморалізоване.
Список використаних джерел
1. Пряжников Н. Психология элитарности / Н. Пряжников. – Москва-Воронеж: "Модэк", 2000. – 512 с.
2. Рудич Ф. Політичний клас в сучасній Україні: методологічний контекст // Сучасна українська політика. – 2009. – Випуск 16. – С. 5-14.



Гендернорівнісний міф сучасної соціалізації
Гридковець Людмила Михайлівна Київський інститут бізнесу та технологій


Первинне значення слова гендер, як рід, не тільки не розглядається в контексті його використання, але й суттєво змінене у просторі його сутнісного наповнення. На даному етапі розвитку світової спільноти слово «гендер» визначає виключно соціальну презентацію статі, при цьому не рідко, будучи засобом маніпуляції, виступає в якості ключового моменту деструктивних змін у свідомості не тільки окремих груп, але й мас.
Аналіз історії розвитку гендернорівнісного міфу показав, що в реальності його було су?естовано світовій думці з метою послаблення негативізму до феміністичних спільнот на Заході. За рахунок цього відбувся процес впливу не тільки на психічну сферу окремих осіб, але й по-суті, світової спільноти, що призвело до істотного зниження її критичності як маси до інформації та розвиток інфантильності щодо перевірки достовірності подібного інформативного потоку, а також формування необмеженої довіри до подібних інформаційних джерел.
Поняття ?ендерної рівності неможливе у своїй природі. Ми можемо говорити про «рівнозначимість», «рівновартісність», але не про рівність. У культурному просторі людини базовими є три сфери: суспільно-соціальна, психо-сексуальна, фахова-професійна, що стрижнево об′єднані між собою духовним фактором. Духовність як така має дифузійний характер і проникає у всі сфери життя особистості. Закони збереження енергії є однаковими для будь-яких наукових парадигм. То ж посилюючи суспільно-соціальну, чи фахову-професійну сферу особистості, ми використовуємо затратну енергію із психо-сексуального простору, до якого, до речі, і належить базова частина сімейного культурного просторового поля.
Оскільки людина як така не є одностатевою істотою, а існує в дихотомії «чоловік-жінка», то при зростанні енергетичних витрат жінкою у суспільно-соціальній чи фахово-професійній сфері, саме на стільки ж мають бути зменшені ці витрати з боку чоловіка. При цьому відбувається перерозподіл психо-сексуальної енергії у культурному просторі як жінки, так і чоловіка. Зменшення психологічної активності у психо-сексуальному, зокрема, у сімейному просторі жінки для збереження балансу має бути скомпенсоване збільшенням цієї активності у ідентичному просторі з боку чоловіка. Але реальність показує, що міра компенсаторності є обмеженою, оскільки жінка, перебравши домінантну активність у фахово-професійній та суспільно-соціальній сферах не може забезпечити чоловікові здатності народжувати дітей. Тобто, не може забезпечити йому рівності у відтворенні людської популяції. А це доводить, що рівність між чоловіком і жінкою є лише новітнім соціалізаційним міфом, який використовується як маніпуляційний гачок для задоволення економічних та політичних амбіцій певних структур.
Проте небезпека цього міфу полягає у деструктивних суспільних процесах: по-перше, падіння цінності інституту сім′ї , відкладання або відмова від народження дітей в догоду кар′єрі, маніпуляція темою насильства в сім′ї при відсутності реальних об′єктивних досліджень даного питання. Так представники організацій з гендерної рівності, до яких переважно належать жінки, надають різні данні в межах 72-91% щодо факту різних видів насильства, які зазнає жінка в родині. Натомість чоловічі організації подають данні, що 97% чоловіків в Україні зазнають психологічного насильства з боку своїх дружин.
Безперечно, саме явище «насилля в сім′ї» існує, і його треба об′єктивно вивчати і створювати реальну систему допомоги жертвам насильства, але ця реальна картина не має нічого спільного з міфом. Бо саме подібні міфи є засобом насильницького формуванням суспільної думки в догоду пропаганди «?ендерної рівності», тобто в догоду того, чого не може існувати в природі.


Завантажити завантажити тези

Поняття колективної пам’яті та її особливості
Іванова Олена Феліксівна Харківський національний університет імені В.Н.Кар

Протягом довгих років прерогативою психологів були дослідження індивідуальної пам’яті. Але поступово ця ситуація почала змінюватися: був доведений соціальний характер індивідуальної пам’яті (П.Жане, Л.С.Виготський), а М.Хальбваксом було введено в науковий обіг поняття колективної пам’яті (1925). Згідно його концепції, колективна пам’ять є соціально створеним феноменом, що створюється різними соціальними групами та інститутами суспільства. В суспільстві може бути стільки варіантів колективної пам’яті, скільки в ньому нараховується таких груп. Зміст колективної пам’яті детермінується груповим контекстом, і колективна пам’ять певної групи розділяється її членами. Різні соціальні групи створюють власні варіанти колективної пам’яті, які відрізняються один від одного. Але й в межах однієї групи колективна пам’ять про якусь подію може відрізнятися. Для аналізу такого явища Дж. Верчем було запропоноване поняття «розподіленої» колективної пам’яті (Wertsch, 2002). З його точки зору, колективна пам’ять певної групи не є однаковою, а розподілена між її членами. Найпростішим різновидом розподіленої колективної пам’яті є «однорідна» пам’ять, в основному однакова для всіх членів групи, яка в реальності зустрічається досить рідко. Другий вид розподіленої пам’яті - «додаткова». В цьому випадку спогади членів групи є різними, але не суперечливими; вони лише доповнюють один одного, створюючи загальну, більш повну картину. Третій вид розподіленої колективної пам’яті Дж.Верч характеризує як «суперечливу» або «протиборчу». Як і при «додатковій» пам’яті, різні члени групи пам’ятають різне, але їх спогади знаходяться у протиріччі та полеміці. Колективна пам’ять має низку характеристик та особливостей. Одною з важливіших є створення простої та зрозумілої версії події. З погляду американського вченого П.Новіка, який порівнював колективну пам’ять та історію, історія прагне до розуміння явищ у всій їх складнощі, до розгляду їх в різних перспективах, до виявлення неоднозначності, в тому числі й моральної. Колективна пам’ять, навпаки, спрощує явища, уявляючи їх в єдиній вибраній перспективі; вона нетерпима до будь-якої невизначеності і зводить події до міфічних архетипів (Novick, 1999). П.Берк підкреслює іншу важливу особливість колективної пам’яті (хоча він використовує термін «соціальна пам’ять»): вона детермінується не тільки групою, якою вона створюється і розділяється, але й місцем і часом її створення (Burke, 1989). Колективна пам’ять в різні часи зберігає різні події та їх інтерпретації. Ще однією характеристикою колективної пам’яті є її здібність до постійного розвитку (Nora, 1996). Зміст пам’яті зазнає збережень та забувань, неусвідомлених спотворень та маніпуляцій; спогади можуть довгий час знаходитися у латентному стані, щоб потім знову «прокинутися» до життя. Це узгоджується з ідеєю М.Хальбвакса, що минуле також багато в чому є мінливим соціальним конструктом, пристосованим для потреб сьогодення. Особливістю колективної пам’яті є також її емоційна насиченість. Як явище емоційне, колективна пам’ять зберігає тільки ті факти, які їй «підходять». В ній можна побачити перенос, захист, цензуру та проекції усіх видів. Через свою емоційну наповненість колективна пам’ять може бути не тільки здобутком, але й «тягарем» минулого. Суттєвою характеристикою колективної пам’яті М.Хальбвакс вважав її спрямованість на підтримку стабільності та цілісності групи. Розвиваючи цю думку, А.Руссо відмічає, що як індивідуальна пам’ять спрямована на підтримку і збереження особистісної ідентичності, так і колективна пам’ять спрямована на підтримку і збереження соціальної ідентичності. Він підкреслює також той факт, що навіть індивідуальна пам’ять завжди вписана в колективні рамки: сім’ї, школи, роботи, держави. Люди не пам’ятають самі по собі; вони завжди пам’ятають у контексті (Rousso, 2002). Тому колективна пам’ять може підтримувати не тільки групову локальну ідентичність, але й «великі»: етнічну, національну (громадянську), релігійну і та інші. Ще одним важливим питанням є співвідношення змісту колективної пам’яті та національної ідентичності: тобто яким повинен бути зміст колективної пам’яті, що потрібно до неї входити, щоб вона ефективно підтримувала національну ідентичність. Звичайно, є події в історії держави, що вважаються героїчними майже одностайно, і саме вони, перш за все, підтримують позитивну національну ідентичність. Тому з дуже великими складнощами проникають в колективну пам’ять події, що розхитують цей позитивний образ, а люди намагаються навіть не впускати їх в свою індивідуальну пам’ять. Виходячи зі сказаного, можна зробити висновок, що поняття колективної пам’яті може бути ефективно використане в соціально-психологічних дослідженнях.


Завантажити завантажити тези


Іванчук Ірина Олександрівна Інститут соціальної та політичної психології НАПН України



Психологічні механізми впливу реклами на свідомість та поведінку людини
Кальба Ярослава Євгенівна ТНПУ ім.В.Гнатюка


Серед соціальних психологів сьогодні поширеною є думка, що реклама намагається змінити установку людини стосовно товару чи послуги різними шляхами: рекламні ролики, кліпи, рекламні написи, реклама поштою тощо. Вважається, що сучасна реклама не впливає на волю споживача, вона лише підсилює потребу, допомагає зробити відповідний вибір. Іншими словами, реклама виступає засобом, що опредмечує потреби, а останні породжуються об’єктивними соціально-психологічними процесами [2].
Та новітні дослідження доводять, що реклама в певних обставинах і ситуаціях здатна зовсім непомітно для самої людини, на основі цілого ряду психологічних механізмів, формувати нові потреби, а також несвідомо впливати на такі аспекти людського життя як ціннісні переваги, соціальні установки, статево-рольові особливості поведінки, світосприймання загалом. Як свідчить практика не завжди виправданим є психологічно наївний зв’язок: потреби – товар – реклама? Ефективною може бути й інша психологіка: товар – реклама – потреби. Адже саме зміст реклами (інформаційний, емоційний) якорить потребу людини на конкретному товарі [1,3].
Метою даної роботи передбачалося розглянути психологічні механізми й особливості сприймання рекламної продукції потенційними споживачами та емпірично проаналізувати для якої вікової категорії вплив реклами є гранично небезпечним і чому?
Зазвичай люди вважають, що реклама діє на кого завгодно лише не на них (так званий “ефект третьої особи”), однак показовою у цьому контексті є зростаюча тенденція продажу саме тієї продукції, яка рекламується. Американські вчені підрахували, що середньо статистична людина за рік переглядає близько півтори тисячі нових рекламних повідомлень. Переваги ж набуває та рекламна продукція, яка враховує диференціацію потреб різних вікових, соціальних та демографічних груп населення (цільової аудиторії) – тих, хто в силу певних причин повинен зацікавитись конкретним товаром. Мова йде про психологічні особливості сприймання рекламного повідомлення потенційним клієнтом. У цьому контексті сприймання – доволі складний психічний процес, який опирається на попередній життєвий досвід людини, відтак кожна людина здатна сприймати один й той самий рекламований об’єкт по-різному.
Основними складовими процесу сприймання рекламного повідомлення є:
1) власне перцепція (сприймання);
2) розуміння, мислительна (оціночна) діяльність;
3) запам’ятовування, мнемічна діяльність.
Для перцептивних процесів сприймання реклами первинно значущим елементом є увага. Увага – “ворота сприймання”. Тут доречно розглянути поняття довільної та мимовільної уваги. Довільна увага визначається інтересами самого споживача. Мимовільна ж увага не пов’язана з нагальними інтересами людини, вона активується виключно дією подразника. У контексті сприймання рекламної інформації таким надійним подразником є «ай-стоппер» - елемент, що зупиняє погляд.
До основних механізмiв тих психічних процесів від яких залежить розуміння та запам’ятовування рекламного повідомлення вiдносимо наступнi:
• використання псевдологіки (логічного обману), прямої фальсифікації, ефекту “соціального наслідування”;
• використання психофізіологічних прийомів реклами, що знижують критичність сприймання;
• використання мнемічних ефектів запам’ятовування інформації.
Перераховані психологічні механізми не вичерпують ввесь арсенал маніпулятивних можливостей реклами, проте й не спростовують, а лишень підтверджують вплив останньої на свідомість та поведінку людини. Аби відстежити емпірично тенденції залежних і незалежних від реклами споживачів в рамках даної роботи проведено психологічне дослідження. Застосовано питальник, який виявляє власну думку випробовуваних щодо впливу реклами на їх поведінку, а також асоціативний тест, який дозволяє з’ясувати реальні тенденції цієї поведінки. Порівняльний аналіз проводився для таких вікових груп досліджуваних: учні 5-6-х класів (100 осіб), учні 9-10-х класів (100 осіб), студенти-першокурсники (100 осіб). Логіка вибору респондентів обумовлювалась насамперед тим, що дана вибірка складає потенційну цільову аудиторію, яка найбільше піддається впливу цінностей та смислів примхливих “брендів” рекламо-маркетингових продуктів, однак передбачалось дізнатися для якої з вище зазначеної вікової категорії цей вплив є гранично високим і чому?
Аналіз результатів дослідження дозволяє констатувати лідерські позиції студентів 1-го курсу, які виявились найбільш залежними від реклами споживачами. Розглядаючи ймовірні причини одержаних емпіричних фактів, припускаємо наступне. Студенство, як соціально найактивніша верства населення, від своїх вікових попередників вирізняється більшим простором можливостей і самостійністю, можливістю активно приймати участь у всіх соціальних і політичних процесах суспільства, а відтак – підпадає під вплив більшої кількості рекламних носіїв.
Актуальності в контексті даної проблеми набуває питання: наскільки вплив реклами є гранично безпечним для юної особистості? Адже юність – це вік специфічної емоційної сензитивності, в якому фіксується найнижча задоволеність смислом свого життя, невпевненість у собі, стан тотальної невизначеності. Залишається лише сподiватися, що показник високої залежності від реклами не стане додатковим фруструючим фактором у процесі самовизначення юнакiв, який блокуватиме їх власний суб'єктний вибір.
Література:
1.Горин С.А. НЛП: Техники россыпью. – М.: “КСП +”, 2001. – 576с.
2.Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія груп. Прикладна соціальна психологія. – К.: Либідь, 2006. – 560с.
3.Феофанов О.А. Реклама новые технологии в Росии. – СПб: Питер, 2001. – 384с.



ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ МОЛОДІ В УМОВАХ МІГРАЦІЇ З СЕЛА В МІСТО
Карпова Ірина Гурамівна Інститут соціальної та політичної психології НАПН України

В умовах сучасної соціально-економічної ситуації в країні значна кількість сільської молоді бажає змінити сільськогосподарську зайнятість на «міську», що є вагомим чинником міграції сільської молоді до міст. Для психологічної науки ця тенденція цікава насамперед із погляду адаптації особи до нових умов життя, нових цінностей і соціальних норм, можливостей самореалізації, зміни соціальної ідентичності.
Соціальна ідентичність традиційно розглядається як один з основних компонентів особистості, у якому концентруються і структуруються уявлення особи про своє місце в соціальному світі. Це динамічна структура, що нелінійно розвивається протягом усього життя людини.
Вивчення цього питання займалися як зарубіжні (Еріксон Е., Марсіа Дж., Ватерман А., Мід Дж., Теджфел Х., Тернер Дж.), так і вітчизняні (Агеєв В.С. , Солдатова О.Л., Старовойтова І.І., Коростеліна К.В., Іванова Н. П. тощо) науковці. Проте найбільш поширеними серед сучасних дослідників цієї сфери є теорії соціальної ідентичності Х. Теджфела та соціальної категоризації Дж. Тернера, що були розроблені в межах когнітивного підходу. У своїй теорії автори розглядають соціальну ідентичність як результат соціальної категоризації, яку вони тлумачили як фундаментальний когнітивний процес, що дозволяє людині організовувати інформацію про навколишній світ. Авторами підкреслюється мінливість та мобільність соціальної ідентичності в залежності від контексту. Вона визначається належністю людини до певної соціальної категорії і є важливим регулятором самосвідомості соціальної поведінки людини (Tajfel H., Turner J., 1979).
В науковій літературі соціальна ідентичність інтерпретується через належність до соціальної спільноти, оскільки її функціонування відбувається саме в ситуації соціальної дії. Саме членство в спільноті вчить людину реагувати на себе саму соціально, забезпечує здатність викликати в собі реакцію спільноти та як результат опановувати її цінності та норми.
Соціальна спільнота розуміється нами як сукупність людей, які об’єднані на основі спільних ознак, цінностей або спільної діяльності за умови безпосередньої або опосередкованої взаємодії, яка є особисто значущою для кожного члена спільноти. Протягом життя людина ідентифікує себе з різними соціальними спільнотами, що зумовлює зміну компонентів її соціальної ідентичності.
Так, молода людина сільського походження, переїжджаючи в місто, опиняється під впливом нових соціальних норм і цінностей, що може спричинити відчуття певних особистісних неспроможностей, переживання кризи ідентичності. Молодь, яка прагне залишитися в місті, не просто адаптується до умов міського середовища, а намагається інтегруватися до міської спільноти, стати її членом. Таке входження молодої людини до спільноти, переживання своєї належності до неї має забезпечити почуття внутрішнього комфорту і допомогти уникнути самотності.
Село і місто згідно існуючої класифікації спільнот можна визначити як вид територіальних спільнот. В науковій літературі, як правило, зустрічається протиставлення цих соціальних утворень, а відповідно підкреслюється полярність їх визначальних характеристик, особистісних рис представників цих спільнот.
Зрозумілим в цьому плані є й те, що молода людина, яка мігрувала з села в місто опиняється в абсолютно інших умовах, ніж ті, що були звичними для неї, а це в свою чергу призводить до виникнення конфлікту між внутрішніми прагненнями та реальною соціальною ситуацією.
Ідентичність не є сталим конструктом і в умовах соціальної мінливості вона виконує адаптивну функцію. В ситуації конфлікту між ідентичністю та соціальною ситуацією особистість може обирати певні способи захисної стратегії. Однією із таких стратегій є ідентифікація з іншою, більш значущою спільнотою. Така ідентифікація особистості з іншою, в нашому випадку міською, спільнотою обумовлює трансформацію її соціальної ідентичності.
Клочко В.Є. визначає трансформацію ідентичності як кризову зміну в результаті впливу на людину біологічних, психологічних, соціальних або економічних факторів. Трансформація ідентичності буває позитивна (продуктивна, досягнута) та негативна (непродуктивна, дифузна) (Клочко В.Е., 1998).
Проте варто зазначити, що будь-яка зміна відбувається за умов готовності особи визнати свої недоліки і поступово усувати їх, орієнтуючись на становлення цілісної особистості. В цьому контексті внутрішня мотивація, яка обумовила міграцію з села до міста, рівень соціальної мобільності людини будуть одними з вирішальних факторів, які визначатимуть форми динаміки соціальної ідентичності.
Отже, проведений аналіз показує, що поки що в психології ще не напрацьовані чіткі уявлення про механізми та критерії процесу трансформації соціальної ідентичності, які б дозволили б описати зміни в структурі ідентичності під впливом різних соціокультурних умов. На нашу думку проблема трансформації соціальної ідентичності пов’язана перш за все з пошуком механізмів, які допомагають індивіду співвіднести минуле і майбутнє, інтегрувати різноманітні впливи культури і знайти своє місце в складному динамічному світі. Також майже не дослідженими залишаються питання соціальної ідентичності представників сільської і міської спільнот, особливості трансформації соціальної ідентичності в умовах міграції населення із села до міста.


Завантажити завантажити тези

Ценности этнических групп Молдовы в период социальных изменений.
Кауненко Ирина Ивановна Центр Этнологии Институт Культурного наследия АН М

Изучение ценностной сферы этнических групп даёт возможность понимания вектора развития общества, смысловой интерпретацией личностью социальной действительности. Целью нашего исследования являлось изучение ценностной сферы этнических групп в период длительной социальной неопределённости. Мы исходили из того, что радикальные социальные трансформации, происходящие в нашем обществе будут по - разному отражаться на ценностной сфере этнических групп. Для исследования ценностей мы применили опросник Шварца. Здесь мы хотели бы отметить чисто переводческий момент. Мы применяли методику Шварца, описанную в статье В.Н.Карандашева «Концепция ценностей культуры Ш.Шварца», поэтому и название мотивационных блоков дано в его переводе (Карандашев, 2009,с.81). Н.М.Лебедевой и её сотрудниками, три блока ценностей переведены несколько иначе (но смысловая сторона тождественна) - Овладение (Мастерство), Включенность (Консерватизм), Равенство (Равноправие). Так как исследования Н.М.Лебедевой для нас являются базовыми, мы в скобках даём её перевод (Лебедева, 2000, Лебедева, Татарко 2009). В целом выборка составила 932 человек. Возрастной состав и образовательный статус: 16-18 лет (школьники); 18-19 - 25 лет (студенты); 25-55 лет (работающие взрослые). Этнические группы – молдаване (румыны), русские, украинцы, гагаузы, болгары. Периоды исследования 2004-2009г. Обратимся к результатам исследования. В целом, для всех этнических групп характерны ценности Равенства, Овладение (Мастерство), Включённость (Консерватизм), Гармония. Это означает, что для представителей всех исследуемых этнических групп важны ценности морального равенства, социальной ответственности. Ценности Равенства (Равноправие) по всем этническим группам является значимой. И мы бы обозначили данную культурную ориентацию как центральную. Ценности Овладение (Мастерство) так же являются сквозной культурной ориентацией для всех этнических групп. Это означает, что люди готовы к активной деятельности, и для них важны такие ценности как честолюбие, успех, смелость.. Важно, чтобы этот энергетический потенциал был использован, востребован у нас в Молдове, а не являлся основой для «омоложения» трудовой миграции. Для нашего поликультурного пространства значимы не только ценности индивида, но и групповые - Включённость (Консерватизм), Гармония. Одним из факторов является системный кризис, который охватил все сферы жизнедеятельности людей, что естественно порождает повышенную потребность в безопасности, стабильности, предсказуемости окружающего мира. Так же немаловажным фактором является то, что Молдова – агрикультурная страна и это не может не оказывать влияния на значимость групповых ценностей, стремление к групповой принадлежности, разделения её целей. Изучение культурных ценностных ориентаций разных этнических групп позволил нам выделить, как общую матрицу нашего поликультурного пространства на современном этапе, так и специфическое, уникальное, характерное для каждой этнической группы Литература. Карандашев В.Н. Концепция ценностей культуры Ш.Шварца //Вопросы психологии, 2009. Н.М.Лебедева Базовые ценности русских на рубеже XXI века //Психологический журнал.2000, т.21.№3


Завантажити завантажити тези

Изучение культурных ценностных ориентаций граждан Молдовы.
Каунова Наталья Васильевна Центр Этнологии Институт Культурного наследия АН М

Изучение ценностной сферы представляется особенно актуальной, когда общество находится в длительной социальной неопределённости и ситуации выживания. По словам Р. Инглхарта, общества, придающие особое значение ценностям Выживания демонстрируют относительно низкий уровень субъективного благополучия, уровень межличностного доверия, культурное разнообразие кажется угрозой. К данным странам он отнёс и страны посткоммунистического пространства. Целью нашего исследования являлось изучение ценностной сферы граждан Молдовы в период быстрых социальных изменений. Для нашего эмпирического исследования была применена методика ценностей Шварца (Карандашев, 2009) В целом выборка составила 777 человек. В исследовании принимали участие молодежь (образовательный статус – студенты) 509 человек, возраст 18-25 лет, и взрослые 268 человек, возраст 26-55 лет. Исследование проводилось под руководством И.И.Кауненко и совместно с Л.В.Гашпер. У молодежи наиболее выражены блоки Равенство (4,27), Мастерство(4,19), Включенность (4,12). Ценности, выражающие интересы индивида Равенство и Мастерство, у молодёжи выражены сильнее, чем ценности коллективистической направленности. Последнее место в блоках ценностей занимает Иерархия (2,66). Наибольшие показатели у группы взрослых получили блоки ценностей Равенство (4,44), Включенность (4,22), Гармония (4,10). Ценность Аффктивная автономия ниже у взрослых (2,88), чем у молодежи (3,69), что свидетельствует у них о меньшем стремлении к переживанию эмоционально позитивных чувств, в число которых входят удовольствие, увлекательная жизнь, наслаждении. Как и у молодёжи, последнее место у взрослых занимает ценность Иерархия (2,84) По результатам исследования видно, что во всех группах ведущее место занимает ценность Равенство и Включенность (Консерватизм). Ценность Равенство утверждает моральное равенство индивидов, их способность прийти к согласию в интересах блага других людей и к добровольной кооперации с ними для выполнения общих социальных задач. Эта ценность относиться к ценностям индивидуалистической направленности. Ценность Включенность (Консерватизм), наоборот, относиться к ценностям коллективистической направленности. Данная ценность предполагает тесную связь с группой, идентификацию с группой и разделению общего образа жизни, а так же присутствует ориентация на сохранение существующего порядка и избегание действий, которые могут разрушить групповую солидарность. Слабая значимость ценности Иерархии, и у взрослых и у молодёжи, может говорить нам о «расшатывании» традиционных ролей, о непринятии иерархического порядка и несогласии с обязанностями и правилами, предписанными иерархической системой ролей, снижении значимости ценностей – социальная власть, авторитетность, подчинение и богатство. Далее мы сравнили показатели студентов и взрослых Молдовы, полученные в нашем исследовании, с показателями учителей и студентов из Восточной Европы, Западной Европы и России (Н.М.Лебедева, А.Н.Татарко, 2009) . Результаты сравнения показали, что по Мастерству взрослые Молдовы «обогнали» взрослых (учителей) не только из Восточной Европы и России, но даже и из Западной Европы. По ценностям Включенность (Консерватизм) и Иерархия, взрослые Молдовы занимают срединное положение. Самые высокие показатели по этим ценностям у учителей из России, а самые низкие – из Западной Европы. По сравнению с учителями (взрослыми) из России и стран Западной и Восточной Европы, наши респонденты меньше ориентируются на такие ценности как Гармония, Равенство, Интеллектуальная Автономия и Аффективная Автономия. Если сравнивать выборки студентов, то можно увидеть, что для студентов Молдовы в большей степени характерна ориентация на ценность Включенность (Консерватизм). По сравнению со своими сверстниками из России и Европы, молодежь Молдовы отличается более низкими значениями по ценностям Аффективная Автономия, Интеллектуальная Автономия и Мастерство и в большей степени близка к показателям студентов из Восточной Европы. Вместе с тем, необходимо отметить, что «социальный перекрёсток» таит в себе и большой потенциал, включающий особенности поликультурного пространства Молдовы. Так, для граждан Молдовы характерна коллективистическая направленность культуры, поэтому и не удивительно, что в целом по нашей выборке достаточно значимыми оказались ценности блока Включенность (Консерватизм). Поэтому, коллективистическая составляющая может выступать как консолидирующая, креативная сила нашего Социума. Высокая ценность блока Равенства является важной основой для демократических преобразований в обществе. Наше исследование выявило, что наши граждане готовы много работать, активно включаться в социальные преобразования общества и для них особую значимость имеет – соблюдение Справедливости и Социальной ответственности всеми. Литература. Карандашев В.Н. Концепция ценностей культуры Ш.Шварца //Вопросы психологии,№1 2009.с.81-96 Н.М.Лебедева, А.Н.Татарко Культура как фактор общественного прогресса- Москва, 2009.


Завантажити завантажити тези

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ АКТУАЛІЗАЦІЇ ЦІННІСНОГО ТА СМИСЛОВОГО ВПЛИВУ НА СТРУКТУРУ ПОЛІТИЧНИХ
Котляр Олександр Олександрович Інститут соціальної та політичної психології НАПН України

Будь-який суб’єкт є невід’ємною частиною певної спільноти, а отже носієм масової політичної свідомості. Як відомо, базовими компонентами політичної свідомості є цінності та смисли, оскільки саме вони визначають її категоріальний простір. На думку В.Татенка, “суб’єктність”, що відображена в тому числі і ціннісно-смисловою сферою є вектором суб’єктивної активності людини в її сутнісному вимірі [В.Татенко]. Ціннісно-смислова сфера є цілісним утворенням особистості, що розвивається, змінюється. Кожен її елемент взаємно доповнює інший. Натомість політичні уподобання з одного боку відображають стан зацікавленості чимось (фокусують увагу на об’єкті), а з другого – здійснюють його категоріальну оцінку (визначають емоційну значимість об’єкта, його привабливість, прийнятність тощо).
Проблема дослідження факторів детермінації політичної свідомості потребує постійного удосконалення процедури їх аналізу. Чимала кількість наукових публікацій з цієї тематики відзначають, що в процесі детермінації політичної свідомості найбільшу значущість мають конструкти ціннісно-смислової сфери. Як відомо, найбільш розповсюдженими методами аналізу політичної свідомості є методи експериментальної психосемантики. Останні в емпіричних дослідженнях, поєднуються з методами інтерсуб’єктивної взаємодії. Провідним із таких методів є соціально-психологічний тренінг, використання якого все частіше зустрічається в політико-психологічних дослідженнях.
Як відзначає В.Васютинський “серед методів групової роботи як ігрового моделювання соціально-психологічних процесів насамперед вирізняються соціально-психологічний тренінг …” [В.Васютинський]. Традиція застосування тренінгів обумовлена насамперед їх унікальністю, що полягає у можливості створення особливої ситуації “суб’єктивного зростання”. Остання, на нашу думку, дозволяє значно розширити межі осягнення особистістю соціально-політичних явищ та процесів.
Психологічні особливості тренінгу більшість дослідників пов’язують із можливістю створення невимушеної атмосфери взаємодії між різними учасниками, що значно поглиблює процес особистісної активності і спонукає її до самоактуаліізації в процесі вирішення нагальних питань та завдань тренінгу. Іншою стороною розуміння сутності тренінгів є закладений апріорі механізм формування якісних змін в свідомості особистості, що закріплюються здобутими навичками успішної соціальної поведінки. На думку Р.Ф.Корте, суть тренінгу полягає у цілеспрямованому процесі розвитку знань та умінь особистості [Рассел Ф. Корте].
В нашому дослідженні ми звернулися до використання тренінгів як специфічних технік моделювання різних ігрових та дискурсивних методів побудови ситуації особистісного зростання в контексті формування навичок оцінювання та сприйняття політики.
Таким чином, основним нашим завданням було з’ясування особливостей ціннісного та смислового впливів на структуру політичних уподобань. Для успішної реалізації даного завдання нами було підготовлено два типи тренінгів: один передбачав трансляцію на учасників смислових конструктів актуалізації політичного середовища, другий використання ціннісних конструктів.
Отримані результати емпіричного дослідження дозволили зробити нам наступні висновки:
- застосування моделі тренінгів з використанням “смислового” впливу. Здійснюваний смисловий вплив сприяв посиленню соціально-політичної активності, спрямованості молоді до пошуку дієвих способів впливу на політику, більшою мірою структурував систему їх уявлень про політику;
- застосування моделі тренінгів з використанням “ціннісного” впливу. Ціннісний вплив посилював впевненість у політичному виборі особистості акцентуючи її увагу на рефлексії власного відношення до політики та конструюванні ціннісно-оцінного світогляду.
Загалом, треба відзначити, що використання програми тренінгів сприяло підвищенню рівня суб’єктивної активності, цікавості по відношенню до політики, а також значно поглибило процес політичного мислення, розширило уявлення про політику тощо. Використання в подальшому соціально-психологічних тренінгів, що орієнтовані на трансляцію політичних цінностей або смислів, має сприяти менш конфліктному вирішенню питання щодо політичної визначеності та включеності до політики студентської молоді.


Завантажити завантажити тези

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ КОРУПЦІЙНИХ ДІЙ В КОНТЕКСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФОРМАЛЬНИХ ГРУП
Лозинський Олег Михайлович факультет психології Львівського державного університету внутрішніх справ


ІНТЕРПРЕТАЦІЯ КОРУПЦІЙНИХ ДІЙ В КОНТЕКСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФОРМАЛЬНИХ ГРУП

Корупційні види дій проявляються в діяльності державних інституцій, що діють як формальні групи з управлінсько-розпорядчими функціями. Державні органи влади контролюють розподіл різноманітних ресурсів та благ й встановлюють правила доступу до них. Завдяки корупційним діям суб'єкти влади полегшують доступ претендентів до благ та звільняють їх від санкцій за вчинені порушення.
Структурними компонентами корупційної діяльності є: Суб’єкти корупційної діяльності: «клієнт»; «посередник». Соціальні нормативи: законодавчі норми, процедурні правила; посадові обов’язки, інструкції. Суб’єкти контролю: державні правоохоронні, контролюючі органи; суб’єкти, які не зацікавлені в корупційній діяльності; свідки. Мета корупційної діяльності: дефіцитні блага, якими в обхід встановлених правил прагне заволодіти «клієнт»; корислива вигода «посадовця». Засоби корупційної діяльності та її прикриття: перевищення «посадовцем» повноважень; тиск з боку «посадовця» на підлеглих з метою сприяти корупційним діям. В рамках функціоналістських підходів діяльність чиновника необґрунтовано спрощується лише до виконання ним посадових обов’язків. Припускають, що посадовець повинен робити лише те, що йому дозволяють його повноваження. Ігнорування в рамках функціоналізму суб’єктивних мотивацій спричиняє те, що значний відсоток посадовців вдаються до використання службового становища. У рамках біхевіористичного підходу наявна у державі система боротьби з корупцією відлякує (або навпаки заохочує) посадовців та політиків від корупційних дій. З огляду на когнітивні підходи, корупційним діям сприяють недостатня правова освіта чи непоінформованість громадян. Чиновник переймає на себе функції експерта, посередника, за що «клієнт» оплачує йому відповідний «гонорар». У підходах гештальтпсихології корупційна поведінка громадян визначається загальною правовою ситуацією в спільноті. Якщо корупція набула значного поширення, то деструктивний правовий клімат підштовхує людину до протиправного конформізму. У рамках структуралізму хабар сприймається як «символ» скріплення угоди клієнта та посадовця, а також як «візитна картка» соціальної ваги клієнта.
Літературні джерела:
1. Криміналістика: Підручник / Кол. авт.: В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова, В.А. Журавель та ін. / За ред. проф. В.Ю. Шепітька. – 4-е вид. перероб. і доп. – Харків: Право, 2008. – 464 с.
2. Політична корупція перехідної доби / Пер. з англ. Т. Гарастович, С. Гарастович / За ред. С. Коткіна, А. Шайо. – К.: «К.І.С.», 2004. – 440 с.
2. Порта Д. Брудні оборудки: учасники, ресурси та механізми політичної корупції / Пер. з англ. С.Кокізюка. / Д.Порта, А. Ванучі. – К.: «К.І.С.», 2006. – 302 с.



Сравнительный анализ выраженности этноцентризма в период экономического кризиса и стабильности.
Мищенко Наталья Ивановна Таврический национальный университет



Психологічні особливості ціннісних освітніх переваг російськомовних жителів України
Мяленко Вікторія Володимирвівна Інститут соціальної та політичної психології НАПН України


Якісний та кількісний аналіз результатів всеукраїнського дослідження соціально-психологічних чинників інтеграції російськомовної спільноти в сучасне українське суспільство дозволив виокремити та проаналізувати провідні освітні ціннісні переваги російськомовних громадян.
Дослідження було реалізоване у жовтні-листопаді 2009 року. Загальний обсяг вибірки склав 1332 респонденти. За результатами вторинного факторного аналізу, здійсненого за компонентами, які спрямовані на вияв освітніх орієнтацій, отримано чотирифакторну структуру освітньо-адаптаційних стратегій громадян: матеріально-професійні орієнтації; соціальна мобільність та статусні домагання; нівелювання цінностей освіти; конкурентні домагання.
Така система ціннісних переваг, їхня послідовність та значущість для респондентів є ознакою процесів деформації, стагнації не лише на економічному, політичному, соціальному рівнях, а й на рівні духовного розвитку, світосприйняття, психологічного самопочуття та самореалізації у суспільстві. Сучасний український громадянин, на перший погляд, досить прагматично оцінює можливості, які йому надає, або на його думку, може надати вища освіта. Освіту не сприймають як фактор розвитку, самоактуалізації, відтепер її головна функція – інструментальна.
Перша стратегія Матеріально-професійні орієнтації відображає прагнення до матеріального забезпечення шляхом успішної професійної реалізаціїї. Респонденти, у яких домінують такі орієнтації, антиципують, планують, і навіть прораховують професійне зростання та своє життя в цілому. Їхній професійний вибір цілком усвідомлений, як правило, вони пишаються своєю професією.
Вибір на користь професійного зростання здійснють випробувані, які вважають себе досить щасливими та благополучними. Своє життя вони оцінюють так само. Ці респонденти завжди спрямовані на отримання найкращого: найвищої оцінки, кращої професії, престижного місця роботи тощо. Обстежуваних цієї групи можна охарактеризувати як соціально адаптованих, вони намагаються знайти рішення для будь-якої складної ситуації.
Водночас, такі конструктивні, досить позитивні орієнтації іноді поєднуються з нерішучістю, небажанням брати на себе відповідальність, прагненням діждатись, допоки проблема не вирішиться сама собою. Ці респонденти, як правило, російськомовні та зорієнтовані на спілкування в російськомовній спільноті.
Друга стратегія отримала визначення Соціальна мобільність та статусні домагання. Респонденти, для яких найбільш характерними є такі орієнтації, розраховують на власні сили та соціальні зв'язки. Якщо не вистачає власних талантів та здібностей, вони не засмучуються і використовують зв'язки. Їхні прагнення та потяги спрямовані на досягнення соціального статусу. Освіта лише допомогає їм відчувати себе соціально значущим та захищеним. Інструментальна цінність освіти виявляється і в тому, що вони задоволені своїм освітнім вибором, проте висловлюють бажання отримати ще одну професію.
Найвищий рівень прояву таких потягів властивий російськомовним випробуваним. Проте, вони зорієнтовані на оволодіння українською мовою та на спілкування з україномовним середовищем. Мова, у цьому випадку, також засіб досягнення соціального добробуту, показник соціокультурної адаптованості, запорука захищеності тощо.
І освіта, і мова є засобами досягнення поставленої мети, виживання взагалі. Слід зазаначити, що мова, на думку цих респондентів, є більш значущим, вагомим, безпрограшним інструментом.
Третя стратегія Нівелювання цінностей освіти містить уявлення, що досягти усього в житті можливо і без вищої освіти. Не прогнозуючи наслідків свого вибору, такі респонденти зорієнтовані на «довгий рубель». Взагалі їм досить складно змоделювати власний життєвий сценарій. Запорукою гарного життя для них є матеріальний добробут. На плаху цьому провідному, визначальному орієнтиру вони можуть принести реалізацію за фахом, вибір освіти за потягом, саморозвиток, уподобану мову спілкування тощо.
Проте ці респонденти враховують реалії сьогодення та погоджуються з тим, що потрібно знати українську мову. Принаймні, для того, аби отримати освіту та знайти гарну, високооплачувану роботу.
Освіта, як чинник успішної конкуренції відображає семантичну наповненість стратегії Конкурентні домагання. Як умови конкуренції, респонденти визначають: гарну освіту, престижну професію, володіння українською мовою тощо.
Цікаво те, що «конкурентні домагання» проявилися як останній, четвертий, найслабший фактор. Попри те, що проблеми соціальної захищеності, прийнятості, матеріальних негараздів є значущими та болючими, визнавати їх важко, соромно або незручно тощо. Крім того, освіта, на думку більшості респондентів не є провідним чинником успішної конкуренціїї. Сучасна людина не сприймає конкуренцію як керований процес. Немає соціальної справедливості та захищеності, немає впевненості у власних силах, тому сам процес конкуренціїї, і освіта, у цьому контексті, нівелюються. Людина сприймає себе як слабку, ні на що не здатну вплинути, або визначити. Так навіщо тоді конкурувати?
Процеси дестабілізаціїї, дезорганізації, стагнації як на політичному, так і на економічному рівні привели до «соціальної кастрації» значної частини населення та відмови від конкуренції.
Аналіз структури освітньо-адаптаційних стратегій особистості увібрав прагнення до соціальної захищеності, матеріального добробуту, виживання взагалі. Деяка частина суспільства нівелює цінність освіти.
Освіта більше не є термінальною цінністю, а лише інструментальною. На рівні соціальних уявлень, з вищою освітою не пов'язують саморозвиток, задоволення, самоактуалізацію або розвиток націїї в цілому. Сучасна людина схвильована питанням як вижити і врятуватися в цьому світі.


Завантажити завантажити тези

Вивчення складових соціально-психологічної компетентності курсантів
Низовець Олена Миколаївна Чернігівський юридичний коледж ДДУПВП



Соціально-психологічні аспекти довіри до політиків
Никоненко Ліна Василівна Донецький інститут ринку та соціальної політики


Вивчення проблеми феномену довіри протягом останніх більш ніж 20 останніх років надає нам можливість зробити декілька основних висновків.
По-перше, на думку дослідників цього феномену довіра є форма віри, яка представляє собою у соціально-психологічному плані самостійний вид установки-відношення до світу та міру довіри до себе. Основними умовами виникнення довіри є актуальна значущість об’єкту довіри та оцінка його як безпечного. Це єдиний феномен, що має, у узагальненому вигляді, схожі формально-динамічні характеристики, умови виникнення, закономірності виникнення і функціонування, незалежно від того, в якій сфері життя людини він з’являється - по відношенню до чуттєво даних образів якісно всілякого світу або по відношенню до надчуттєвої реальності (ідеалам, символам культури, авторитетній думці, іншій людині, собі самому). Основними формально-динамічними характеристиками довіри як відносно самостійного соціально-психологічного феномену є міра, вибірковість та парціальність [1, с.22].
По-друге, «політична довіра є вираженням особливого відношення індивіда або соціальних груп до суб'єкта політики (органам влади, політичній системі, державі в цілому), змістом якого стає віра в їх здатність ефективно використовувати владні права і повноваження на благо суспільства» [ 2, с.35-36].
По-третє, практичне застосування цих тез, ми проаналізували за результатами соціально-психологічних досліджень, що були проведені автором в 2008-2009 роках. В першому з них мі зробили спробу створити узагальнений портрет людини, що викликає довіру і співвіднести ці характеристики з образом політика. Респондентами (студентами-старшокурсниками) були названі більше 90 ознак людей, що викликають довіру. Серед них велику частину (по кількості згадок) склали особистісні якості: зовнішність, акуратність, доброзичливість інтелект, врівноваженість та ряд інших.
Другу групу склали моральні якості. Але найменше згадувалися ділові якості людини (від 1 до 3%).
Перевагою в довірчому відношенні користуються жінки (43% проти 30% до чоловіків) і люди у віці 30-50 років (54%). На думку респондентів перешкоджати довірі до людей може їх національність, соціальний статус і професія (відповідно 47%, 39%, 36%).
75% упевнено відповіли, що в їх оточенні є люди, до яких вони відчувають довіру, більшість з яких – члену сім'ї.
Справедливим все вище назване по відношенню до політиків вважають 22% респондентів, заперечують – 60%. Ймовірно це вплинуло і на те, що 44% опитаних відповіли негативно на питання про можливість назвати політика, який викликає довіру.
Таким чином ієрархія якостей, які молоді респонденти вважають найбільш важливими серед людей, що викликають довіру, виглядає таким чином: особистісні, моральні, ділові.
Друге дослідження проводилося в рамках проекту «Соціальна матриця» в двох районах м. Донецька, метою якого було вивчення відношення населення до різних аспектів життя нашого суспільства.
У дослідженні взяли участь 984 людини, що представляють всі вікові групи дорослого населення, основних соціальних груп з різним рівнем освіти та соціального статусу.
В контексті нашої основної проблеми довіра до політиків (до керівництва країни та лідерів провідних політичних сил), що діяли на період жовтня 2008 та жовтня 2009 рр. характеризувалося досить низьким його рівнем.
Ієрархія інститутів, які, на думку респондентів, могли б ефективно впливати на розвиток різних сфер в країні, виглядає таким чином: пріоритет відданий місцевим органам та Кабінету Міністрів України, далі по мірі значущості виділена Верховна Рада України. Найменшим впливом на думку респондентів на той час володіли інститут Президента, громадські організації, і профспілки. У той же час кожному третьому опитаному важко було визначити соціальні інститути, від яких може залежати ефективність розвитку країни в цілому та підприємництва зокрема.
В умовах розвитку демократичних засад в країні, підготовки до виборів в органи місцевого самоврядування 2010 року, проблема довіри громадян до політиків та її емпіричного вивчення набуватиме подальшої актуальності.
Література:
1. Скрипкина Т.П. Доверие как социально-психологическое явление// Автореф. диссер. на соискание ученой степени доктора психологических наук.- Ростов-на-Дону -1998. - 34с.
2.Шукюрова М.Г. Доверие как социально-психологический феномен в
политике. Дис…канд. психол. наук: М.:РАГС, 2005.- С.35-36.



Соціально-психологічні фактори позиціонування населення у просторі нерівності
Онищук Віталій Михайлович Одеський національний університет імені І.І. Мечникова


Соціально-психологічні фактори позиціонування населення у просторі нерівності

Процеси трансформації позначаються на змінах та особливостях розвитку всіх сфер українського суспільства, його соціальній структурі. В будь-якому суспільстві завжди існувала та існує нерівність. Вона має різні форми та джерела виникнення і спричиняє соціальний процес взаємодії індивідів, соціальних груп, прошарків та класів щодо розподілу суспільних благ.
Тому виділення об’єктивних соціальних прошарків, аналіз змін в соціальній структурі найчастіше здійснюється на основі різноманітних економічних критеріїв.
Українським вченим Р. Савчинським в 2002 та 2003 роках за допомогою багатовимірного принципу побудови стратифікаційної ієрархії були виділені стратифікаційні прошарки населення Львова.
У результаті аналізу отриманих даних у 2002 році було виділено 8 основних кластерів, а в 2003 – 6 страт, що утворюють структуру населення м. Львова. Була вибудувана ієрархія. За основними критеріями (особистий середньомісячний дохід індивіда, владний адміністративний статус та рівень освіти) вималювався соціальний портрет соціальних прошарків великого міста, що є репрезентативним і для інших міст нашої держави.
Вищий та середній класичний прошарки. Ця група за своїми соціальними характеристиками є найближчою до класичних вищого та середнього класів. Її складають високозабезпечені люди, близько половини їх є керівниками або такими, що віднесли себе до спеціалістів з вищою освітою.
Спеціалісти. Ідентифікували себе як висококваліфіковані спеціалісти, практично всі мають вищу освіту, пристойний середньомісячний дохід.
Дрібні підприємці та керівники. Цей прошарок був виявлений лише в 2002 р. За сферою зайнятості – це підприємці в сфері торгівлі або послуг з середньою спеціальною освітою. У владній ієрархії вони поставили себе на найвищу позицію – керівник.
Багаті кваліфіковані робітники. Автори виділили цю страту за величиною доходів її представників. Респонденти ідентифікували себе як підлеглі – робітники. Це загалом заробітчани, що виїжджають закордон, а в західному регіоні нашої держави це помітний відсоток. Освіту в основному мають середню спеціальну.
Український середній прошарок. Ця група позиціонувала себе тільки в 2002 році. У владній ієрархії це допоміжний та обслуговуючий персонал з середньою спеціальною освітою та хорошою зарплатою.
Неадаптовані спеціалісти. Це люди, які в суспільстві трансформаційного типу не можуть реалізувати себе, не знайшли місце праці адекватне своїй професійно-освітній кваліфікації.
Базовий прошарок. Він є найбільшим в стратифікаційній структурі населення. Тут є представники допоміжного та обслуговуючого персоналу, кваліфіковані та некваліфіковані робітники; дохід – середній, освіта – середня спеціальна та професійно-технічна.
Нижчий прошарок. Це переважно пенсіонери, студенти, учні, люди з обмеженими фізичними можливостями, безробітні, тобто всі ті, хто займає маргінальну позицію. Дохід – нижче середнього, за освітнім критерієм не простежується чіткий склад групи.
У суспільстві, що трансформується, втрачають своє значення вищеназвані традиційні критерії соціальної стратифікації, тому можна використовувати різноманітні шкали, або їхні комбінації залежно від мети дослідження.
Часто дослідники застосовують два підходи – суб’єктивний і об’єктивний. Перший ґрунтується на принципі самоідентифікації, тобто на міркуваннях самих членів суспільства стосовно того, до якого соціального прошарку вони себе відносять. Об’єктивний підхід не залежить від думки індивіда, від його амбіцій та презентацій – це характер праці, рівень доходів та анкетні дані.
Структура соціального простору є змінною і визначається у кожен момент стуктурою розділу капіталу і прибутків, специфічних для конкретних людей цього простору. Індивіди з різними позиціями у соціальному просторі відрізняються за всіма виявами життєвих стилів, і всі аспекти життєвого досвіду корелюють з тими чи іншими соціальними позиціями. При цьому найважливішу роль відіграє почуття свого місця, почуття своєї позиції, зайнятої у соціальному просторі, почуття того, що можна і що не можна собі дозволити.
Високі статусні позиції зазвичай пов’язані з наявністю економічних і когнітивних капіталів, які людина може використати для включення у «високу культуру» і досягнення матеріального добробуту. Будь-який вибір життєвого стилю завжди мотивований потребою солідаризації з бажаною позицією, посилення суб’єктивного статусу та віддалення від інших.
П. Бурдьє пропонує двовимірний спосіб вимірювання стратифікації, вважаючи, що у виборі життєвих стилів домінує або прагнення посилити соціальну позицію через демонстративне розрізнення, споживання якісних товарів, або проголошення свого статусу через участь у «високій культурі». Споживання є розпізнавальним знаком соціальних класів. Стилізація життя відображає прагнення легітимізувати відмінності між агентами та їхнім класами у соціальному просторі, нав’язати іншим своє бачення поділу соціального світу і своєї позиції у ньому. Соціальна диференціація життєвих стилів виявляється як в економічному, так і в політичному, символічному та культурному полях, підпорядкованих більшою чи меншою мірою полю економічного виробництва.
Сучасні реалії українського суспільства вимагають від людини цілого комплексу рис, які мають забезпечити адаптивність до нових економічних, соціально-професійних та політичних відносин.



ОСОБЕННОСТИ СОЦИАЛЬНОГО МЫШЛЕНИЯ ПРЕДСТАВИТЕЛЕЙ РАЗЛИЧНЫХ СЛОЕВ НАСЕЛЕНИЯ УКРАИНЫ
Пономаренко Лариса Петрівна Одеський национальний університет ім. І.І.Мечнікова

ОСОБЕННОСТИ СОЦИАЛЬНОГО МЫШЛЕНИЯ ПРЕДСТАВИТЕЛЕЙ РАЗЛИЧНЫХ СЛОЕВ НАСЕЛЕНИЯ УКРАИНЫ
Пономаренко Л.П.
Спиридонова Л.К.

Категория социального мышления включает в себя целый ряд близких и сопредельных понятий: социальное мышление, убеждения и социальные представления, установки, верования, стереотипы. Термин коллективные представления, введенный Дюркгеймом, получил свою разработку в концепции социальных представлений С.Московичи и его последователей. Г.Хофстид предлагает метафору «программирование» сознания, в котором он выделяет три уровня: общечеловеческое «программирование», коллективное – приобщение к ценностям и традициям определенной культурной общности, и индивидуальное программирование, определяемое индивидуальным уникальным опытом отдельного человека. Келли и многие другие авторы доказывают, что установки, которые могут быть объединены в конструкты или категориальные структуры, состоящие из стойких убеждений человека в отношении той или иной стороны социальной действительности, других людей, самого себя оказывают значительное влияние на его (ее) поведение. В когнитивной психотерапии считается, что искаженное мышление – представления и убеждения в отношении окружающего мира, других людей, себя самого – главная причина пограничных психических расстройств (тревожности, депрессии и т.п.).
Сторонники социального конструктивизма делают акцент на том, что социальная реальность конструируется людьми и их представлениями о ней, в то же время высказываются идеи о том, что эти представления не только описывают, но, в свою очередь, и порождают социальную реальность (модель «потребного будущего» по Бернштейну).
Таким образом, особенности социального мышления той или иной человеческой общности, так же, как и отдельного человека могут привести к коллективному неблагополучию (по аналогии с тревожным или депрессивным расстройством).
Изучение социального мышления сталкивается с рядом методологических и методических трудностей. В наиболее разработанной концепции Московичи, к сожалению, не предлагается методического инструментария. Большой вклад в изучение этой категории внесла кросс-культурная психология – новая отрасль социальной психологии, активно развивающаяся во всем мире в последние десятилетия. Одной из задач кросс-культурной психологии является выделение и изучение так называемых универсалий – психологических измерений - особенностей, свойственных представителям всех культур, но выраженных в разной степени. Наиболее известный пример таких универсалий – измерение коллективизм/индивидуализм и другие параметры, выделенные Г.Хофстидом и другими исследователями. В последние годы популярность приобрели работы кросс-культурного психолога Ш.Шварца по изучению ценностей на культуральном уровне, что также относится к социальному мышлению.
В 2002 г. междунаровдной командой ученых, возглавляемой М.Бондом и К.Леунгом, была выдвинута концепция социальных аксиом. Социальные аксиомы, по мнению авторов, это генерализованные убеждения о самом человеке, социальном или физическом окружении, или духовном мире в форме суждения об отношениях между двумя сущностями или концепциями. Типичная аксиома имеет структуру: А относится к В, где А и В могут быть любыми сущностями. Отношения могут быть причинные или корреляционные, степень приверженности им варьирует. Социальные аксиомы отличаются от ценностей, которые предполагают: "А – это хорошо/желательно".
Авторами разработана методика SAS (social axioms survey), финальная версия которой состоит из 60 вопросов, позволяющих выявить 5 факторов (социальных аксиом) и их выраженность на индивидуальном или культуральном уровне: социальный цинизм (Cynicism); социальная сложность (Social Complexity); награда за приложение сил (Reward for Application); духовность (Spirituality), фактор позднее переименован в "Религиозность"; контроль судьбы (Fate Control.
В последние годы социальные аксиомы активно изучаются исследователями во многих странах, выявляются их связь с демографическими, экологическими, экономическими и политическими параметрами, психологическими переменными.
В течение 2004-2010 годов нами было проведено ряд исследований, направленных на изучение особенностей социальных аксиом в украинской культуре. Кросс-культурный эксперимент позволил выявить положение Украины на каждом из 5 измерений социальных аксиом по сравнению с 40 странами, принимавшими участие в проекте. Кросс-национальный эксперимент дал возможность установить различия и сходство в аксиоматических убеждениях жителей трех различных регионов Украины – Западной, Южной и Центрально-Восточной. Мы сравнивали также особенности социальных аксиом в выборках студенческой молодежи и представителей более старшего поколения, социализация которых пришлась на годы советской власти. Следующим этапом нашей работы явилась разработка методики «Украинские социальные аксиомы». Выделено 5 факторов, которые характеризуют культурно-специфичные аксиомы, свойственные украинцам: ориентация на семейные отношения (фамилизм), патернализм, недоверие, пассивизм, духовность. Методика «Украинские социальные аксиомы» содержит 50 вопросов и готовится к публикации.


Завантажити завантажити тези

Клубна робота як форма соціальної активності людини похилого віку
Северинюк Тетяна Олександрівна ОНПУ


Соціально-економічні процеси, що відбуваються в Україні, своїм наслідком мають погіршення становища різних категорій населення. Найбільш соціально уразливою групою є люди похилого віку. Серед значущих проблем цієї вікової групи слід зазначити наступні: погіршення здоров’я, втрата соціальних зв’язків/соціальна ізоляція, зниження матеріального добробуту, зниження соціального статусу, залежність, ризик зловживань [1, с.24]. З виходом на пенсію змінюється стиль життя літньої людини. Обмеження набору соціальних ролей та культурних форм активності звужують рамки їх образу життя, тому пошук нових моделей соціокультурної реабілітації людей похилого віку є досить актуальним.
Одним з видів соціокультурної реабілітації, яка спрямована на задоволення соціальних потреб людей похилого може бути організація клубної роботи на базі Територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян (ТЦ).
Участь у клубній роботі дає змогу клієнтам Територіального центру реалізувати свої творчі здібності, подолати дефіцит спілкування, підвищити самооцінку. Сумісна клубна діяльність дуже важлива для учасників в психологічному плані: виникає почуття причетності, більшої впевненості у собі, позитивні емоції, підвищується комфортність, душевний стан у цілому [1, с.24]. Так за результатами проведеного кафедрою соціальної роботи та кадрового менеджменту Одеського національного політехнічного університету пілотажного дослідження клієнтів Територіальних центрів міста Одеси, основними мотивами відвідування клубу з інтересів респонденти назвали наступні: «щоб не відчувати себе самотнім», на цей чинник вказали майже три четвертих опитаних осіб (75%), більш ніж третина (35%) опитаних членів клубу зазначили, що мотивом участі в клубній роботі є бажання бути корисним, 20% респондентів відвідують клуб з інтересів для реалізації своїх здібностей, кожен десятий член клубу приймає участь в його роботі для обміну досвідом.
Одним з факторів, що регулює поведінку людини в похилому віці є її самооцінка себе та свого існування в соціальній групі. На малюнку 1 надається визначення категорії «стара людина» двома групами клієнтів Територіального центру. Першу групу респондентів складають особи, що є членами клубу з інтересів (чисельність – 20 осіб), другу групу - особи, які не залучені до клубної роботи (чисельність – 20 осіб).

Мал. 1. Графік «Визначення респондентами категорії «стара людина»
Порівняний аналіз визначення клієнтами Територіального центру поняття «стара людина» свідчить, що у осіб, які відвідують клуби з інтересів образ старою людини є більш позитивним. Змістовними характеристиками поняття «стара людина» виступають такі як: «має досвід», «активна». Провідними характеристиками літньої людини, на думку осіб, які не залучені до клубної роботи є наступні: «одинока», «хвора», «нещасна». Визивають інтерес і ті відповіді, які респонденти дали самі: «стара людина - така ж людина як і в молоді роки, але більше зморшок на обличчі; «людина в якої пропадає цікавість до життя», «людина без грошей».
В оцінці вікових меж старості більшість членів клубу вважають, що старість починається з 80 років (58%), 34% респондентів вказали, що на їх думку старість починається з 70 років, 7% опитаних межею старості назвали вік в 60 років і 2% осіб, які відвідують клуб, вважають початком старечого віку 55 років. На думку більшості осіб (68%), які не залучені до клубної роботи, межею старості є вік в 70 років (див.мал.2)

Мал. 2. Гістограма «Визначення членами клубу вікової межі старості»

Активна життєва позиція клієнтів Територіального центру, які відвідують клуб з інтересів, проявляється і в бажанні продовжити освіту, на це вказали 35% респондентів. З них більшість опитаних (42,85 % ) вважають, що продовження освіти необхідне головною мірою для того, щоб частіше зустрічатися з друзями, інші (28,57 %) метою продовження освіти зазначили «урізноманітнення свого вільного часу» (28,57%) та «надати допомогу молодим» (28,57%). На такий мотив продовження освіти, як «особистий розвиток» не вказав жоден респондент. Галузі отримання нових знань є наступними: історія рідного краю, політика, географія, література, мистецтво, релігія.
Таким чином, залучення до клубної роботи клієнтів Територіального центру позитивно впливає на їх самооцінку, сприяє формуванню та збереженню в них активних життєвих позицій.
Література:
1. Кабаченко Н.В. Соціальна робота з людьми похилого віку: Методичні рекомендації щодо проведення навчального курсу.- К.: НаУКМА, 2002.- С. 24.
2. Елютина М.Э., Чеканова Э.Е. Пожилой человек в образовательном пространстве современного общества/ Марина Эдуардовна Елютина, Элла Евгеньевна Чеканова.- Социологические исследования, 2003.- № 7.- С. 45.


Завантажити завантажити тези

Народ и власть в представлениях российских и украинских студентов (2006-2010гг.) Этнопсихологическое
Снежкова Ирина Анатольевна Институт этнологии и антропологии Российской академии наук


Народ и власть в представлениях российских и украинских студентов* (2006-2010гг.) Этнопсихологическое исследование
*Грант РГНФ 07-01-91101а/У

Задача нашего исследования заключалась в изучении образов власти и народа среди молодежи России и Украины в 2006-2010 гг. В процессе работы проводился социологический опрос и рисуночный тест на тему «Народ и власть». Если социологический опрос предполагал выяснить сознательный, уровень восприятия респондентов, то рисуночный тест преследовал цель исследовать проявление бессознательного восприятия респондентов.
Анализ рисунков представителей власти проводился по аналогии с известным тестом «Моя семья»: учитывалось набор сюжетов, величина изображения, местонахождение, взаимодействие народа и власти. Результаты исследования показали, что изображение российскими студентами собственной власти в 2006-2007гг. отличалось большей агрессивностью и жесткостью, чем в 2008-2009гг. Народ также изображался маленьким плохо прорисованным, расположенным внизу рисунка. В 2008-2009гг. изображение народа приобрело осязаемые формы, он увеличился в размерах, его настроение становится более позитивным. В 2010г. сюжеты рисунков отобразили разочарование действующей властью, которая «много обещает, но мало делает» для населения. Украинские студенты изображали свою власть постоянно спорящей, а народ митингующим, пытающимся привлечь к себе внимание. В изображении власти и народа государства соседа в 2006-2008 году преобладали негативные характеристики, как в России, так и на Украине, однако в 2009-2010гг. они смягчились в сторону большего понимания и приятия.



СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ВПЛИВУ ДЕСТРУКТИВНИХ КУЛЬТУР НА ОСОБИСТІСТЬ
Труфкіна Анна Миколаївна практичний психолог у школі - нтернат №6 м.Одеси


СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ВПЛИВУ ДЕСТРУКТИВНИХ КУЛЬТУР НА ОСОБИСТІСТЬ

Деструктивний культ - це організація, яка проголошує релігійні цілі, але відокремлює себе від традиційних релігійних конфесій. Вона звертається до духовних потреб будь-якої нормальної людини: пошук сенсу життя, віра в безсмертя душі, позбавлення людства від страждань і просто самовдосконалення. Насправді ж більшість сект переслідує самі що ні на є меркантильні інтереси: збагачення за рахунок фінансової та фізичної експлуатації рядових членів і завоювання влади.
Розуміння самої проблеми та історії розвитку релігії на різних етапах людського існування набуває в даний час особливу значимість, обумовлену підвищенням інтересу до даної проблеми, що спостерігається в сучасному українському суспільстві. Основна причина ажіотажу пов'язана з багаторічним атеїзмом, який був впроваджений у свідомість людей радянським режимом .. Люди впали в іншу крайність, їм стало байдуже в що вірити, як вірити - лише б вірити, тому багато людей було залучено в різні секти. Це своєрідний прояв кризи сучасного інформаційного суспільства тісно пов'язаний з тим, що в умовах загальної нестійкості, невпевненості в завтрашньому дні; в умовах постійно зростаючого життєвого темпу жителі не тільки нашої, а й інших країн СНД бачать єдиний для себе вихід в містичних переживаннях. Саме тому статистика свідчить про зростання містичних настроїв. Вони об'єднуються в релігійні громади, офіційно реєструються владою, видають свої газети, журнали, скликають конференції, симпозіуми. Гучна реклама супроводжує діяльність сект та її адептів, які роз'їжджають по різних країнах з однією єдиною метою: завербувати якомога більше послідовників.
СТАЛО ДУЖЕ СКЛАДНО ОЦІНЮВАТИ ДОБРОЯКІСНІСТЬ, ЩО НАДХОДИТЬ, А УРЯД НЕВИПРАВДАНО СКАСУВАВ БАГАТО УСТАНОВ, ЯКІ ЗАЙМАЮТЬСЯ ЦЕНЗУРОЮ, ЩО ЗАЛИШИЛО ГРОМАДЯН ОДИН НА ОДИН ІЗ СЕРЙОЗНОЮ ПРОБЛЕМОЮ. МАЙБУТНІХ СЕКТАНТІВ АКТИВНО ПЕРЕКОНУЮТЬ: МИ ДАМО ТОБІ ЛЮБОВ І РОЗУМІННЯ, ПОЗБАВИМО ВІД ТУРБОТИ ПРО ЗАВТРАШНІЙ ДЕНЬ, НАДАМО МОЖЛИВІСТЬ БРАТИ УЧАСТЬ У ВЕЛИКІЙ ДОБРІЙ СПРАВІ. ТАКИМ ЧИНОМ, В СЕКТУ ПОТРАПЛЯЮТЬ ЛЮДИ, ЯКИМ ВСЬОГО ЦЬОГО НЕ ВИСТАЧАЄ В ЖИТТІ, ВОНИ БАЖАЮТЬ ВСЬОГО ЛИШЕ ПОЗБУТИСЯ ПРИГНІЧЕНОГО СТАНОВИЩА В ЖИТТІ, ХОЧУТЬ, ЩОБ ОТОЧУЮЧІ З НИМИ РАХУВАЛИСЯ. А В СЕКТІ ЇМ ОБІЦЯЮТЬ ТЕПЛО, РОЗУМІННЯ, ПІДТРИМКУ. ЗВИЧАЙНО, ЧАСТІШЕ ВСЬОГО ЦЬОГО ВОНИ НЕ ОТРИМУЮТЬ. ВІРНІШЕ, ОТРИМУЮТЬ ТІЛЬКИ ІЛЮЗІЮ. АЛЕ ЧАСОМ І ІЛЮЗІЇ БУВАЄ ДОСТАТНЬО, ЩОБ ЛЮДИНА ПОТРАПИЛА У ЗАЛЕЖНІСТЬ. І ЯКЩО ТІЛЬКИ В ЯКОМУСЬ ОБМЕЖЕНОМУ СОЦІУМІ ЛЮДИНА ВІДЧУВАЄ, ЩО ЙОГО РОЗУМІЮТЬ, ЛЮБЛЯТЬ І ПІДТРИМУЮТЬ, ТО В КІНЦІ КІНЦІВ ВСЕ ЙОГО ЖИТТЯ ОБМЕЖУЄТЬСЯ ЦИМ СОЦІУМОМ. ТЕПЕР ЛЮДИНА І ПРАЦЮВАТИ, І ВІДПОЧИВАТИ БУДЕ В ЦІЙ ГРУПІ І ПАРУ СОБІ ШУКАТИ ТУТ ЖЕ, А ЯКЩО ЗНАЙДЕ - ТО В ЦЮ Ж ГРУПУ І ПРИВЕДЕ.
Часто залежність від секти порівнюють з наркоманією. Так, ці явища досить схожі, зокрема, головним завданням - відключитися від неприємної дійсності. До речі, з цією метою в багатьох сектах в ті чи інші ритуали входить вживання наркотичних речовин (найчастіше галюциногенів). Умови формування наркоманів і сектантів теж приблизно однакові. Але є й суттєва різниця - секта страшніше наркоманії тим, що від цієї залежності не можна позбавити фармакологічними препаратами. І тому навіть з наркотичної залежності витягти людину простіше, ніж з секти.
Для сучасного сектантства характерно посилену увагу до молодого покоління. Що ж стосується, наприклад, сектантських об'єднань протестантського типу, то вони правомірно пов'язують своє майбутнє з припливом свіжих сил. Керівники громад, крім іншого, розуміють, що молодь, у якої не сформувалися в повній мірі світоглядні принципи, система переконань, легше обробити, підпорядкувати своєму впливу. У багатьох приписах віруючих батьків наставляють в необхідності виховувати дітей у вірі, і часто сектантські громади поповнюються саме за рахунок дітей віруючих. Масштабність і активність їх діяльності породжує велику кількість соціально-психологічних проблем, детермінованих негативним впливом на життя і здоров'я громадян і на громадську безпеку в цілому. Встановлено, що багато релігійних організацій практикують психічний терор щодо своїх послідовників, вони відомі численними судовими процесами у зв'язку з нанесенням психічного і фізичного збитку адептам, заявляючи про себе різними антигромадськими діями. Сучасна ситуація в Україні забезпечила можливість легалізації найреакційніших організацій релігійно типу.
До соціально-психологічних факторів залучення людей в секти ставляться: емоційна привабливість; індивідуально-типологічна схильність; сугестивність; схильність груповому тиску; підвищена конформність. Досвід перебування в сектах, культах і нетрадиційних релігійних організаціях викликає важкі соціально-психологічні порушення, що створюють труднощі в спілкуванні і життєдіяльності, а також перешкоджають процесу реадаптації колишніх сектантів до життя поза секти: фобії, страхи, неврози, апатія, депресія, тривожність. До соціально-психологічних факторів залучення людей в секти ставляться: емоційна привабливість; індивідуально-типологічна схильність; сугестивність; підвищена конформність.



Психологічні чинники готовності українських жінок до участі у громадській діяльності
Устінова Наталія Олександрівна Педагогічний коледж ЛНУ ім. І.Франка


Специфіка соціально-економічного становища української держави наприкінці ХХ ст. обумовила необхідність прояву соціальної активності жінок, які б у своїй благочинній діяльності сприяли розв’язку нагальних суспільно-економічних, міграційних та глобалізаційно-інтеграційних проблем. Соціальні ініціативи жіночих організацій – це, перш за все, людські ресурси соціального розвитку країни, які залежать від готовності та внутрішньої мотивації людей. У даний час рівень психологічної готовності до прояву громадської активності в Україні доволі низький, тому вагомим завданням є розробка ефективної моделі посилення участі жінок у громадських об’єднаннях.
Звернення до психологічного аналізу громадської активності жінок має місце у працях психологів Я.Шкурко, С.Хрисанової, Н.Гапон, О.Іванова та ін. Аналіз наукових поглядів на проблему громадської активності показав, що однією з її форм є громадська діяльність – участь громадян в інститутах громадянського суспільства. Психологічна готовність жінок до прояву громадської діяльності розглядається як цілеспрямоване прагнення проявляти громадську ініціативу.
Мета дослідження – проаналізувати чинники, які формують психологічну готовність українських жінок до здійснення громадської діяльності.
Українська дослідниця А.Гусєва [1], вивчаючи питання психологічної готовності індивіда до громадської діяльності, виділила її структуру, до якої віднесла: позитивне ставлення до громадської діяльності, наявність установки до її здійснення, необхідні риси характеру, когнітивний та емоційний компоненти. На нашу думку, вищезгадане доцільно розглянути крізь призму чинників, які впливають на формування психологічної готовності жінок до громадської діяльності.
Перший чинник, який виступає джерелом громадської діяльності – позитивне ставлення до неї. За умови відсутності позитивних результатів, особистість формує негативну думку стосовно всієї громадської сфери. Розбіжності між задуманим та реалізованим у громадських діячів, особливо у жінок, поширене явище, що і зумовлює наявність думки стосовно низької ефективності діяльності громадських організацій. Другий чинник – установка до здійснення громадської діяльності. Вагомий вплив на її формування може здійснити інформаційно-просвітницька діяльність з метою популяризації жіночих організацій. Третій чинник – це необхідні риси характеру. Результати багатьох соціально-психологічних досліджень українського соціуму показують, що на даному етапі немає однозначного погляду щодо складових рис національного характеру українських жінок. Прихильники традиційного підходу схильні до думки, що українське суспільство історично наділяє жінок такими особистісними рисами, як покірливість долі, залежність, соціальна пасивність та ін. Відповідно до цього, національний характер українських жінок швидше стає на заваді прояву громадської активності, а ніж сприяє їй. Натомість, інші науковці вважають, що сучасні українські жінки відповідальні, терплячі, легко пристосовуються до змін [2]. Зазначене, навпаки, виступає поштовхом до посилення участі жінок у громадських об’єднаннях. Наступний чинник включає наявність знань, умінь та навичок, необхідних для участі у громадському житті. Відповідно доцільним є впровадження практики стажування українських жінок у громадських організаціях. Не менш вагомим чинником, який зумовлює психологічну готовність до громадської діяльності є ставлення індивіда до прояву громадських ініціатив з позицій „подобається-не подобається”, „хочу-не хочу” тощо. Внаслідок впливу стереотипів, недостатньої обізнаності жіночого населення у суспільстві не завжди переважає позитивне ставлення до участі у громадських об’єднаннях.
Лише за умови вдалого поєднання зазначених чинників буде сформована психологічна готовність українських жінок до участі у громадській діяльності. Це стане можливим завдяки:
- зосередженню уваги науковців на подоланні пануючих стереотипів, таких як: основне призначення жінки зводиться лише до обслуговування сім’ї; жінкам взагалі не варто брати участь у громадському й політичному житті, оскільки це завдання чоловічої половини людства; жінки не настільки компетентні, як чоловіки;
- сприянню зменшенню побутової завантаженості жінки;
- впровадженню практики стажування українських жінок у громадських організаціях;
- залученню інформаційно-просвітницьких ресурсів.
Ґрунтовне дослідження та практичне втілення зазначених аспектів допоможе зрозуміти механізми породження і функціонування громадської активності жінок, посилити їхню участь у громадських об’єднаннях, які виступають вагомою складовою розбудови й функціонування громадянського суспільства.


ЛІТЕРАТУРА
1. Гусева А. Роль мотивации в формировании и развитии активного гражданского поведения индивида // Практична психологія та соціальна робота. – 2008. - №10. – С.75 – 77.
2. Донченко О., Ромаренко Ю. Архетипи соціального життя і політика: Монографія. – К.:Либідь, 2001. – 334 с.
3. Chimiak G. Motywacje spolecznikow dzialajacych w organizacjah pozarzadowych w Polsce. Proba typologii // Samoorganizacja spoleczenstwa Polskiego: trzeci sektor i wspolnote lokalne w jednoczacej sie Europie. Warszawa: IFiS PAN, 2004. S. 106 – 134.



Завантажити завантажити тези

Аналіз зарубіжної історіографії розвитку соціально-психолгічного знання
Хазратова Нігора Вікторівна Київський славістичний університет



Соціальна агресія: екопсихологічний підхід
Швалб Юрій Михайлович Київський національний університет м. Т.Г. Шевченка



Молодіжна субкультура як основна рушійна сила суспільства
Юнак Любов Миколаївна Національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра вікової і педагогічної психології


У підлітковому віці дитина знаходиться під впливом двох суперечливих тенденцій: встановлення міжособистісних контактів з оточенням та формуванням особистісних властивостей, оскільки саме на цьому періоді більш за все закріплюється внутрішній світ дитини. З одного боку, підлітковий вік — це час час індивідуалізації, відкриття й утвердження власного унікального та неповторного «я», та з другого — час соціалізації, входження у світ людської культури й соціальних цінностей [ 7 ]. У процесі розвитку самосвідомості центр уваги підлітків все більш переноситься від свого зовнішнього боку особистості до її внутрішнього світу, від більш-менш випадкових рис - до характеру в цілому. З цим пов'язані усвідомлення, а іноді і перебільшення своєї своєрідності і перехід до духовних, ідеологічних масштабів самооцінки. У результаті людина самовизначається як особистість на більш високому рівні [4]. На початкових етапах розвитку дитина оцінює переважно свої фізичні якості і можливості ("Я великий", "Я сильний"), потім починають усвідомлюватися і оцінюватися практичні уміння, вчинки, моральні якості. Самооцінка починає виступати як найважливіший регулятор поведінки людини, його активності в навчанні, праці, спілкуванні, самовихованні. Самосвідомість і самооцінка виявляються і формуються в діяльності, під безпосередньою дією соціальних чинників - в першу чергу - спілкування підлітків з оточуючими. Домінуючими сферами життя для підлітка стають друзі та вільне проведення часу з ними.
Молодіжна субкультура – стійка спільнота людей приблизно одного віку, що має власні регулятори соціальної поведінки: традиції та звичаї. Спочатку на передній план виступає префікс «sub» (тобто «під-»), позначаючи сховані, неофіційні культурні шари, що є підкладкою «денної поверхні» пануючої культури. Це поняття використовувалося поруч з такими, як subterranean culture (підземна культура) і underground (підпілля). Субкультура має чіткий механізм відтворювання, а також збереження суспільної практики, що формує спосіб життя групи.
Вперше термін субкультура з’явився приблизно в 30-х роках ХХ століття. Він поєднав такі концепти, як «люди одного кола, золота молодь». Відокремлення цього поняття має важливе методологічне значення, оскільки вказує на внутрішньо диференційовану культуру. У ньому відображається потреба культурного розмежування і самовизначення людини як елемента соціальних груп. Субкультура містить набір якостей, риси свідомості і поведінки, що відрізняють спільність від суспільства та визначає внутрішню єдність групи і соціокультурну ідентичність її членів. Молодіжну субкультуру можна зарахувати до типу соціальних груп, що з’явилися в результаті природного історичного перебігу [5].
Через зіткнення з культурною спадщиною і життєвими цінностями минулих поколіннь, молодь у всі епохи прагнула позбутись колишніх стереотипів, що і забезпечувало культурну динаміку для суспільства. К. Мангeйм вперше сформулював цю ідею, намагаючись виявити рушійні сили історичного розвитку. Він розглядав молодь як стимулятор змін. Мангейм вважав, що історія рухається стрибками. Щоб суспільне життя не стояло на місці, потрібен той, хто постійно стимулює цей процесс розвитку і цю функцію повинна виконувати молодь [2].
Як і будь-яке культурне утворення, молодіжні субкультури мають свої елементи комунікації: символи, знаки, коди інтерпретації. Функції такої комунікації є також стандартними, як для будь-якої культурної спільноти: порозуміння, посвячення у дану спільноту і, найважливіше, розпізнання, тобто за допомогою певної символіки і кодів її розшифрування проведення поділу на «своїх» і «чужих». Російська дослідниця молодіжних субкультур Татьяна Щєпанская пропонує поділ культурних кодів, за якими можна встановити належність до певної субкультури, на невербальні та вербальні . Невербальні коди містять у собі просторовий код (місце тусовки), часовий код (ця культурна структура не обмежує вікову категорію своїх членів), речовий код (інтер’єр приміщення, одяг, аксесуари) і тілесний код (довжина волосся, зачіски, фемінінність і маскулінність, татуювання, пірсінг, скарифікація). Вербальні ж коди, за Щєпанскою, включають сленг, сміхові жанри (стьоб-культура), містичні жанри (легенди, перекази), графіті. Звичайно, що всі ці елементи є вираженими в різних субкультурах з різною силою. Так, між спільнотами символ функціонує як розпізнавальний, тобто такий, який дає можливість упізнати «свого» і відштовхнути «чужого» [8].
Ще в першій половині ХХ століття дослідники нових суспільних угрупувань запропонували свої пояснення феномену молодіжних субкультур. Англійський етнограф В. Тернер вважає, що причина випадання індивіда з суспільства і створення ним субкультур пояснюється дискомфортом, який людина відчуває, коли переходить з однієї соціальної структури до іншої. Знайшовши свою нішу в житті, що забезпечить їй пристойне існування, людина залишає суб-контркультуру [6].
Американський антрополог М. Мід вважає, що молодь потрапляє зовсім в інший світ, не в той, до якого її соціалізували батьки; розчарувавшись у батьківському знанні, молодь відкидає його як непотрібне і приступає до пошуків власних правил життя [3].
Субкультурне використання музики – це напевно найбільш активний спосіб сприймання музики. Музика – це один із засобів, за допомогою якого субкультура відтворює свою ідентичність і культурно відтворює себе, окреслюючи свою відмінність стосовно до інших членів суспільства (Iain Chambers 1985) [9].
Субкультурне використання музики вперше спостеріг американський соціолог Дейвід Рісман (David Riesman).Він зауважив, що слухачів популярної музики можна поділити на дві групи: «більшість, яка некритично приймає уявлення дорослих про молодь, і меншість, яка уособлює певні суспільні бунтівні мотиви». Рісман помітив, що друга група завжди нечисленна. Її бунт набуває символічної форми та завжди має «новизну» для суспільства [11]. Сьогодні будь-яка субкультура не є однорідним «закритим» явищем, але деяким інтертекстуальним поєднанням «цитат» [1].
Підлітків у субкультурах приваблює в основному можливість спілкуватися з собі подібними, а також зовнішня атрибутика, яка дає можливість демонструвати свою позицію у соціумі.
Загалом можна виділити 5 головних характеристик молодіжних субкультур другої половини ХХ століття: 1. Специфічний стиль життя і поведінки; 2. Наявність власних норм, цінностей, картини світу, які відповідають вимогам певних соціальних категорій молоді; 3. Нонконформізм, протиставлення себе решті суспільства; 4. Зовнішня атрибутика, яка має символічне значення; 5. Ініціативний центр, який генерує тексти.
Сучасна наука виводить навіть певну класифікацію молодіжних субкультур. В короткому викладі їхня типологія виглядає так [10]:
- романтико-ескапітські субкультури (хіппі, толкієністи, байкери,емо.)
- гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери,фріки.)
- кримінальні (гопники, скінхеди .)
- анархо-нігілістичні (панки та інші).
Навіть оскільки молодіжні субкультури - це невід’ємний стимулятор змін суспільства, за кожною з них приховується очікувана небезпека: для деструктивних – кримінальна відповідальність , для ескапітських – десоціалізація (невміння співжити в суспільстві, досягати в ньому успіху), для розважально-музичних субкультур – інфантильність (доросла дитина) але найстрашніше, що для всіх них є одна загальна проблема – нездоровий спосіб життя.
1.Левикова С.И. Две модели динамики ценностей культуры (на примере молодёжной субкультуры) // Вопросы философии. – 2006. – № 4.
2.Мангейм Карл. Очерки социологии знания: Проблема поколений – состязательность- экономические амбиции / РАН; Институт научной информации по общественным наукам / Е.Я. Скворцов (отв.ред.), Е.Я. Додин (пер.с англ.). – М. : ИНИОН РАН, 2000. – 162 с.
3.Мид М. Культура и мир детства // Избранные произведения. – М., 1988.
4.Мухина В.С. Возрастная психология. Феноменология развития, детство, отрочество. – М., 2004. – 456с.
5.Победа Н.А. (науч.ред.). Молодёжная субкультура / Одесский гос. ун-т им. И.И. Мечникова; Институт социальных наук. Кафедра социологии / – Одесса: АстроПринт, 1999. – 282 с.
6.Тэрнер В. Символ и ритуал. М., 1983.
7.Фридман Л. М. Психология детей и подростков: Справочник для учителей и воспитателей. – М.: Издательство Института Психотерапии, 2003. –479с.
8.Щепанская Т. Система: Тексты и традиции субкультуры. – М.: «О.Г.И.», 2004. – 287 с.
9.Chambers Iain (1985) Urban Rythms: Pop Music and Popular Culture, London: Macmillan.
10.Clarke John et al. (1976) Subcultures, Culture and Class//S. Hall, T. Jefferson (1976) Resistance through Rithuals, London: Hunchinson.
11.Riesman David (1990) Listening to Popular Music// S. Firth, A. Goodwin (eds) (1990) On Record: Rock, Pop and the Written Word, New York: Pantheon.



← Назад до події

 

Події
Головна подія
2018 р.
2017 р.
2016 р.
2015 р.
2014 р.
2013 р.
2012 р.
2011 р.
2010 р.
2009 р.
2008 р.
Новини
 
Видання Інституту
Розробка сайту: BUNKE.com.ua
Дизайн: Золотарева Виктория
© Всі права належать Інституту соціальної та політичної психології АПН України