Здание Інститут соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України
Головна АдміністраціяСтруктурні підрозділи Партнери Контакти

Hacked By B4B4NN #Mezopotamia_Team Gr33tZ: = = Aihan Mzure - SerwaN Mzure - ifactoryx - NeT.Defacer - BaTMaNLe72 - MuhmadEmad - Asakir - Rizgar Halshoy - Hawleri_hacker - Nali_HaXR  

./C0nT3cT  


 

Наукова діяльність
Докторантура, аспірантура
Результати опитувань
Послуги
Навчальні курси
Електронна бібліотека
Інтернет-конференція
Інтернет-тести
Контакти

Перший усеукраїнський конгрес із соціальної психології (УКСП–2010) «СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА НАУКА ТРЕТЬОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ: ДОСВІД, ВИКЛИКИ, ПЕРСПЕКТИВИ »

18–20 жовтня 2010 року

Розділ Шляхи розвитку соціальної психології як напряму фахової підготовки
Розділ Досвід і перспективи вдосконалення соціально-психологічної практики
Розділ Соціально-психологічні ресурси освіти, духовного і культурного розвитку суспільства
Розділ Соціально-психологічні проблеми політики, бізнесу, управління
Розділ Когнітивна соціальна психологія
Розділ Психологія соціальних комунікацій, міжгрупових відносин, медіа-психологія
Розділ Психологія малих і середніх груп
Розділ Психологія мас та спільнот
Розділ Соціальна психологія особистості
Розділ Історія, теорія і методи соціальної психології


Гендерні аспекти батьківської взаємодії в прийомній сім’ї
Бевз Галина УМО НАПН України


Традиція прийняття некревних дітей в свої сім’ї має в Україні багатовікову історію. Проте інститут прийомної сім’ї був започаткований лише в 1998 році, а в 2006 році - отримав поширення по всій країні. Проведені нами пролонговані дослідження, окрім іншого, стосуються і гендерних аспектів в питаннях становлення прийомного батьківства, що окреслює особливості розподілу сімейних обов’язків між чоловіком та жінкою, дітьми різної статі - дівчатами та хлопцями; позиціонують ставлення до чоловіка та жінки, та розкривають соціалізуючі впливи на формування гендерних уявлень прийомних дітей. Дослідженням було встановлено, що входженням до сім’ї прийомної дитини (як нового її члена) змінює змістовне наповнення всіх трьох складових сімейного спілкування. Зміни в перцептивній складовій сімейного спілкування зумовлені новими знаннями, що вимагають перегляду рольового репертуару та перерозподілу сімейних обов’язків. Зміни в інтерактивній складовій виявилися пов’язаними із зміною функціонування сімейних підсистем: батьківсько-дитячої, дитячої та подружньої. Дослідження зазначило, що співпадання динаміки розвитку батьківської та подружньої підсистем, де дорослі виступають авторитетними фігурами як один для одного, так і для дітей, є ключовим елементом запуску процесу усвідомленої інтеграції новоствореної родини. Комунікативна складова теж зазнає чимало змін, що зумовлюються привнесенням в сім’ю набутих досвідом попереднього оточення прийомної дитини незвичних комунікативних схем, що стимулюють включення захисних механізмів перш за все гомеостатичної дії: процеси згуртування та процеси відторгнення в однаковій мірі можуть бути його проявами.
Вимірюючи чинники найближчого сімейно-замісного оточення прийомної дитини та прояснюючи особливості гендерних проявів в опануванні нових ролей прийомного батьківства та материнства ми скористалися Вісбаденським опитувальником Н. Пезешкіана (WIPPF). Дослідженням було виявлено, що ситуація прийомного батьківства по-різному виказує вплив на сферу контактів чоловіків та жінок. Так у питаннях стосовно «справедливості/несправедливості» чоловіки більше демонструють тенденції в напрямку розширення контактної сфери, а жінки – до її обмеження. Наразі було встановлення, що сама ситуація замісного догляду в однакові мірі і в чоловіків, і в жінок посилює процеси огрубілості стосунків та посилення тенденцій «нехтування» а також зниження таких соціальних норм, як «охайність», «ощадливість» та «справедливість», що особливо стосується чоловіків.
Стосовно типів реакцій на конфлікти, то більшість респондентів отримали низькі та збалансовані показники за такими шкалами, як «тіло/відчуття» та «діяльність». Перевага низьких показників названих шкал вказує з одного боку на природну тенденцію до збереження ресурсів (зменшення активності, збільшення часових проміжків прийняття рішення), проте з іншого боку може привести до пролонгування складних ситуацій опіки з ризиком запізнених дій по їх вирішенню.
Відносно таких норм, як «акуратність», «чесність», «слухняність» та «ввічливість» дослідження зафіксувало відносно пропорційний розподіл даних респондентів з деяким зсувом в сторону збільшення у чоловіків по такій нормі, як «слухняність» і у жінок згідно норми «ввічливість», що може вказувати напрямок розгортання адаптаційних механізмів в опануванні батьками новою соціальною ситуацією.
Дослідження підкреслило незначну перевагу показників жіночої вибірки щодо шкали «фантазія/майбутнє», що може обмежувати їхню критичність у сприйманні реальності, створюючи таким чином або додаткові емоційно-позитивні очікування, або емоційно-негативні упередження. Виявлено, що перемикачем напрямку рішення в сторону ствердження чи відмови від обраної ролі можуть в деякій мірі слугувати норми побутового життя прийомних сімей. Доведено, що у чоловіків таким перемикачем може виступати втрата довіри, що започатковує процес переосмислення життєвих подій з результуючим виходом із сімейної системи в напрямку розширенням соціальних контактів. Оскільки цей процес відбувається на внутрішньому плані, то він може залишитися непоміченим стороннім спостерігачем. А для жінок таким перемикачем може стати порушення традиційної підтримки стабільності у стосунках, що сприймається як загроза з посиленням тенденцій до емоційно-соціального відмежування.
Проведений аналіз факторних навантажень підтвердив, що ставлення прийомних батьків до норм повсякденного життя не позбавлено гендерних відмінностей, які можуть носити як розвивальну, так і дефіцитарну функцію. Дослідження показує, що в процесі організації заходів соціальної підтримки системи замісного батьківства не варто уніфікувати гендерні аспекти в опануванні прийомними батьками новими соціальними ролями.



Соціально-психологічні засади міграційної поведінки студентів вищих навчальних закладів України
Блинова Олена Євгенівна Херсонський державний університет, кафедра практичної психології


Кризовий стан сучасного українського суспільства викликає величезні обсяги трудової еміграції, треба визнати, що значна кількість українських громадян не здатна реалізувати себе на батьківщині і вимушена її залишити, щоб забезпечити елементарні умови для виживання своєї родини. Українські громадяни готові їхати за кордон без знань мови, права, кваліфікації, навіть на нелегальну роботу. Трудова еміграція є складним комплексним багаторівневим суспільним феноменом, що має позитивні та негативні наслідки для особистості, сім’ї, соціальної, зокрема, професійної, групи, країни в цілому. Позитивні наслідки майже повністю зводяться до економічних, матеріальних переваг, до кількості грошей, які можна отримати за роботу за кордоном. Переважна кількість негативних наслідків стосується як складної ситуації з робочою силою в країні, втратою кваліфікації працівників, розмивання позитивного етнічного автостереотипу українських громадян, руйнування сімей трудових мігрантів, появою нового виду соціального сирітства – дітей трудових мігрантів, тощо. Саме тому напрямком нашого дослідження було вивчення міграційних намірів студентів старших курсів вищих навчальних закладів чотирьох регіонів України, які складають майбутню професійну еліту країни, та чинників, що сприяють прийняттю рішення щодо працевлаштування саме за межами країни.
У дослідженні доведено, що значна кількість студентів вважає, що за кордоном краще може самореалізуватися в професійній та особистісній сферах, досліджувані критично оцінюють економічне та соціально-політичне становище України, її перспективи, що призводить до негативної оцінки власних перспектив, спостерігається зниження значущості етнічної ідентичності, трансформація сімейних цінностей та цінностей професійної діяльності.



Чинники розвитку батьківсько-юнацьких взаємин у сім’ї
Власова Наталія Валеріївна ЛНУ імені Тараса Шевченка

Стабільність та гармонійність функціонування родини залежить від якості існуючих зв’язків та відносин між її членами. Особливого значення сімейні відносини та характер батьківсько-дитячих взаємин зокрема, набувають в період становлення особистісної та соціальної ідентичності у юнацькому віці. Дитячо-батьківські відносини виступають особливим типом міжособистісних відносин і мають певну динаміку, структуру та емоційну основу. [3; 8]
Враховуючи той факт, що становлення та розвиток особистості у юнацькому віці обумовлені міжособистісними відносинами, то пізнання себе, юнаками та дівчатами, відбувається у процесі спілкування. В юнацькому віці спілкування задовольняє вікову аффіліативну потребу в становленні емоційно близьких контактів з батьками та має певне значення для подальшого розвитку їх взаємин. Розвиток батьківсько-юнацьких взаємин, з одного боку, обумовлений наявністю певних протиріч в соціальній ситуації розвитку юнацтва, з іншого актуалізацією потреб віку в незалежності, довірі, взаєморозумінні. В контексті відносин з батьками у юнаків та дівчат формуються значні життєві сенси, діється вибір життєвих орієнтирів, відбувається процес особистісного самовизначення. Важливими умовами у становленні даних вікових новоутворень юнацького віку виступають довірливі, паритетні відносини між батьками та дітьми. [ 4; 5; 7; 9]
Перебудова взаємин з дорослими в юнацькому віці, стає можливою за рахунок соціально-перцептивних механізмів спілкування, які сприяють взаєморозумінню. В міжособистісних відносинах, які орієнтовані на довіру, взаєморозуміння діють наступні механізми: емпатія, ідентифікація, соціальна рефлексія та атракція. Ідентифікація багато в чому визначає характер відносин батьків та дітей: вміння стати на позицію іншого, засвоєння норм, цінностей, поведінки. [1; 2]
Ступінь погодженості ціннісних орієнтацій батьків та дітей сприяє формуванню ціннісно-орієнтаційної єдності в родині та близьких, довірливих стосунків. Психологічними умовами, які сприяють особистісному розвитку та розкривають якість міжособистісних відносин, виступає психологічний клімат родини. Психологічний клімат відображує характер відносин між членами сім’ї, норми та правила, ступінь згуртованості між членами родини та можливість бути самостійним і незалежним, здатність відкрито та аутентично проявляти почуття один до одного та вирішувати конфлікти. [3; 6; 10] Ми схильні розглядати, що існує взаємозв’язок між якостями особистісного зростання батьків та дітей і особливостями соціаль-психологічного клімату родини. Гармонійні батьківсько-юнацькі взаємини розвиваються завдяки психологічним умовам родини, які в свою чергу залежать від особистісного розвитку батьків та дітей.
Теоретичний аналіз літературних джерел дозволяє зробити висновок, що розвиток батьківсько-юнацьких взаємин зумовлено на сам перед особливостями та актуалізацією вікових потреб юнацтва, а також наявністю соціально-психологічних чинників зокрема.
Структура родини, її психологічний клімат, характер спілкування між членами родини та особистісні якості кожного з її членів стають важливими детерминантами розвитку дитячо-батьківських відносин. Соціальні чинники характеризують психологічний клімат родини, ціннісні орієнтації батьків та дітей, особливості їхнього спілкування та механізми, які сприяють розвитку ефективної взаємодії і взаєморозуміння. Психологічними факторами розвитку батьківсько-юнацьких взаємин виступають спрямованість сім’ї на вікові потреби юнацтва, узгодженість оцінок «образу батьків» в уявленнях батьків про себе ( дітей про батьків), ступінь само актуалізації батьків.
Проведений аналіз дозволяє виділити наступні фактори розвитку батьківсько-юнацьких взаємин у сімї: [3; 4; 5; 6]
1. спрямованість родини на вікові соціогенні потреби юнацтва у
взаєморозумінні та спілкуванні;
2. узгодженість ціннісних орієнтацій батьків та дітей;
3. узгодженість оцінок « образу батьків» в уявленнях батьків про себе ( дітей про батьків);
4. соціально-психологічний клімат родини;
5. ступінь само актуалізації батьків та дітей;

Дитячо-батьківські відносини – це сумісний процес розвитку, де вплив кожного учасника взаємодії залежить від визначених соціально-психологічних факторів.
Література:
1. Андреева Г.М. Социальная психология. / Г.М.Андреева. – 5-е издан. испр. доп.- М.: Аспект.Прес, 2004.- 365 с.
2. Битянова М.Р. Социальная психология. // М.Р.Битянова- 2-е изд., перераб. – Спб.: Питер. 2008. – 368 с.
3. Карабанова О.А. Психология семейных отношений и основы семейного консультирования. – М.: Гардарики, 2005. – 320 с.
4. Кон И.С. Психология ранней юности.// И.С.Кон. – М.: Образование 1989. – 254 с.
5. Вікова та педагогічна психологія. / /О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська та ін. – К.: Каравела, 2006. – 344с.
6. Куницина В.Н. Межличностное общение. – Спб., 2002. – 544 с.
7. Крайг Г. Психология развития . Спб., 2002
8. Э.Эриксон Идентичность: юность и кризис. М.: - 2006.
9. Быкова М.В. Смирнова Е.О Опыт исследования структуры и динамики родительского отношения// Вопросы психологии, 1999 г.
10. Э.Г Эйдемиллер и др Семейный диагноз и семейная психотерапия. – Спб.: 2007.


Завантажити завантажити тези

Специфіка гендерно-рольових стереотипів у неформальних молодіжних об‘єднаннях
Волкова Любов Олексіївна Середня загальноосвітня школа № 101 м. Київ


Розглядається специфіка стереотипів гендерної поведінки та гендерних ролей у неформальних молодіжних об’єднаннях (НМО). Проаналізовані маскулінні та фемінінні риси в НМО Емо, Аніме, Готів, Скінхедів, Байкерів, Металістів.
Довгий час неформальні молодіжні об’єднання вивчалися з точки зору порушення суспільних норм, девіантності та протиправності. Але мало хто приділяв увагу формуванню в НМО власної нормативності, зокрема прийнятих у них норм гендерної поведінки. А саме вони зазнають значних змін у неформальних об’єднаннях.
Хоча проблема гендерних стереотипів молоді на сьогодні є досить добре вивченою, гендерні стереотипи в НМО практично не досліджувались. Ці аспекти виникали у дослідженнях Л.В. Шабанова [5], Кутьїної А.А, Лукс Г.А., Матвєєвої А.А. [2], І. Башкатова [1]. Окремі спроби теоретично описати ці явища можна знайти у працях деяких сучасних соціологів С. Свірідова [4] та О. Омельченко [3].
Одною з характерних для НМО ознак є протест проти прийнятих у суспільстві норм або їх умисна модифікація. Відповідно і стереотипи гендерної поведінки в цих об’єднаннях відрізняються від загальноприйнятих або взагалі зазнають переформування. Тим більше, що в час історичних змін змінюються доти поширені цінності, переконання, в т.ч. приписи щодо належної гендерної поведінки. Однак ці ж процеси відбуваються і в неформальних об’єднаннях, де зі зміною суспільних норм змінюється протест проти цих норм.
Одними з найбільш явних проявів гендерно маркованої поведінки є її зовнішні – атрибутивні, – прояви. Розглянемо, якими є зовнішні особливості членів неформальних об’єднань Емо, Аніме, Готів, Скінхедів, Байкерів, Металістів з погляду гендерного унормування.
Так, серед Емо прийнята бісексуальність як норма поведінки, що проявляється у т.ч. зовнішньо – хлопчики і дівчатка можуть мати однакові зачіску, одяг, атрибутику. Вважається, що гендерні ролі Емо змішуються завдяки прийнятим над-емоційності та „інфантильній” поведінці, що є одними з головних засад для Емо.
Особливістю Аніме є наслідування дівчатками зовнішності хлопчиків за допомогою одягу, зачіски, поведінки. Протилежне явище майже не спостерігається. Але слід зауважити, що в мультиплікаційних аніме-фільмах нормою є, навпаки, фемінізація чоловіка, надання його вигляду жіночих рис (особливо рисам обличчя).
Особливістю Готів є синтез гендерних ролей: поєднання фемінної зовнішності із маскулінною ідеологією, поведінкою й музичними смаками (готичний рок). Так, Готи використовують фасон одягу, прийнятий у пізньому середньовіччі, основними елементами якого є мереживо, рюші, панчохи. Також у Готів прийнято застосовувати макіяж, який раніше використовували і чоловіки й жінки, а сьогодні – лише жінки.
Такі агресивні НМО, як Скінхеди, також демонструють власні характерні особливості гендерних норм та гендерної поведінки. Скінхеди мають чіткий еталон жіночої поведінки: жінка повинна бути вірною жінкою, люблячою матір’ю, опорою чоловіку і піклуватися про здоров’я майбутніх дітей. Крім того, Скінхеди – переважно чоловічий рух, і дівчат у ньому небагато. Ті, що є, умовно діляться на три групи: алкобонки (товаришують і спілкуються із скінхедами), ідейні дівчата (ведуть роботу з агітації, залучення до руху нових членів) та бойовики (обирають чоловічу лінію поведінки, займаються спортом та єдиноборствами).
До „маскулінних” об’єднань зараховують також Байкерів та Металістів, що поважають силу та витривалість Однак і ці НМО не ізольовані від фемінінних проявів в основному зовнішніх: взуття на високій платформі, куртки, штани. Спостерігається прихильність до фемінінних норм атрибутики: браслетів, сережок, довгого волосся. Однак слід пам‘ятати, що ці ж атрибути в інші історичні часи вважались притаманними як чоловікам, так і жінкам. Сережки – частий атрибут корсара, козака, і на сьогодні є не тільки елементом субкультури, але й стильовою ознакою певної національності: ромів, іспанців.[4; 70]
Цей огляд спонукає до висновку, що НМО можна розглядати як арену „перегравання” гендерних ролей, відмінних від домінуючих у сьогоденному суспільстві. Як бачимо, розглянуті НМО демонструють власну палітру уявлень про бажані моделі поведінки й належні риси „чоловічого” й „жіночого”.
У таких НМО, як Емо й Аніме, нормою є змішування гендерних ролей, що тяжіє до бісексуальності, „середня стать”: не дівчинка і не хлопчик. Готи демонструють поєднання фемінної зовнішності при „маскулінних” переконаннях, поведінці й музичних смаках. У Байкерів, за фемінної атрибутики, переважають макулінні цінності. При цьому спостерігається безсвідома втрата відмінних фемінінних цінностей і заміна їх на маскулінні. Ультра-маскулінні ідеологію та переконання Скінхедів підсилює прийнятий ними еталон жіночності – жінка-матір.
Література
1. Башкатов И.П. Психология неформальних подростково-молодежных групп. – М., Изд-во «Информпечать», 2000. – 336 с.
2. Кутьина А.А.. Лукс Г.А., Матвеева А.А. Неформальные обьединения молодежи на рубеже тысячелетий / Под ред.. Г.А.Лукс, О.Б.Фурсова. – Самара, Изд-во «Самарский университет», 2002.
3. Омельченко О. От пофигистов до прагматиков: поколения молодежной солидарности постперестроечной России//Неприкосновенный запас, 2008 г. 5 (61).
4. Свиридов С.А. Молодежные субкультуры. Взгляд изнутри. Издательский дом «Бия». – 2009 г.-188 с.;
5. Шабанов Л.В. Социально-психологические характеристики молодежных субкультур: социальный протест или вынужденная маргинальность? – Томск, Томский государственный университет, 2005 – 399 с.


Завантажити завантажити тези

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ НАБУТТЯ ОСОБИСТІСТЮ ПРОФЕСІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ
Гошовська Дарія Тарасівна Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка


СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ НАБУТТЯ ОСОБИСТІСТЮ ПРОФЕСІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

У контексті нагальної соціально-психологічної проблематики нашого трансформаційного соціуму однією з найважливіших і найнеобхідніших умов повноцінного розвитку особистості, її творчої спрямованості й продуктивності у всіх векторах самореалізації є набуття адекватної та цілісної ідентичності. Ідентичність як багатопланова психічна реальність, що включає різні рівні свідомості й самосвідомості, індивідуальні й групові, онтогенетичні й соціогенетичні основи, була і залишається однією з „вічних” тем психологічної науки. Віднайдення власної тотожності у площинах індивідуального буття та у функціональному просторі фахової самореалізації є своєрідним ментально-ідентифікаційним феноменом і може проявлятися в осіб різного віку, статі, соціального статусу, професійного й екзистенційного досвіду. Окреслена проблематика виходить за межі загальної психології, вирішується на перетині соціальної, вікової, педагогічної психології, а також має свої виміри в інженерній психології, психології праці й інших галузях психологічної науки.
Безперечно, окремого наукового статусу набуває дослідження професійної ідентичності у студентської молоді, зокрема упродовж складного й насиченого процесу її професійного навчання, оскільки невирішеність цієї гострої проблеми, тобто ненабуття конструктів фахового самоусвідомлення та ідентичності чи нехтування ними, проявляється в індивідуальних і соціальнних вимірах, насамперед у розладах ідентифікації, аморфності самовизначення та розбалансуванні багатьох інших параметрів особистісної психоструктури. Водночас якраз на студентському етапі соціалізації не менш актуальною постає проблема кризи ідентичності, коли відбуваються дуже складні процеси фахової професіоналізації, соціальної адаптації, особистісної самореалізації тощо. Формування впевнених просоціальних перспективних життєвих ліній, побудова власної моделі професійного самоздійснення можливі лише на базі сформованості в молодої людини потужного „балансу ідентичності” як об’єктивного й оптимістичного ракурсу світобачення. Особистісний потенціал студента у визначенні самоідентичності дозволить йому впевнено справитися з проблемами навчально-виховного процесу в університеті, переживаннями упродовж індивідуального розвитку й соціального становлення і, загалом, у формуванні всієї життєвої стратегії. Ми вважаємо, що якраз синтез адекватного самоусвідомлення, позитивної самоакцептації, гармонійного образу Я, збалансованої Я-концепції в молодої людини є запорукою успішного набуття нею ідентичності та вмілого раціонально-емоційного застосування знань, умінь, навичок у досвіді вирішення реальних і потенційних фахових ситуацій та в процесі „кристалізації” справжнього професіоналізму. Навчаючись у педагогічному університеті, студент, вочевидь, має всі можливості для повномірної та гармонійної ідентифікації, однак реалії вказують на численні перепони, що ускладнюють набуття ним впевненої просоціальної фахово-орієнтованої ідентичності. Значну роль в ідентифікаційних хибах відіграють як детермінанти нашої мінливої дійсності, так і особистісні індивідуально-психологічні параметри молодої людини. На наш погляд, набуття студентом професійної ідентичності повинно відбуватися насамперед через осмислення актуальної ситуації розвитку, вироблення готовності до змін та накреслення перспектив для набуття подальших нових тотожностей на рівні особистісних ролей, ієрархійних статусів, поведінкових моделей, соціальних норм, культурологічних ідентифікацій, механізмів психологічного захисту, патернів професійного міжособистісного спілкування тощо.
Ми виходимо з позицій, що поняття „ідентифікація” доцільно тлумачити як видове й похідне від базового терміну „ідентичність”, тобто насамперед у діяльнісно-функціональному сенсі, як складний і розгалужений механізм набуття особистістю ідентичності, зокрема й професійної. Проблема оволодіння професійною ідентичністю є однією з найактуальніших, оскільки успішність усього професіогенезу людини залежить від якості й сформованості ключових конструктів її фахового ототожнення. Традиційно професійна ідентичність розглядається як особистісне й соціально-психологічне утворення, що формується лише на досить високих рівнях оволодіння професією та є стійким узгодженням і усталенням основних елементів професійного процесу. По суті, набуття професійної ідентичності через професійну ідентифікацію та самоідентифікацію трактується як основна мета і результат фахового навчання і всієї професійної підготовки. Загалом, професійну ідентичність найлогічніше трактувати як когнітивний синтез (і похідна) особистісної та соціальної ідентичності, що за умови її набуття дає людині змогу різнобічної самоактуалізації як біосоціальної істоти, зокрема й на рівні професійної самореалізації. Професійна ідентичність – це продуктивна динамічна система, яка формується упродовж багатоланкової професійної освіти, сприяє набуттю інтелектуально-ціннісного тезаурусу знань, умінь і навичок для активного й плідного розвитку професійної компетентності та самореалізації.



Свідомі та несвідомі компоненти ідентичності
Грибенко Ірина Віталіївна Інститут соціальної та політичної психології НАПН України


Співвідношення свідомого та несвідомого в психічній діяльності людини – це широке поле для припущень та гіпотез. На нашу думку, свідомі та несвідомі компоненти ідентичності можна певною мірою співвіднести з її емоційними та когнітивними компонентами, хоча, звичайно ж, мова не йде про повну тотожність. Адже емоція може бути усвідомленою, а начебто свідоме рішення може мати неусвідомлену мотивацію.
Якщо розглянути шлях розвитку вивчення проблеми ідентичності, то можна побачити, що на початку панували ідеї З.Фрейда, де емоційній сфері надавалася перевага, поступово погляди дослідників змінювались, і зараз панівну позицію займає когнітивна модель ідентичності. Це справедливо стосовно свідомої складової ідентичності, але при цьому не береться до уваги несвідома, яка на наш погляд є важливою. Якщо припустити, що обидві ці полярні точки зору (психоаналітична і когнітивістська) по-своєму вірні, то зникне і багато розбіжностей у трактування самого терміну «ідентичність». Мається на увазі не пошук компромісів, а свідоме прийняття того, що здається антагоністичним, насправді є повноправними частинами єдиного цілого.
Як відомо, людський мозок складається з двох майже повністю ідентичних морфологічно півкуль, які тим не менш, суттєво відрізняються між собою за способом обробки інформації. Але фактично багато з функцій дублюється. І таким чином виходить єдність синтезу та аналізу, яка дає в результаті роботу мозку здорової людини. Те, що людина в стані неспання не пам’ятає образів сновидінь (як приклад роботи несвідомого) ще не означає, що їх не було і що вони не зіграли своєї ролі для функціонування психіки. Навпаки, наукою давно доведено, що сон – це активний процес роботи мозку, під час якого відбувається обробка, сортування та переробка інформації.
За Е.Еріксоном, ідентичність – це синтез ідентифікацій. А от ідентифікація, як випливає з аналізу класиків психологічної науки та їх послідовників, може бути якою завгодно: або повністю несвідомо-емоційною – дитини з матір’ю, підлітка з лідером, або навпаки, повністю усвідомленою – наприклад, коли людина обирає собі професію і особистісна самоідентифікація виступає як психологічний механізм свідомого прийняття професії. Хоча тут знову ж таки постає питання відсутності універсального визначення терміну «ідентифікація». Якщо ж визнати «повноправність членства» свідомого та несвідомого, емоційного та когнітивного (а також інших, які тут не беруться до розгляду) компонентів, то багато розбіжностей просто зникнуть самі собою.
Слід кілька слів сказати в даному контексті про поняття групової ідентичності та ідентичності групи. Якщо групова ідентичність – це досить вивчений і відносно свідомий феномен, то ідентичність групи, коли група виступає як єдине ціле, це щось таке, де задіяні механізми колективного несвідомого. Група близьких друзів, однодумців, міцна команда під час вирішення складної задачі, психотерапевтична або супервізійна група іноді діє так, ніби вона має єдиний колективний розум. Ніби в цій групі існує як ресурс цілісне поле несвідомого, з якого кожен учасник бере те, що може усвідомити і вже з висловлених окремих думок формується свідоме групове поле, яке в свою чергу також стає ресурсом. Вирішення задачі в такій групі – це пісня, це поема за рівнем гармонії і не має значення, математики її учасники чи альпіністи.
Очевидно, таке явище можливе в групі високого ступеню розвитку, або під час емоційних потрясінь – недаремно так багато сказано людьми про фронтову дружбу. Водночас з тим, тут задіяні і якісь древні еволюційні механізми, адже відомо, що ефективність колективної роботи мурашок набагато вища за суму роботи окремих мурах, а інстинкти – це точно не лише людська прерогатива. Сучасна людина звикла зверхньо дивитися на фізіологічні основи життя, проте нікуди не подітися від того, що вони основами лишаться, як на них не дивись. Імовірно, що відомі в історії вожді та диктатори підсвідомо розуміли дію древніх механізмів психіки та використовували це у своїх цілях. Тож наукове вивчення цих механізмів могло б вберегти людство від маніпулювання масовою свідомістю.



Влияние альтруизма и агрессии на поведение «альф» и «омег» в современной кризисной ситуации
Дорожкин Валерий Романович Таврический национальный университет им. В.И.Верна

Постановка проблемы. По типологии Ф.Е.Василюка кризис представляет собой высшую степень разви-тия критической ситуации, когда поставлены под угрозу базовые витальные и экзи-стенциальные потребности ([1]). Если человек переживает внутриличностный кри-зис, то, как правило, он теряет возможность функционировать в рамках прежней по-веденческой модели, даже если эта модель целиком и полностью устраивала его до начала самого кризиса. Поэтому субъект, находящийся в кризисе, вынужден искать новые поведенческие схемы, адаптирующие его к изменению внутренней, либо внешней ситуации. Таким образом, кризис всегда несет для личности дополнитель-ные возможности развития и становления, но, с другой стороны, он является и мощ-ным стрессом, чреват длительной дезадаптацией, а, значит, содержит в себе угрозу и опасность. Теперь давайте рассмотрим социальные кризисы и катаклизмы. Естественно, они создают изменение социальной/экономической/финансовой/политической си-туации, а, следовательно, требуют от людей новых, более оптимальных способов адаптации. При этом часть людей проявляют себя более лабильными, они воспри-нимают кризис, как условие для собственного роста и развития, более чутко реаги-руют на изменения среды и улавливают открывающиеся возможности. Другие же на внешний кризис отвечают переживанием невозможности продолжения прежнего способа жизни, испытывают фрустрацию и интрапсихические конфликты, впадают в состояние дезадаптации и переживают стресс и внутриличностный кризис. Другими словами, одна группа людей отвечает на внешний кризис активацией агрессивного поведения, другая же «запускает» альтруистическую программу. От чего зависит выбор поведенческой стратегии, позволяет пронаблюдать на-чавшийся в 2008 году мировой финансовый кризис. Анализ реакции на него боль-ших масс людей предоставляет прекрасную возможность проследить связь кризиса с некоторыми видами альтруистического поведения. По результатам анализа периодической литературы и нашим собственным на-блюдениям актуальный мировой кризис характеризуется: 1. Глобальностью У современного кризиса нет четкой локализации, им охвачен весь мир и все от-расли экономики. 2. Неперсонифицированностью Кризис ассоциативно связан с провалом ипотечной программы в США, загово-ром нескольких банкиров, мировой экономикой в целом … и ни с чем конкретно. 3. Проникновением во все сферы общественной жизни Основная масса мероприятий (даже откровенно развлекательных или духов-ных), которые проходили с октября 2008 по середину 2009 года, так или иначе, была связана с кризисной или антикризисной направленностью. 4. Фундаментальной доминантностью Большинство средств масс-медиа на отмеченный временной период сообщали, что кризис подрывает экономические устои государства, угрожает возможным де-фолтом бюджетообразующим отраслям, а, значит, несёт угрозу всем людям в от-дельности и стране целиком. 5. Виртуальностью Несмотря на финансовую «реальность» кризиса во многих журнальных и газет-ных публикациях, которые были ему посвящены, присутствует сюжет «искусствен-ности» и «сделанности» кризиса. Более того, по оценкам многих экономических экс-пертов во многих регионах стран СНГ кризис являлся в большей степени продуктом средств массовой информации, чем результатом реальных экономических обстоя-тельств. Перечисленные характеристики современного кризиса привели к тому, что по-родили у большинства населения мощную тревогу и вызвали дистресс, на который, как известно из специальной литературы ([3]), люди склонны реагировать привыч-ными паттернами смещенной активности. Мы знаем, что типичными видами смещенной активности являются ([3]): 1) аг-рессия; 2) пищевое поведение; 3) половое поведение; 4) поведение умиротворения (алло и автогруминг); 5) альтруизм (к которому, в том числе, относится: угнетение собственного состояния, депрессия, аутоагрессия, что влечет за собой отказ от всех витальных ресурсов и подавление собственных потребностей в них). В рамках даль-нейшего рассуждения мы оставим половое и пищевое поведение для более личных и частных нужд отдельных граждан, а остановимся только на агрессии и альтруизме. Анализ исследований и публикаций. Когда мы начали исследовать влияние современного кризиса на поведение людей, то обратили внимание на ряд журналь-ных публикаций (нами использовались материалы журналов «Корреспондент» и «Бизнес» за период с конца 2008 года и по конец 2009 года), основной смысл кото-рых сводился к следующему: 1. Подавляющее большинство украинских и российских работодателей на кри-зис отреагировали резким ужесточением условий работы, то есть создали агрессив-ную среду и увеличили рабочую нагрузку на персонал. 2. Средний коэффициент снижения з/п у наемных работников на Украине со-ставил в долларовом эквиваленте от 1,6 до 2,3 раза, что значительно сократило дохо-ды и покупательную способность населения. 3. Сами наемные работники на предпринятые против них меры отреагировали… повышением лояльности к собственным организациям, готовностью идти на ком-промиссы с работодателем, страхом «потерять рабочее место» и готовностью к уве-личению рабочей нагрузки. И это всё происходило на фоне того, что люди ежеме-сячно теряли до 60% своего обычного дохода! Другой ряд интересных статистических данных мы обнаружили в Интернете, где была приведена статистика по США возросшего за период острой фазы кризиса числа суицидов, основную массу которых составляли люди страдающие депрессией или имеющие невысокий социальный статус. Как оказалось, в рамках интересующей нас темы также появилась информация и о том, что в Соединенных Штатах произо-шёл всплеск громких «немотивированных» коллективных убийств. Как было видно из описания этих случаев, высокостатусные отцы «благополучных» с виду семейств, расстреливали своих жён и детей, а после, чаще всего, убивали самих себя. Данное их поведение было импульсивной реакцией на обнаруженные факты супружеской неверности их жён (напомним, что все события происходили на фоне мирового фи-нансового кризиса). Повторимся, что в последней серии обнаруженных нами случа-ев, мужчины имели достаточно высокий социальный статус (по данным интернет-ресурсов, сообщавших об этих происшествиях). Теперь, для того чтобы правильно провести весь ход дальнейших рассуждений, нам необходимо ввести несколько определений. Под альтруистическим поведением мы понимаем такое поведение человека, ко-торое направлено на других людей и связано со значительной уступкой ресурса в пользу более ценного с точки зрения самого человека объекта ([4]). При этом мы рассматриваем ([4]) альтруистическое поведение как истинное или природное, если в качестве «более ценного объекта» выступает внешний объект (представитель референтной группы, родственник, некая группа, общество в целом и т.д.). Если же «более ценным объектом» является внутренний объект (некоторый норматив поведения, Эго-Идеал, интериоризированный и вошедший в структуру СуперЭго внешний объект), то такой альтруизм мы называем социальным или куль-турно-заданным ([4]). Особенностью данного типа поведения является то, что чело-век совершает свои поступки в угоду СуперЭго, ожидая некоторую выгоду для Эго (моральное поощрение, гордость за самого себя, уменьшение чувства вины и пр.). Изложение основного материала. Анализ всего изученного материала позво-лил нам сформулировать следующие гипотезы: Высокоранговые люди на стрессово-кризисную ситуацию склонны реагировать усилением агрессивного и полового поведения (тем самым, расширяя свою экспан-сию). Низкоранговые люди в кризис преимущественно ведут себя умиротворяюще и альтруистически. Более того, чем более ослаблен и понижен в статусе человек, тем более истинные/природные формы альтруистического поведения становятся ему свойственны. Дополнительно заметим, что ранг человека не является прямым коррелятом его статуса, а отражает только его способность занимать определенные иерархические места во вновь образуемых социальных иерархиях. Теперь рассмотрим наши гипотезы в терминах психофизиологии. Из литературы ([2], [3]) мы знаем, что нейрогуморальный профиль только отра-жает статус особи, а не определяет его. Это значит, что высокий социальный ранг обеспечивает большее количество тестостерона и симпато-адреналовый тип стрес-сорного ответа, в то время как низкоранговым людям свойственно более высокое со-держание окситоцина, вазопрессина и пролактина, низкий порог возникновения чув-ства виновности, а также поведенческая склонность к аффилиативному поведению. То есть ранг человека имеет определенное влияние на его гормональный фон и на тип поведенческого ответа этого человека на стресс. Глобальные жизненные кризисы, которые являются крайней формой угнетения, с легкостью способны вызвать критическую агрессию у всех, кто зажат этими кризи-сами в «безвыходный угол». Однако повышением агрессивности и критической ре-акцией (наиболее яростная форма агрессии) реагирует на кризис только люди с аль-фа и бета-статусом. Как мы имели возможность убедиться несколько ранее, подав-ляющее большинство людей, находящихся на нижних уровнях социальной пирами-ды, дают поведенческий ответ в виде крайних форм подчинения, уступки ресурса, аутоагрессии и других видов альтруистического поведения. В чем же смысл такой их реакции? По нашему мнению, смысл их реакции в том, что подобное альтруистическое и умиротворяющее поведение тормозит (в том числе и за счет депрессивного состоя-ния) критическую агрессию большинства, что позволяет поддерживать иерархию, а наиболее жизнеспособным, активным и адаптированным получать достаточно жиз-неподдерживающего ресурса даже в условиях кризиса. Естественно, подобные «принудительные» влияния альтруистической стратегии далеко не благоприятны для большинства людей. В то же время природа никогда и не мыслила категорией индивида, для неё значима только популяция в целом, а с точки зрения популяции, описанные процессы достаточно хорошо поддерживают её жизнеспособность. Сказанное хорошо иллюстрируется и теми социальными примерами, когда по-добную альтруистическую стратегию пытались искусственно убрать. Например, за счет приема антидепрессантов пробовали лишить большую часть населения воз-можности испытывать депрессивное состояние. В США, где население занимает первое место по употреблению антидепрессантов прозака и лювокса, существует статистика, показывающая прочную связь между приемами антидепрессантов и под-ростковой маниакальной преступностью (практически все случаи сверх жестокой агрессии среди подростков 1996-1998 гг. были связаны с предварительным приемом ими прозака или лювокса). Прием антидепрессантов приводит к «ранговому беспре-делу», расшатывает иерархическую систему общества, дезадаптивно усиливает ран-говые амбиции, приводит к маниакальному чувству сверхценности и влечет возник-новение критической агрессии на любые неожиданно возникающие трудности. При этом нарушается основная эволюционная роль депрессии, которая, по нашим дан-ным ([4]), состоит в угнетении активности менее успешных, и, следовательно, в пре-доставлении большей свободы поведения наиболее адаптированным. «Благо альтру-изма» в данном случае перестает работать на благо общества и не способствует со-хранению человеческой популяции в целом, порождая революции и прочие события гражданского неповиновения. С другой стороны, естественное подавление активности низкостатусных людей, возникающее вследствие депрессивной реакции на кризис, хоть и имеет эволюцион-ные корни, но в то же время является низкоадаптивной стратегией, препятствующей личностному развитию и росту. Описанные моменты необходимо учитывать при не-медицинской терапии депрессий и повышению адаптации тех, кто переживает «не лучшие ранговые времена». поведения ему становятся свойственны.



Рольове спілкування членів малої групи з різним статусом
Коробанова Ольга Леонідівна Інститут соціальної та політичної психології НАПН


Вивчення учнівської групи як соціально-психологічного середовища та пошук засобів оптимізації ії функціонування є практично значущим напрямком у сучасній психологічній науці. В освітянській практиці досі не надається належної уваги статусу учнів в учнівській групі як засобу корекції небажаних проявів у навчально-виховному процесі та міжособистісного спілкування з ровесниками. Визначення особливостей функціонування рольового спілкування на зовнішньому та внутрішньому рівнях в учнів з різним статусом надає напрямок позитивного психолого-педагогічного впливу на окремих учнів в залежності від статусу, їх групову ідентичність та групу в цілому.
Не зважаючи на достатню розробленість проблем міжособистісного сприймання, пізнання та міжособових стосунків (Г.М.Андреєва, О.О.Бодальов, Н.Н.Богомолова, Я.Л Коломінський, М.М.Обозов, А.В.Петровський) , міжособистісного оцінювання у малих групах (О.О.Кронік) та рольового підходу у соціальній психології (В.І.Войтко, А.Л.Свенцицький, П.П.Горностай) залишаються недостатньо вивченими психологічна ефективність рольового спілкування та прийняття рольових позицій у спілкуванні в залежності від ставлень та очікувань, а також індивидуальні передумови рольової поведінки.
Рольове спілкування розглядається нами як система включенності особистості в рольову структуру групи. Рольове спілкування проявляється на зовнішньому та внутрішньому рівнях, при цьому зовнішній рівень характеризує соціально-психологічні закономірності і механізми спілкування, що виникають у рольовій взаємодії, в той час як внутрішній рівень – індивідуальні характеристики рольового спілкування учнів. В процесі рольового спілкування учні приймають ролі ( динамічні статусно-позиційні моделі спілкування), які, зокрема, можна охарактеризувати через рольові позиції, які особистість займає у рольовій структурі малої групи.
Нами були розроблені наступні показники психологічно ефективного рольового спілкування: взаєморозуміння (якщо взаємні ставлення особи та очікування інших членів малої групи співпадають); взаємообумовленість ставлень (відповідність ставлення члена малої групи до однокласників та ставлення однокласників до нього); досягнення бажаного статусу (співвідношення очікуваних ставлень з реальними). З метою вивчення ефективності рольового спілкування на зовнішньому та внутрішньому рівнях було проведено дослідження, у якому виборка склала 570 старшокласників м.Києва. Вивчення загальних тенденцій ефективного рольового спілкування дозволило встановити, що 25,7% старшокласників властивий високий рівень усіх показників. Разом з тим, високий рівень взаєморозуміння притаманний 65,9% старшокласників, взаємообумовленості ставлень – 48,1% учнів, досягнення бажаного статуса – 46,3% старшокласників. Високий рівень взаєморозуміння і взаємообумовленості ставлень наявний у 4,8%; взаємообумовленості ставлень і досягнення бажаного статуса у 9,5%; досягнення бажаного статуса і взаєморозуміння – у 7,6% старшокласників. Низький рівень усіх трьох показників псхологічно ефективного рольового спілківання діагностований у 25,7% старшокласників. В результаті обробки отриманих даних встановлено відсутність суттєвих відмінностей у розподілі учнів з високим та низьким показниками ефективного рольового спілкування в залежності від статуса та статі, що свідчить про гомогенність рольового спілкування на зовнішньому, взаємодійному рівні.
Як ставлення, так і очікування можуть бути адекватні, завищені та занижені. Вихідне положення про те, що роль як динамічна статусно-позиційна модель спілкування є системою очікувань та ставлень, дозволило створити класифікацію представлених у класному колективі рольових позицій за критеріями відповідності взаємних очікувань та ставлень. Найбільш часто в членів учнівської малої групи зустрічаються такі комбінації рольових позицій: «об»єктивний», «справедливий», «зрозумілий», «реаліст»; а також «скептик», «справдливий», «недоброзичливий», «недовірливий». В результаті аналіза залежності рольових позицій від статуса в малій групі спостерігалися такі тенденції. Учні з високим статусом частіше, ніж учні з низьким статусом, посідають рольові позиції «скептиків», «об»єктивних», «справедливих», «недоброзичливих», «зрозумілих» та «недовірливих». Учні з низьким статусом частіше посідають рольові позиції «доброзичливих», «пессимістів», «незрозумілих» та «фантазерів». Вплив статуса на рольові позиції членів малої групи є більш значним, ніж вплив статі. Втім, були виявлені такі особливості в залежності від статі: у дівчат частіше зустрічаються рольові позиції «песимістів», «недоброзичливих» та «незрозумілих» ,а у хлопців - «справедливих» та «зрозумілих».
На внутрішньому рівні рольового спілкування визначено, що учні з високим статусом в класі віддають перевагу неблизькій психологічній дистанції у рольовому спілкуванні, а учні з відносно низьким статусом – близькій. Хлопці частіше віддають перевагу близькій психологічній дистанції у рольовому спілкуванні, позиціі домінування та нейтральній валентності. Дівчата частіше віддають перевагу неблизькій психологічній дистанції, рівноправній позиції та симпатії.
При вивченні рольового спілкування на внутрішньому рівні розглядалися показники «усвідомлення», «відвертості» та «довірливості». Встановлено, що показник «усвідомлення» приймає більш високі значення в учнів з високим статусом, а показник «відвертості» - у низькостатусних. Середні показники «довірливості» не мають суттєвих відмінностей у високостатусних та низькостатусних. Залежність показників від статі учнів проявляється в тому, що показник «усвідомлення» та «відвертості» вищій у дівчат.
В результаті статистичної обробки даних встановлена наявність у старшокласників тенденції до рівноправності або домінування, близької дистанції, симпатії або нейтрального ставлення у рольовому спілкуванні. Нами було встановлено, що учням з високим статусом властивий більш високий показник «усвідомлення», а учням з низьким статусом – «відвертості». Високостатусним здебільшого властива неблизька дистанция у рольовому спілкуванні, а низькостатусним – близька. Рольове спілкування хлопців характеризується близькою психологічною дистанцією, позицією домінування та нейтральним забарвленням стосунків. Дівчата частіше обирають неблизьку психологічну дистанцію, рівноправну позицію та симпатію у рольовому спілкуванні.
Про взаємозалежність рівнів рольового спілкування та взаємовплив зовнішнього та внутрішнього рівнів рольового спілкування свідчить достатньо висока значущість коєфіцієнтів кореляції рангів Спірмена між реальним та демонстрованим, між демонстрованим та приписуваним, між реальним рольовим спілкуванням особистості та уявленням про це партнера по спілкуванню.
Висновок. Отже, в результаті теоретико-експериментального дослідження було виявлено гомогенність рольового спілкування на зовнішньому рівні та властивий високостатусним учням високий показник «усвідомлення», схильність до неблизької дистанції та домінуючі позиції «скептиків», «об»єктивних», «справедливих», «недоброзичливих», «зрозумілих», «недовірливих», а низькостатусним –високий показник «відвертості», надання переваги близькій дистанції, та також домінуючі позиції «доброзичливих», «пессимістів», «незрозумілих» та «фантазерів» як чинники індивідуальних відмінностей у рольовому спілкуванні в малій групі.


Завантажити завантажити тези

Соціально-психологічні особливості міжособистісних відносин рятувальників в умовах професійного стре
Кривохижа Лілія Василівна КНУ імені Тараса Шевченка


Соціально-психологічні особливості міжособистісних відносин рятувальників в умовах професійного стресу

Актуальність. Екстремальні, стресові умови роботи є однією з ознак професійної діяльності рятувальника. Кожен раз, виконуючи професійні обов’язки, службовці підрозділів МНС України перебувають в ситуації стресу. Рятувальники входять до групи ризику по виникненню як гострого, так і хронічного стресового та постстресового розладу. Професія рятувальника пов’язана з реальною, об’єктивною загрозою для життя людини. Для її представників практично не існує періоду нормального функціонування без стресових та постстресових явищ.
Стресовий характер професійної діяльності рятувальників негативно впливає на їхні психічні стани, що, в свою чергу, має цілу низку негативних соціально-психологічних наслідків. До них відносяться: зниження задоволеності працею, погіршення соціально-психологічного клімату в колективі, особистісна деформація службовців, конфлікти в родині, професійне вигорання та інші. Також, у рятувальників виникає порушення нормальної взаємодії з соціумом. Тобто, на нашу думку, професійний стрес впливає та викликає порушення соціальної взаємодії у працівників оперативних служб країни.
На сьогоднішній день, вчені лише зазначають про існування взаємозв’язку між стресовою професійною діяльністю і сферою соціальної взаємодії рятувальників, але конкретні, практичні дослідження цієї проблематики практично відсутні. Ми пропонуємо детальніше розглянути питання дослідження міжособистісних відносин у рятувальників в умовах професійного стресу, через аналіз результатів емпіричного дослідження, що були отримані в процесі діагностики службовців підрозділів МНС України.
Мета. На основі емпіричних даних, визначити соціально-психологічні особливості міжособистісних відносин рятувальників в умовах професійного стресу.
Об’єкт. Міжособистісна взаємодія особистості в умовах професійного стресу.
Предмет. Соціально-психологічні особливості міжособистісних відносин рятувальників в умовах професійного стресу.
Результати емпіричного дослідження рівня професійного стресу у рятувальників показують, що більшість рятувальників сприймають свою діяльність як стресову, але кількісний показник даного параметру знаходиться на середньому рівні та рівні нижче середнього. Всього в діагностиці взяли участь 96 осіб. За результатами методики „Шкала професійного стресу Дж. Грінберга” [3] були отримані наступні результати:
- приховування інформації – 3 особи – 3,12%;
- низький рівень стресу – 2 особи – 2,1%;
- рівень нижче середнього – 44 особи – 45,8%;
- середній рівень стресу – 45 осіб – 46,9%;
- рівень вище середнього – 2 особи – 2,1%.
При дослідженні кількості стресових факторів в професійній діяльності рятувальника, за методикою „Причини стресу на роботі” [1], були отримані такі результати:
- приховування інформації – 10 осіб – 10,4%;
- невелика кількість стресових факторів – 68 осіб – 70,8%;
- помірна кількість стресових факторів – 18 осіб – 18,75%.
Таким чином, з результатів діагностики ми бачимо, що рятувальники не сприймають свою професійну діяльність як стресову (середній рівень та рівень нижче середнього є нормальними показниками). Ми пояснюємо це явище тим, що працівниками служб МНС України стають особистості з високим ступенем стресостійкості [2] та специфічним набором індивідуально-психологічних особливостей.
Стресовий характер професійної діяльності рятувальника є об’єктивно-визначеним, хоча вони суб’єктивно не вважають свою діяльність стресовою. На нашу думку, стресовий характер діяльності впливає на всі аспекти життєдіяльності рятувальників та їх індивідуальні особливості. Впливає дана специфіка роботи й на стиль міжособистісної взаємодії рятувальників.
За результатами опитувальника Т. Лірі „Діагностика міжособистісних відносин” (ДМВ) адаптованого Л.М. Собчик [4], ми отримали наступні результати (в опитуванні взяли участь 113 осіб):
1) особистості, у яких склались гармонійні стосунки з оточуючими – лише 39 осіб – 34,5% респондентів;
2) особистості, які мають труднощі в сфері міжособистісних стосунків та можуть мати особистісну дисгармонію і наявність акцентуаційних рис характеру: загальний показник – 68 осіб – 60,3%.
3) особистості з вираженими труднощами соціальної адаптації та взаємодії: загальний показник – 10 осіб – 8,9%.
4) особистості, які перебувають в межовому стані між труднощами в сфері міжособистісних стосунків та труднощами в соціальній адаптації – 11 осіб – 9,7%;
5) особистості, які мають внутрішньо-особистісний конфлікт та внутрішнє напруження – 15 осіб – 13,3%;
6) приховування інформації – 5 осіб – 4,4%.
Розподіл стилів міжособистісної взаємодії у рятувальників, в яких кількісний показник перевищує норму (відсоткове співвідношення вказане відповідно до загальної кількості респондентів):
- владний-лідируючий (авторитарний) – 28 осіб – 24,8%;
- незалежний-домінантний (егоїстичний) – 9 осіб – 8%;
- прямолінійний-агресивний – 28 осіб – 24,8%;
- недовірливий-скептичний – 3 особи – 2,7%;
- покірний-скромний – 7 осіб – 6,2%;
- залежний-слухняний – 10 осіб – 8,9%;
- співпрацюючий-конвенційний (дружелюбний) – 34 особи – 30,1%;
- відповідально-великодушний (альтруїстичний) – 40 осіб – 35,4%.
За результатами методики є 5 керівників, які не мають лідерських рис, а навпаки в них присутня тенденція до залежності. Також, у 8 керівників присутня емоційна холодність в стосунках з іншими людьми. Крім того, 54% респондентів мають дуже, або надмірно виражену тенденцію за вектором домінантності, хоча більшість з них не займають керівні посади. Це свідчить про те, що такі службовці проблематично піддаються впливу керівних сторін та можуть чинити опір керівництву.
Соціально-психологічними особливостями міжособистісних відносин у рятувальників в умовах професійного стресу є те, що:
- у рятувальників спостерігаються труднощі в сфері міжособистісних стосунків та труднощі соціальної адаптації і взаємодії з іншими людьми;
- на фоні професійного стресу, у рятувальників присутні внутрішньо-особистісні конфлікти та внутрішнє напруження, що впливає на характер їхньої міжособистісної взаємодії;
- в поведінці рятувальників переважають такі надмірно-виражені стилі міжособистісних відносин як: 1) прямолінійний-агресивний та владний-лідируючий (авторитарний); 2) відповідально-великодушний (альтруїстичний); 3) співпрацюючий-конвенційний (дружелюбний) стиль. Показники по даним октантам значно перевищують показники норми.
- значна кількість рятувальників проблематично піддається впливу керівних сторін та можуть чинити опір керівництву.
В наступних наших працях, ми плануємо висвітлити особливості соціально-психологічних аспектів соціальної взаємодії рятувальників в різних сферах взаємодії (колектив, керівництво, сім’я) та визначити рівень соціального інтелекту службовців підрозділів МНС України.
Висновки. Отже, при характеристиці міжособистісних відносин у рятувальників в умовах професійного стресу, можна зробити висновок про те, що стресовий характер професійної діяльності рятувальників негативно впливає на сферу їх міжособистісних стосунків та викликає порушення в даній сфері. В рятувальників, під впливом об’єктивно-зумовленого стресу, виникають внутрішньо-особистісні конфлікти, внутрішнє напруження та спостерігаються надмірно-виражені стилі міжособистісної взаємодії, що й стає причиною непорозумінь та проблемної взаємодії з іншими людьми.
Література:
1. Волуйко О.М., Гошкодеря О.В. Управління професійним стресом керівників органів внутрішніх справ: Навчальний посібник. – К.: Видавничий дім „Скіф”, КНТ, 2008. – 108 с.
2. Крайнюк В.М. Порівняльна характеристика стресостійкості рятувальників з різним професійним досвідом. // Психологія і суспільство //, 2006, № 4. С. 101-104
3. Розов В.И. Управление стрессом в оперативно-розыскной деятельности. – К.: КНТ, 2006. – 268 с.
4. Собчик Л.Н. Психология индивидуальности. Теория и практика психодиагностики. – СПб.: Изд-во «Речь», 2003. – 624 ст.: ил.


Завантажити завантажити тези

ЛІДЕРСТВО В СТУДЕНТСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ ЯК РЕСУРС У НАВЧАННІ
ЛАЗАРЕНКО ВІКТОРІЯ ІВАНІВНА Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара


Суспільні зміни останніх років в житті нашої країни потребують нових підходів дослідження соціальних процесів, в тому числі до вивчення феномену лідерства. Перехід від однієї соціальної системи до іншої, як правило супроводжується змінами соціальних норм, моральних цінностей, установок переважної кількості населення. Соціальні процеси не могли не відбитися на сприйнятті людьми особистості лідера. Кожен новий період в країні формує певну модель особистості лідера, поєднуючи думки представників різних шарів населення. Завдяки змінам висуваються нові лідери, в структурі особистості яких також відбуваються певні зміни, що потребує подальшого дослідження. Сучасність висуває високі вимоги до повсякчасної творчої активності лідера, до вміння знаходити нові шляхи у вирішенні складних питань, вміти по-іншому дивитися на них, шукати та знаходити нові форми самореалізації.
Нашою метою було дослідити відмінності прояву особистісних рис студентів, які виявляють лідерство у різних видах діяльності (навчальній та позанавчальній) та характер зв’язку психологічних характеристик в структурі особистості студента-лідера, що напевно, зумовлюють їх лідерський статус у студентському середовищі.
В дослідженні взяли участь 60 студентів, яких ми об’єднали в 3 групи по 20 чоловік в кожній: студенти-спеціалісти (5-й курс), студенти-магістри (5-й курс) та студенти-активісти студентської ради ДНУ (5 курс).
Групи досліджуваних ми обирали, виходячи з таких ідей: оскільки діяльність студентської ради спрямована на організацію та проведення різних заходів, залучення та заохочення студентів до активної участі в житті факультету та університету, покращення умов співробітництва між педагогічним колективом та студентами, то дану групу ми розглядаємо як лідерів студентського життя поза навчальною діяльністю. Ми вважаємо, що студенти цієї групи найбільше виявляють себе як лідери в громадській діяльності. В цю групу увійшли студенти-активісти студради ДНУ (різних спеціальностей і факультетів).
Ми розглядаємо групу студентів-магістрів як лідерів, які виявили себе завдяки значним досягненням у навчанні. Студенти цієї групи найбільше виявляють себе як лідери у навчальній діяльності і можуть претендувати на статус лідерів. В цю групу увійшли студенти-магістри 5 курсу ДНУ (різних спеціальностей і факультетів).
Третя група є контрольною, до якої увійшли студенти-спеціалісти 5 курсу ДНУ (різних спеціальностей і факультетів). Які не виявили себе як лідери ні в якій сфері життєдіяльності в період навчання в університеті. Тому дана група обрана нами з’ясування особливостей прояву лідерських якостей в двох попередніх групах, які ми розглядаємо як лідерські.
Для проведення дослідження ми обрали такі методики: стандартизований опитувальник закритого типу «Здібність до лідерства» Немова Р. С.; методику діагностики спрямованості особистості Смейкала В., Кучери М.; методику дослідження рівня інтелектуального розвитку (Короткий орієнтовний тест В. М. Бузіна та Е. Ф. Вандерліка); методику дослідження самовідношення (МДС) Пантелєєва С. Р., Століна В. В.; опитувальник для оцінки потреби в досягненні успіху Еллерса; методику дослідження п’ятифакторної моделі особистості Р. Мак Крає та П. Кости.
Отримані результати дослідження здібностей до лідерства показали, що існують статистично значущі розбіжності між групами досліджуваних, а саме, найвищий показник мають студенти, що є активістами студентських рад, це пояснює їх мотивацію на взаємодію та прагнення реалізувати власний творчий потенціал заради суспільної справи. У студентів-магістрів п’ятого курсу рівень прояву лідерських якостей виявився вищим, ніж у студентів-спеціалістів п’ятого курсу ДНУ. На наш погляд, спрямованість мотивації на успіх своєї справи у студентів-магістрів пов'язаний з можливістю отримання вищого рейтингу у навчанні серед однокурсників.
Існують статистично значущі розбіжності між показниками спрямованості досліджуваних студентів-магістрів та студентів-активістів студентської ради: чим менше особистість прагне до власної переваги та задоволення власних потреб, тим більше реагує на потреби інших людей та прагне підтримувати добрі відносини з товаришами в колективі та при виконанні спільної справи.
Не існує значних відмінностей між досліджуваними групами студентів за рівнем їх загальних інтелектуальних здібностей.
Існують статистично значущі відмінності за між показниками груп досліджуваних студентів-спеціалістів та студентів-магістрів за певними видами самовідношення: віддзеркалене самовідношення, самоприв’язаність, внутрішня конфліктність, самозвинувачення. Отримані результати, які є вищими у студентів спеціалістів, на нашу думку, пов’язані з тим, що для студентів-спеціалістів важливо як до них ставляться оточуючі, тому вони більш схильні заглиблюватися в себе та звинувачувати себе у власних негараздах. В той час як студенти-магістри більш прив’язані до власного «Я», що підтверджується наявністю високої самооцінки та спрямованості особистості на себе в діяльності.
Виявлено статистично значущі відмінності між показниками самовідношення у студентів-спеціалістів та активістів студентської ради за такими видами самовідношення: відкритість, віддзеркалене самовідношення, самосприйняття та внутрішня конфліктність. У студентів-активістів студентської ради має місце вищий показник відкритості що, свідчить про вищий рівень комунікабельності та спрямованості на взаємодію порівняно зі студентами-спеціалістами, що, напевно, пояснюється їх високою громадською активністю. За іншими видами самовідношення студенти-спеціалісти мають вищі показники, що, на наш погляд, можна пояснити тим, що студенти-спеціалісти більш схильні до роздумів стосовно власного «Я», їх більше турбує те, як їх сприймає оточення, цим також пояснюється їх внутрішня конфліктність: на фоні дружнього ставлення до себе їх турбує як їх оцінює оточення.
Виявлені значущі відмінності у студентів-магістрів та студентів-активістів студентської ради за показниками відкритості, самовпевненості, самосприйняття, самоприв’язаності, самозвинувачення. А саме, студенти-магістри більш самовпевнені, чим пояснюється сприйняття себе таким якими вони є, навіть з існуючими недоліками та небажанням змінюватися – вони цілком собою задоволені. В той час як студенти-активісти студентської ради більш відкриті по відношенню до оточуючих та схильні до самообвинувачення на випадок виникнення негараздів.
Існують статистично значущі відмінності між показниками спрямованості в досягненні успіху студентів-магістрів та студентів-активістів студентської ради, а також у студентів-магістрів і студентів-активістів студентської ради.
Дослідження особистісних якостей за п’ятифакторною моделлю особистості виявило, що студенти-спеціалісти за своїми психологічними особливостями більш емоційно компетентні, в той час як студенти-магістри наділені вищим рівнем міжособистісної компетенції, студенти-активісти студентської ради більш комунікабельні та мають більш виражені ознаки міжособистісного інтелекту порівняно зі студентами-спеціалістами, в той же час активісти студентської ради більш схильні до послідовності на шляху досягання поставленої мети, маючи при цьому вищий рівень комунікабельності, що є невід’ємною частиною в організації суспільних заходів університету порівняно з студентами-магістрами. В свою чергу студенти-магістри мають високий рівень емоційної стриманості у спілкуванні з іншими людьми.
Кореляційний аналіз отриманих результатів в групі студентів-спеціалістів виявив статистично значущий зв’язок загальних інтелектуальних здібностей з таким особистісним фактором, як відкритість новому досвіду, між видами самовідношення: самозвинувачення і внутрішня конфліктність; між факторами пятифакторної моделі особистості: відкритістю новому досвіду і пластичністю; відкритістю новому досвіду і екстраверсією; емоційною стійкістю і пластичністю.
В групі студентів-спеціалістів виявлений зворотній зв’язок між показниками спрямованості особистості на взаємодію та здібністю до лідерства, а також спрямованістю на взаємодію та спрямованістю на себе. Тобто, чим вищий показник спрямованості особистості на взаємодію, тим нижчим є рівень лідерських здібностей та спрямованість на себе.
В групі студентів-магістрів п’ятого курсу виявлено, що захопленість діяльністю та прагнення до оволодіння новими знаннями взаємопов’язані з обвинуваченням себе на випадок невдачі, навіть за наявності високої самооцінки особистісних якостей. А також встановлений прямий зв’язок між спрямованістю на себе студентів даної групи та їх спрямованістю на завдання.
Отже, результати дослідження доводять, що існують відмінності між проявом лідерства у студентському середовищі, яке по-різному виявляється та має певні психологічні особливості. Результати також показали, що існують зв'язки між психологічними характеристиками в структурі особистості студента-лідера, а виявлені кореляційні зв’язки показують, які саме психологічні якості пов’язані в структурі особистості студентів-лідерів та, напевно, зумовлюють їх лідерський статус у студентському середовищі.



Проблемы сохранения этнической идентичности жителей различныз регионов Латвии
Лига Паула Латвийский сельхозуниверситет



Соціальний капітал як ресурс розвитку українських міських громад.
Мейжис Ірина Альбертівна Черноморський державний університет ім. П.Могили

Мейжіс І.А., професор соціології Татенко Ю., аспірант кафедри соціології Чорноморський державний університет ім. П. Могили (Миколаїв) Транзітологічні процеси в Україні йдуть досить складно та неоднозначно. Їх успішність залежить від того, наскільки чітко й ясно уявляє собі правляча еліта результативність бажаних змін та засоби їх досягнення. Одним з найбільш перспективних напрямків соціальних перетворень у посттоталітарній Україні є нарощування соціального капіталу, низький рівень якого фіксується багаторічним моніторингом українських соціологів з початку 90-х років. Стратегія і тактика накопичення соціального капіталу принципово відрізняються в тоталітарних і демократичних державах, тому в сьогоднішній ситуації ми не можемо використовувати соціальні технології попереднього етапу, хоча в надрах нашої свідомості вони постійно присутні. Стратегія творення соціального капіталу в СРСР була основана на ідеології, яка підкреслювала протилежність суспільних систем та підтримувала міф про вороже оточення. Фактично використовувалось почуття «ми» й «вони», яке завжди забезпечує внутрішню згуртованість спільноти. Тактика передбачала організацію добровільно-примусової, підкреслено безкоштовної і некорисливої праці дітей, молоді та дорослих. Усі громадські організації перебували під жорстким ідеологічним контролем. Стратегія творення соціального капіталу в демократичній державі основана на підтримці соціальної активності громадян, спрямованої на підвищення добробуту спільноти. Тактика передбачає створення і фінансування діяльності неприбуткових та некомерційних організацій за ініціативою активних членів суспільства. Соціально-психологічний аспект їх діяльності аналізується з точки зору психології малих груп. Соціальний капітал суспільства створюється, насамперед, у групах членства, тому що відносини людей в таких групах засновані на довірі, чесності взаємодії та соціальній справедливості. Тому збільшення соціального капіталу передбачає залучення людей, особливо молоді, до групових процесів, спрямованих на поліпшення соціального життя і підвищення добробуту всіх верств населення. У розвинених країнах ці функції виконують громадські організації Третього сектору. За роки незалежності в Україні було зареєстровано близько 180 тис. таких організацій, однак активною діяльністю займається, з оцінки фахівців, не більше 5-6%. Це означає, що в Україні досить багато ініціативних людей з активною громадянською позицією, які стурбовані проблемами суспільства. Однак їх діяльність слабо підтримується і недостатньо фінансується. Більше того, в суспільстві все ще присутня думка про безоплатність громадської діяльність. Тому на законодавчому рівні необхідний механізм створення, регулювання та підтримки діяльності громадських організацій, основною метою яких є досягнення загального добробуту в країні, місті й окремому мікрорайоні. Соціальні проекти стають дієвими, якщо спираються на «трьох китів»: відповідають справжнім інтересам суспільства та його потребам, використовують ініціативу соціально активних людей і спираються на законодавчу базу та урядові рішення, покликані підтримувати і фінансувати соціальні проекти. У доповіді запропонована система розподілу фінансового капіталу в організаціях Третього сектору з метою збільшення людського і соціального капіталу України. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення цієї системи з організаційної, управлінської, технологічної та соціально-психологічної точки зору.



Смислова регуляція агресивної поведінки в молодіжних неформальних групах скінхедів та неонацистів
Мироненко Василь Ігорович Таврійський Національний Університет ім. В.І.Вернадського


Сучасна епоха пропонує величезний вибір можливостей і шляхів соціалізації молоді, в тому числі, і в неформальних групах, багато з яких мають асоціальну спрямованість. Характер взаємин і спільної діяльності у неформальній групі дуже сильно впливає на подальший розвиток особистості, тому дуже важливо, в яку саме групу потрапить людина. Адже, в результаті, багато асоціальних неформальних групи перетворюються на асоціально-кримінальні, що несе загрозу, як самим представникам цих груп, так і суспільству в цілому.
Останнім часом на Україні росте популярність опозиційних національно-радикальних молодіжних течій. Одне з пояснень цього феномену ми бачимо в посиленні глобальних інтеграційних процесів, що перетворюють світ в єдину спільноту, не розділену відмінностями та кордонами. Опозиція національного та глобального породжує дві основні форми самовизначення молодих людей: ліберальну, пов'язану з відкритими стратегіями адаптації до світу, і радикальну, яка, з одного боку, призводить до консолідації людей навколо питань, пов'язаних з відродженням культури і збереженням своєї ідентичності, а з іншого - веде до негативізму та агресії по відношенню до таких самих груп людей іншої національності, віросповідання. У зв'язку з глобальною світовою кризою, економічними труднощами в нашій країні, кризою політичної системи, релігійними, міжнаціональними конфліктами активізується діяльність радикально налаштованих опозиційних груп молоді - таких як скінхеди, неонацисти. Тому ми вважаємо за необхідне вивчення цієї групи, а також вивчення смислових аспектів поведінки та діяльності такого роду груп.
Методологічною основою дослідження є уявлення Д.А. Леонтьєва щодо смислової системи особистості. Динамічна смислова система, - це відносно стійка і автономна ієрархічно організована система, що включає в себе ряд різнорівневих смислових структур і функціонує як єдине ціле.
Основними складовими смислової структури особистості, на думку Д.А. Леонтьєва є:
1. Особистісний сенс
2. Смислова установка
3. Мотив
4. Смислова диспозиція
5. Змістовний конструкт
6. Особистісні цінності і потреби
Разом вони утворюють динамічну смислову систему, яка є принципом організації та одиницею аналізу смислової реальності.
Об'єкт дослідження: системи колективних та індивідуальних смислів суб'єктів молодіжних нацистських груп.
Предмет: смислові механізми опосередкування та реалізації агресивної поведінки суб'єктів молодіжних нацистських груп.
Мета: вивчити смислові механізми опосередкування та реалізації агресивної поведінки в молодіжних нацистських групах.
У дослідженні брало участь 60 людей, 54 юнака і 6 дівчат у віці від 16 до 22 років, які були розділені на 3 вибірки. Дослідження проводилося з січня по травень 2009 року в місті Сімферополі в 2 етапи.
На першому етапі за допомогою авторського напівструктурованого інтерв'ю були опитані скінхеди, неонацисти, націонал-патріоти та респоденти, які себе до них відносять. На підставі якісного аналізу результатів інтерв'ю вони були розділені на 2 вибірки. Підставою для розподілу слугувала сформованість неонацистських поглядів, усвідомленість ідеологічної позиції респондентів і ряд інших критеріїв. Отримані дані дозволили виділити і охарактеризувати профіль кожної вибірки, тим самим задавши передумови для розробки об'єктивного інструментарію дослідження смислових механізмів реалізації радикалізму в молодіжному середовищі.
До групи «А» (свідомі учасники радикальних молодіжних течій) увійшли респонденти з чіткими ідеологічними уявленнями. До групи «Б» потрапили респонденти з нечіткими ідеологічними уявленнями, але які ідентифікують себе з неонацистами (несвідомі учасники радикальних молодіжних течій). Якісний аналіз відповідей респондентів на питання напівструктурованого інтерв'ю дозволив скласти психологічні профілі кожної з груп.
На другому етапі дослідження була створена третя, контрольна вибірка. До неї були віднесені юнаки та дівчата без неонацистських поглядів і уявлень. Потім всі три вибірки заповнили опитувальник Басса-Дарки і тест смисложиттєвих орієнтацій (СЖО) Д. О. Леонтьєва.
У результаті проведеного дослідження смислової сфери особистості у представників молодіжних неформальних груп скінхедів і неонацистів ми прийшли до наступних висновків:
1. Попередня гіпотеза про те, що агресивна поведінка у неформальних молодіжних організаціях нацистського спрямування має добре регульований цілеспрямований характер, усвідомлена за природою, вбудована у смислову систему особистості, має смислові механізми реалізації і не є чинником, який значно змінює загальну агресивність особистості, підтвердилася.
2. Частина скінхедів і неонацистів, які вступають у неформальні групи, має чітко структуровану ідеологічну основу, агресивна поведінка в таких групах свідомо контролюється і носить цілеспрямований характер, образ майбутнього тісно пов'язаний не тільки з особистим успіхом у житті, але й з реалізацією своїх націонал-соціалістичних поглядів і групових інтересів. Такі групи досить згуртовані, носять постійний характер, можуть розвиватися і перетікати в більш серйозні утворення, тобто партії і організації.
3. Слід також зазначити, що не всі хто називають себе неонацистами й скінхедами мають такі погляди. Дослідження показало, що діяльність деяких скінхедів і неонацистів носить наслідувальний характер. У них немає чіткої ідеології, образ майбутнього ніяк не пов'язаний з націонал-соціалістичної діяльністю. Їх агресивна поведінка не контролюється і носить спонтанний характер. Такого роду групи є тимчасовим утворенням, яке не є стабільним і швидко зникає. Саме такі суб'єкти привертають увагу громадськості і помилково вважаються основою неонацистського руху.
Таким чином, проблематика неонацизму та інших радикальних течій є досить складним об'єктом дослідження, до кінця не вивчена в сучасній психологічній практиці, тому вимагає подальшої розробки.


Завантажити завантажити тези

Соціально-психологічний ракурс сучасної моделі людського фактору в цивільній авіації
Петренко Олександр Віталійович Національний авіаційний університет

Участь з публікацією у вигляді наукової статті (статтю буде подано при реєстрації)



Гендерна ідентичність у тренінгових групах: прояви та тенденції
Плетка Ольга Тарасівна Інститут соціальної та політичної психології НАПН України


Вперше питання про групову ідентичність як компонент психології було поставлене З. Фрейдом. Він перше в своїх роботах вводить поняття «ідентифікація». Основна теза його теорії нарцисизму передбачає важливість переживання групою своєї унікальності, що здійснюється і підсилюється за рахунок порівняння та протиставлення ін-групи із аут-групою.
Без групової ідентифікації неможлива соціалізація особистості. Реакція людини на присутність інших проявляється у вигляді різноманітних ефектів: ефект соціальної фасилітації, ефект «приналежності до групи», ефект групомишлення, ефект конформізму, ефект наслідування, ефект групового егоїзму, ефект «хвилі», ефект «ми і вони», ефект приналежності до групи.
Особливостями групової ідентичності в треініговій групі є те, що
– груповий досвід допомагає рішенню міжособистісних проблем;
– група відображає суспільство в мініатюрі, в групі моделюється система взаємовідносин й взаємозв'язків, характерна для реального життя учасників;
– дає можливість побачити й проаналізувати в умовах психологічної безпеки психологічні закономірності спілкування й поведінки інших людей і самих себе;
– можливість одержання зворотного зв'язку й підтримки від людей з подібними проблемами;
– у групі людина може навчатися новим умінням;
– у групі учасники можуть ідентифікувати себе з іншими, "зіграти" роль іншої людини для кращого розуміння його й себе.
Одним із феноменів, що проявляється в тренінговій роботі, є феномен групової згуртованості. Існує прямий зв’язок між згуртованістю групи та її ефективністю. Для учасників, які не відчували своєї приналежності до групи і своєї привабливості для неї, ефект групи частіше всього був незначний, а іноді і негативний.
Групова робота – це метод соціальної роботи, завдяки якій відбувається допоміжна діяльність через групові форми взаємодії. Серед переваг групової роботі виділяють психологічний фактор групової динаміки, фактор групового впливу.
До гендерних складових групової ідентичності відносяться: гендерні стереотипи; гендерні норми; гендерна ідентичність.
Гендерна ідентичність - аспект самосвідомості, що описує переживання людиною себе як представника певної особистості. ґендерна ідентичність полягає в переживанні своєї відповідності ґендерним ролям, тобто сукупностям суспільних норм і стереотипів поведінки, характерних для представників певної статі (або таким, що приписуються представникам певної статі суспільно-історичною чи соціокультурною ситуацією).
Ґендерні стереотипи мають складну структуру і поєднують у собі щонайменше чотири компоненти – особистісні якості, які вважають чоловічими або жіночими, типові для статі види діяльності, статевоспіввіднесені професії та соціальні ролі, а також оцінку зовнішніх даних. У суспільстві склалися певні зразки, «моделі» чоловічої та жіночої поведінки.
Гендерна ідентичність виникає під впливом гендерних стереотипів, які існують у кожному суспільстві і формуються в контексті культури, історичного часу.
В своєму розвитку гендерна ідентичність проходить дві стадії: первинну і вторинну. Первинне уявлення про власну статеву належність формується у дитини в півтора роки. В три - чотири роки дитина вже спроможна визначати стать оточуючих людей, але пов’язує її з зовнішніми, випадковими ознаками. У п’ять – шість років і хлопчики, і дівчатка починають усвідомлювати, що їхня стать незворотна і постійна.
Результати емпіричного дослідження довели, що гомогенні групи призводять до зниження групової динаміки, до відсутності суперечних і конструктивних конфліктів, що часом являються необхідними для успішної роботи групи.
Тренер-чоловік в жіночій групі на певному етапі розвитку групи починає сприйматися учасницями як подружка, з якій можна побалакати про що завгодно. У визначенні образу ідеального чоловіка в жіночих групах з тренером-чоловіком перевагу було віддано якостям, які відносяться до фактору емоційності і емпатійності. Жінки активніше приймали участь у дискусіях, що стосувалися гендерної тематики. В їх образах ідеальних жінок високі оцінки отримали якості, що відносилися до фактора соціального статусу та фактора оцінки (загальної привабливості). В жіночих групах з тренером жінкою теж спостерігалася активність жінок, але дискусії проходили не так жваво. Такі ж самі процеси спостерігалися і в чоловічих групах з тренером-чоловіком, тобто чоловіча група проявила меншу активність, порівняно зі змішаною групою і навіть з жіночою групою. Ефективність занять у чоловічих групах збільшилися , коли тренером групи була жінка. В образах ідеального чоловіка оцінки якостей за фактором загальної привабливості, маскулінності та сили особистості збільшилися на 10-25%.
У змішаних групах було виявлено, що груповий процес не залежав від статі тренеру. Це показали результати метода особистісного семантичного диференціалу. Образи ідеального чоловіка та ідеальної жінки в змішаній групі з тренером-жінкою та тренером-чоловіком не мали значних розбіжностей. Було зроблено висновок, що у змішаних групах ефективність тренінгу не залежить від статі тренера. Порівняння результатів образів ідеальної жінки та ідеального чоловіка між гомогенними групами і змішаними виявило, що по всім факторам показники підвищилися на 15-20% у змішаних групах. Тобто друга гіпотеза підтвердилася частково: ефективність тренінгу у змішаних групах не залежить від статевої приналежності тренера, а залежить від рівня сприйняття власної гендерної ідентичності.
Гендерні аспекти, фактор гомогенності та гетерогенності складу групи впливають на ефективність діяльності тренінгової групи тому потрібно це враховувати при організації тренінгу для того, щоб побудувати роботу групи найбільш ефективним чином, а також вирішувати найбільш гострі протиріччя, що виникають в процесі роботи групи.



Індикатори лояльності
Прейс Ірина Василівна Інститут соціальної та політичної психології НАПН України

Як це не дивно, та зазвичай ми не уявляємо, яка велика кількість пове-дінкових моделей впливає на наш вибір професії, супутника життя та інших видів діяльності. Недостатнє усвідомлення ролі представників попередніх поколінь негативно впливає на здатність людини здійснити свій вибір. Мож-на сказати, що саме таким чином проявляється лояльність. Сімейну лояль-ність можна визначити як вірність предкам, яка стала несвідомою та невиди-мою, що править сім’єю. Важливим для розуміння причин та результатів прояву родинної лояльності є виділення її індикаторів. Можна виділити такі індикатори лояльності.
1. Синдром річниці – вплив несвідомого на сімейні зв’язки, що помі-чають важливі події життєвого циклу, повтори дат чи віку. Народження, ве-сілля, хвороби, смерті можуть відбутись в період (по віку та даті) річниці по-дій, важливих для людини чи сім’ї. Деякі сімейні чи історичні збіги краще розуміються як реакції на річниці, як синдром річниці, як прояв сімейного і соціального трансгенераційного несвідомого [1; 3, с. 90 ].
2. Повторення сімейних ролей і тих правил, що стоять за ними, дають розуміння того, яким чином в родині проявляються трансактні модальності – передача життєвих сценаріїв, наприклад – повторень у виборі спеціальнос-ті, професії, повторення хвороб, віку одруження, кількості народжених дітей та їх порядку.
2.1. Сім’я – це перша в житті особистості організація. Тому дуже ве-лика вірогідність, що тип організації, місце і ролі в ній по відношенню до ба-тьків, сестер та братів, дідусів та бабусь, вплинуть на вибір організації та мі-сце в ній. Коли професійний родовід і ставлення до професій в сім’ї чітко ви-значено, набагато простіше справитись з професійною самоідентифікацією.
2.2. Досить часто в медичній практиці спостерігаються випадки, коли серед родичів повторюються випадки важких захворювань (що не переда-ють¬ся по спадковості). Проведені дослідження методом геносоціограми А.А. Шутценбергер вказують що, коли люди одружуються, вони знаходять собі пару, що має таку ж сімейну конфігурацію, що і у них, ті ж хвороби, імена, дитячі травми. Дві батьківські родини такої пари дзеркально відображають-ся. Досить часто хвороби виражають причини смерті наших предків через неусвідомлену і невидиму лояльність по відношенню до всієї родини. Наща-дки можуть відчувати потребу переживати за своїх предків почуття образи, провини, невиражену скорботу, що може проявлятись в різних формах (аж до психосоматичних симптомів).
2.3. Яскраво вплив трансактних модальностей проявляється в важ-ливі моменти життя, що мають доленосний характер. Шлюб визначає обов’язок по відношенню до своєї батьківської сім’ї та сім’ї свого чоловіка чи дружини. Джерела багатьох життєвих сценаріїв, лежать не в батьківській сім’ї, а в більш ранніх поколіннях, вони передають структуру світобачення та стосунків, які переходять від батьків до дітей [2]. Часто, саме вони визнача-ють вік одруження, кількість дітей та їх порядок в сім’ї.
3. Сімейні таємниці, табу несуть в собі сценарії життя, які вказують нащадкам, як жити та діяти. Таємниця освітлює помилку (вбивство, інцест, злочин, незаконне народження, розлучення, психічні хвороби, рак, СНІД), що була допущена в минулому та яка з’являється у формі фантому. Таємниця витікає не із витіснення, а з заборони знати, що пов’язане з ризиком сорому та з відношенням, що поєднує всіх нащадків того чи іншого роду. Розкриття таємниці також може викликати ризик порушити правила всієї родини, що підтримувала мовчання, адже всі члени родини є співучасниками замовчу-вання таємниць.
Кожна родина (представник роду), є носієм не тільки своєї історії, а історії всього роду. Сімейна і родова інформація являє совою особливе емо-ційно-матеріальне поле, в яке включена вся родина.


Завантажити завантажити тези

Динаміка соціально-перцептивного статусу особистості в групах проектуванні майбутнього
Семиліт Микола Васильович Інститут соціальної та політичної психології НАПН України


Динаміка соціально-перцептивного статусу особистості в групах проектуванні майбутнього

Робота з майбутнім особистості – це, насамперед, робота з
образами уяви. і щоб побачити (уявити) можливий варіант
майбутнього сценарію, необхідна певна кількість вільної
енергії, не фіксованої на минулих подіях, образах,
уявленнях дитинства, інакше, майбутнє особистості може
стати проявом минулих подій. Уява свого майбутнього життя,
знаходження його сенсу, близької і віддаленої перспективи є
основою вольового акту, досягнення мети, реалізації мрії.
Уявне майбутнє особистості може не співвідноситись із
реальністю або швидше нагадувати ідеальний варіант, продукт
ідеального “Я”, але цінність його для особистості в тому,
що воно енергетично підживлює життя людини в реальності.
Тому намагання психолога, чи будь-якого учасника групи
повернути цю людину до відчуття реальності будуть
негуманними по відношенню до особистості, послаблюючи її
життєву функцію. Проектування життєвого шляху ми реалізуємо
в графічній формі, дієвій (психодрама) , семантичній як
проекції бажань, оцінок на координати семантичного простору
групи.
Нереальне, але суб’єктивно можливе, майбутнє особистості,
яке є ідеальним, ми означуємо як життєстверджуючу ілюзію.
Уява дає можливість продукувати майбутнє, яке не залежить
від минулого, тому життєстверджуюча ілюзія може бути не
стільки захистом від реальності, скільки намаганням
подолати негативні програми, які мають витоки у минулому, і
побудувати життя за власним сценарієм.
Організм кожної людини, при своєму нормальному
функціонуванні у ситуації "тут і тепер” постійно продукує
“поля майбутнього” .Цей процес відбувається як на свідомому
рівні, так і на несвідомому. На відміну від замкненого поля
"минуле-теперішнє", поля майбутнього відкриті, що створює
можливість варіацій.
Гіпотеза нашого дослідження полягає у вивченні
відмінностей, що існують у соціальних стереотипах, вимогах
групи проектуванні майбутнього до проявів поведінки
чоловіка та жінки, а також як ці вимоги впливають на
процес соціальної адаптації, та інші сфери життєдіяльності
людини в групі .
Наш науковий інтерес зосереджений не стільки на певних
соціальних ролях (об’єктивно задекларованих) чи
місцях-посадах, які займає людина, а на конкретних її
якостях які відображуються, сприймаються суб’єктами
спілкування в процесі управлінської та навчальної
діяльності. Наші експериментальні дослідження показують,
що особистість зберігає відносно стійке значення
соціально-перцептивного статусу різних групах незалежно
від того яку роль вона відіграє, яку посаду займає.
Однією із задач дослідження є виявлення тих вимог групи до
поведінки чоловіка та жінки в ній. Статус чоловіка чи жінки
акумулює в собі особливості соціально-психологічні
характеристики особистості відповідно до яких її положення,
або зростає (особистість інтегрується в групі) або
знижується, вона зазнає групового тиску і відцентрової
динаміки, відштовхуючи його відчуваючи на собі тиск групи.
Поняття соціально-перцепції, як особливостей та детермінант
сприймання суб’єктом спілкування інших людей в групах,
розглядають в наукових дослідженях: Г.М. Андреева , О.А.
Бодалев Д. Маєрс , Н.А Никифорова. В яких виявленно
залежність сприймання іншої людини від настанов (ефект
ореолу) [А.А. Бодалев ], від соціального статусу, від
фізичних характеристик людини [Д. Маєрс], від віку
особистості [Н.А Никифорова], особливості динамічних змін
cуб’єкта спілкування «вирівнювання статусу в процесі
інтенсивної взаємодії в групі» [ М. В.Семиліт ].
Суть нашого підходу полягає в тому, що ставлення суб’єкта
до ншої людини , предметів , явищ при нашому підході
розуміється як сенс іншої людини , предмету, явища як
суб’єкта відображення
Надзвичайно важливою є проблема адекватного
опису динаміки чоловічих та жіночих координат в групі . Для
реалізації даної мети нами створено 3 –х вимірний
семантичний простір групи осями якого (відповідно
Декартової системи координат ) є : фактор Активності (А ),
який відображає рухливість чи спокій об’єкта, вона може
зовнішньо направлена, так внутрішньо направлена у випадку
коли збудження не досягає об’єкту потреби. Валентність
(В), який відображає привабливість чи непривабливість
об’єкта, іншої людини. Потентність (П), сила, що відображає
домінування чи навпаки підкорення однієї людині іншій.



ДЕТЕРМІНАНТИ ВИБОРУ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ ОСОБИСТОСТІ
Семиліт Микола Васильович Київський національний університет технологій та дизайну


Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю теоретичного осмислення проблеми проектування життєвого шляху у контексті сучасного стану соціально значущої діяльності та новітніх особистісно-орієнтованих психотерапевтичних практик. Прогностична діяльність відносно майбутнього особистості тісно пов’язана з проблемами та цінностями, що створюють сенс життя. Виникає потреба у використанні нового соціально-психологічного методу проектування майбутнього, що дозволяє виявити детермінанти вибору життєвого шляху та різновиди полів майбутнього.

Об’єкти та методи дослідження.
Об’єкти дослідження: життєвий шлях особистості та соціально-психологічні чинники, що детермінують вибір життєвого шляху особистості.
Методологічною основою дослідження виступає гештальт-теорія і культурно-історична теорія розвитку вищих психічних функцій Л. Виготського. Екзистенційні аспекти гештальт-психології актуалізовано у дослідженнях Ф. Перлза, І. Польстер, М. Польстер, Н. Долгополова, С. Гінгер, Ж. Робіна, у психодрамі Я. Морено, у клієнт-центрованій терапії К. Роджерса.
Методи дослідження: метод семантичного диференціалу та система методик виявлення динаміки міжособистісних взаємин на рівні вербальних − невербальних оцінок по шкалам диференціалу. В проектуванні використовувались графічні форми: «Світ в якому я живу і хочу жити», «Моє родове дерево», «Я в майбутньому» та кольори як виявлення емоційного фону взаємодії; дослідження конкретних дій, вчинків людини у міжособистісних взаєминах методом включеного спостереження, що вказує на індивідуально неповторні та типові способи захисту людини − виконання «ритуалів поклоніння духам предків», або відступу від їхнього життєвого шляху як ствердження своєї ідентичності; дослідження життєвого шляху, часу життя з використанням порівняльно-біографічного методу.
Постановка завдання:
Мета дослідження: визначити взаємовплив соціокультурних чинників та психологічних умов у процесі проектування життєвого шляху особистості.
Результати та їх обговорення:
Полікультурний простір актуалізує необхідність усвідомлення національної своєрідності особистості українця та збільшує можливості людського фактору, що є основним у процесі будь-яких перетворень.
Прогнозуюча діяльність відносно майбутнього тісно пов’язана з проблемами і цінностями, які створюють сенс життя [1]. Незадоволеність такої важливої екзистенційної потреби (В. Франкл), яка є одним із показників психічного здоров’я, пояснюється багатьма факторами:
1) відсутність у людей чітких уявлень щодо свого життєвого шляху;
2) фрустрованість (вимушена відмова) потреби особистості у позитивних життєвих зразках, ідеалах;
3) зневіра більшості громадян у своєму щасливому майбутньому та майбутньому своїх дітей;
4) складність адаптації інтелігенції, педагогічних працівників до динамічних змін соціальних та ринкових відносин.
Як наслідок дії означених факторів людина втрачає можливість задоволення потреби у прогнозуванні свого майбутнього життя, що позбавляє її можливості свідомо ним керувати, адже неможливо зрозуміти особистість поза її життєвим планом. Невротична втрата віри людини у своє майбутнє посилює деструктивні тен¬денції організму, веде особистість до руйнування самої себе та свого найближчого оточення, а у критичних випадках – до суїцидальних проявів, кількість яких в останні роки значно збільшилася як серед дорослих, так і серед дітей.
Вибіркове, фрагментарне сприймання дійсності призводить до втрати з нею реального контакту (оточення стає небезпечним), по-друге – з втратою зв′язку з архетипами віри прадавньої культури, що знаходять втілення в формах збереження традицій, звичаїв, які передавались з покоління в покоління і були культурною основою інтеграції груп різного типу, підтримкою життєдіяльності суспільства.
Існування потреби у наповненні змістом, важливими суб’єктивно значущими подіями індивідуального життєвого шляху, важливості «психологічного прориву» в майбутнє (символічного проживання перспективи), з метою формування сильної, впевненої у своєму виборі людини, здатної долати перепони, брати на себе відповідальність змінювати обставини зумовило практичну необхідність гештальт-драми, як цілісного проектування життєвих подій. Цей метод інтерактивної взаємодії в групі полягає у розумінні особистості як активно діючого суб’єкта свого життя, за умовою «тут, тепер і вперед» (що відповідає напрямку перебігу часу – від теперішнього до майбутнього). При цьому відбувається актуалізація ціннісної сфери (розмежування цінностей умовних, захисних та реальних), відношення з одного боку до реальності, з іншого − до традиції.
Наша наукова розробка розглядає розгортання в просторі та в часі життєвої перспективи, можливості прогнозування майбутнього, наповнення його життєстверджуючими подіями, виділяючи окремо направленість, детермінанти та варіанти життєвого шляху. Народження і смерть створюють варіативне поле для наповнення життя подіями, які є основою для його продовження, як життя роду, або для закінчення, як смерті окремої людини, індивіду.
Під процесом проектування життєвого шляху особистості ми розуміємо переведення внутрішнього плану сценарію життя у зовнішні взаємостосунки між конкретними особистостями, які є матеріалізованими об'єктами ідеальних образів суб'єкта прогнозуючої діяльності. Постає необхідність виділення конкретних етапів проектування майбутнього як дійсно проекції внутрішніх, суб’єктивних часу і простору на реальний простір групи.
Багатовекторність поняття «життєвий шлях» вимагає врахування типу соціальної системи, її географічного розташування, історії, поворотних пунктів біографій, ініціацій, соціальних ритуалів, на фоні яких розгортається життєвий шлях особистості, започатковуються емоційні сліди пережитих подій.
Розташування української спільноти між Сходом і Заходом з різними архетипальними принципами ієрархічності взаємин (Схід сповідує чоловічий принцип, Батько – Бог, Дух всього), а Захід більше вклоняється Матері, звідси потяг до всього матеріального. Існування двох центрів інтеграції, феномен подвійності вірувань (В. Ломовик, Митрополіт Іларіон), мови (компроміс – суржик), сформований внаслідок довготривалої відсутності держави, цілісності української спільноти є причиною архетипального страху нації (О. Чабан, В. Васютинський), втрати символів віри (В. Супруненко). Складні та суперечливі соціальні умови визначають відповідні стратегії життя (К. Юнг, К. Альбуханова-Славська, Л. Анциферова, Н. Логінова).
Дослідження народної творчості, обрядовості та вірувань дало нам підстави визначити, що для українців характерна надзвичайна цінність сім’ї, роду, бо в умовах тривалих періодів відсутності державності вона була чи не єдиним засобом самозбереження та самоідентифікації [2]. Характерна для язичницького світосприймання родова свідомість залишається основою жит¬тєвого шляху, обмежує особистісний вибір, що нівелюється колективними цінностями як умовами виживання. Це свідчить про особливу необхідність психотерапевтичних прийомів виходу з родительських програм-інтроектів, що сприяє особистісному самовизначенню людини, звільненню від образ дитинства, формуванню творчого підходу до вибору власного життєвого шляху.
У звичаях, обрядах, інсценізованих дійствах, іграх українського народу присутні психотерапевтичні техніки, що інтегрують особистість, прийоми, які розвивають людину, проектують її майбутнє, тобто, українська народна культура, крім своєї естетичної, регулюючої взаємини, виконує ще й психотерапевтичну функцію, сприяє єднанню людей, зростанню їх сили духу, підвищує їх потяг до життя. Для українців більш природними будуть підходи «догляду за душею», орієнтовані на певні дії (психодрама) та цілісного розгляду особистості, її актуальних потреб (фігури) разом з її оточенням (фоном) – гештальт-підхід, що допомагає долати злиття між живим і неживим, знаходити межу між «Я» і не-«Я». У цих природних для українця культурних формах були закладені стратегії виживання та підтримування зв'язку поколінь. Встановлюється зв'язок колективних уявлень, родової свідомості з особливостями української ментальності та способами проектування майбутнього.
Життєвий шлях особистості є єдністю індивідуального та колективного (родового) розвитку, у межах якого він розгортається. Події життя початково є продуктами уяви і складаються з емоційно заряджених образів-символів, які компенсують незадоволені бажання та зумовлюють можливість їх існування в мріях, що служать основою часової перспективи, цілісного уявлення життєвого шляху (гештальту). В гештальт-методі тіло рухається, про нього говорять, усвідомлюючи свої переживання та актуальні потреби. Таким чином саме гештальт-підхід є органічним для дослідження дієвих практик, які є своєрідним розгортанням традиційних культурних форм поведінки.
Ми розглядаємо специфічні способи захисту від майбутнього, що проявляються у фіксації на певному віковому періоді, бажанні не дорослішати, а стати маленьким, повному запереченні скінченності індивідуального життєвого шляху, «грою зі смертю», самообманом, потребою у поклонінні старшому представнику роду та інші. Індивідуальні проблеми вирішуються публічно і результат цього процесу є суспільним надбанням. Таким чином відповідальність за майбутнє несе не лише особистість-проектант, а й частково група. Фіксація на минулому є ознакою родової свідомості, підкорення індивідуального колективному, тому для українця є необхідним знаходження розумного балансу між родовим, колективним та індивідуальним.
Робота з майбутнім особистості − це насамперед робота по вивільненню образів уяви. Щоб людина могла будувати майбутнє, що дійсно відповідає її потребам, а не реалізовувати батьківські інтроектовані програми, їй необхідно звільнитись і усвідомити власні бажання щодо майбутнього життя.
Ніфонт Долгополов впевнений, що організм кожної людини, при своєму нормальному функціонуванні у ситуації “тут і тепер” постійно продукує “поля майбутнього” [3, 18]. Цей процес відбувається як на свідомому рівні, так і на несвідомому. На відміну від замкненого поля “минуле-теперішнє”, поля майбутнього відкриті, що створює можливість варіацій.
Н. Долгополов виділяє такі різновиди суб’єктивних полів майбутнього:
• фантазійне (сенс якого у протиставленні реальності), символічному задоволенні актуальних потреб;
• ідеальне (створює ідеалізоване “Я” людини, залежить від батьківських вимог, рівня домагань і самооцінки);
• майбутнє для інших (спрямоване на очікування інших людей відносно власного життя);
• анти-майбутнє (наслідування негативних програм дитинства, коли бажання «на зло для когось» стає основним мотивом життя);
• реальне майбутнє (яке відповідає реальним потребам людини, її переживанням, стосунками з іншими) [3, 23-27].
Зупинка процесу породження полів майбутнього, як нездійснених гештальтів, створює замкнене коло старіння ситуацію, коли виживання у теперішньому блокує розвиток майбутнього. З нашої точки зору, фрустрація полів майбутнього, або зосередження на негативних полях обумовлені незавершеністю бажань, образів дії минулого, які утримують енергію необхідну для побудови майбутнього.
Закапсульована, фіксована на подіях минулого енергія проявляється як перешкода особистісному становленню, страх смерті, яка у майбутньому чекає кожного. Страх смерті, як витіснений потяг, потрапляючи в поле свідомості, викликає катарсисне вивільнення і трансформується, перетворюється у потяг до життя, створюючи варіаційні уявні поля майбутнього, що активізує пошукову активність особистості. Це відбувається внаслідок уяви і фантазії за рахунок встановлення контакту з несприйнятливими подіями, із своїми почуттями, якостями.
Уява допомагає встановити контакт із людиною, яка, можливо, відсутня або пішла з життя, і завершити ситуацію взаємодії. Уява дає можливість дослідження невідомих аспектів особистості.
Змістовною для нашого дослідження є гіпотеза Дружиніна В.Н., згідно з якою існують незалежні від індивіда варіанти життя. Ступінь свободи індивіда та міра тиску на нього зовнішнього світу – соціального середовища – залежать від конкретних історичних умов» [4, 12]. Віріант життя є цілісною психологічною характеристикою індивідуального буття і визначається типом відношення людини до дійсності. Варіант життя (або його сценарій)– це якісно визначений спосіб реалізації особистістю її життєвого шляху. В.Дружинін виділяє такі типи життя: «життя починається завтра», «життя як творчість», «життя як досягнення», «життя як сон», «життя за правилами», «життя - витачання часу», «життя проти життя». Але, на наш погляд у В.Дружиніна використовуються різні критерії у визначенні варіантів життєвого шляху.
Один з критеріїв, який ми враховуємо у своїй роботі, є успішність. Успіх особистості в особистому житті, в родині в більшості випадків забезпечує їй можливість бути щасливою, отримувати насолоду від життя, але щоб це щастя було довготривалим, стабільним необхідні матеріальні джерела існування. Виникає необхідність в успішній професійній діяльності. Ця діяльність, як і родина, потребує багато уваги і довготривалої підготовки, часто захоплює особистість, і великі успіхи в професійній діяльності, за нашими спостереженнями, знаходяться в певній полярності (антагонізмі) до родинного щастя (прогрес в одному – регрес в іншому). Часто спостерігається «втеча в роботу», особливо це проявляється в родинах професійних педагогів. Отже формуються дві стратегії життя: «до родини» та «від родини». На наш погляд, успіх – це, перш за все, вміння встановити баланс (між родовим та колективним, внутрішнім та зовнішнім, минулим та майбутнім тощо).
Виходячи з цього переконання, ми виділяємо умови успішності:
1.Баланс особистого (чоловічого і жіночого начал) і професійного.
2.Вибір близької, відносно легкодосяжної мети як зачіпки, гарантії успіху, яка є частиною, елементом довготривалої життєвої перспективи (сенсу життя), але згідно закону мотивації (Єрксона-Дотсона) мета буде досяжною тільки у випадку середньої величини побудження, тобто коли людина отримує насолоду від самого процесу діяльності. Навіть діти талановитіші, якщо народжені з пристрасної любові.
3.Наявність емоційної родинної підтримки, що формує певну «силу Я» особистості як регулюючу функцію в нестандартних ситуаціях взаємодії.
4.Вміння будувати продуктивні стосунки з оточуючими людьми, вступати в контакт і виходити з нього.
5. Здоров’я фізичне та психічне дає можливість зосереджувати увагу на предметі діяльності як завгодно довго не центруючись на власному Я (бачити предмет, а не себе).
6. Здатність приймати (не блокувати захисними реакціями) не тільки приємну, але й негативну інформацію, визнання помилок, що визиває певне протиріччя невдоволеність собою, яка є поштовхом до самовдосконалення.
7. Вироблення стійкого інтересу до обраного предмету діяльності, розвиненість просторової уяви, цілеспрямованість, мотивування потреби в успіху. Стимулювання творчих здібностей, нестандартних рішень поставлених задач в інтенсивній міжособистісній взаємодії.
8. Вміння використовувати резерви середовища, пошукова активність направлена знаходження відповідного стійкому інтересу середовища. Українці працюючи за кордоном стають, як правило, заможними людьми, а на Батьківщині ледве зводять кінці з кінцями.
9. Раціональне використання часу, не фіксованість на минулих подіях.
10. Успіх − це певна «завершеність» задуму.
Для забезпечення останніх трьох умов ми пропонуємо інтенсивну технологію(гештальт-драму) «проектування майбутнього» особистості, що пробуджує пошукову активність, дає змогу моделювати основні бажані його сцени і основне – «перетворювати пасивне почуття страху майбутнього в дієву активність» [5, 125]. Успіх – це все ж таки зовнішня оцінка певного процесу діяльності, спілкування, в середині особистість відчуває певне задоволення, зняття напруги, розслабленість, завершеність справи. Проектування життєвого шляху дає змогу символічно програти ті елементи майбутнього особистості, яких їй не вистачає для повного, цілісного відчуття щастя.
Пошук стратегії успіху та ступінь її реалізації у житті людини визначають результативність проектування майбутнього.
У результаті практичної роботи у групах та індивідуальних консультаціях нами виявлено фактори результативності проектування майбутнього особистості:
а) необхідність вступати в психологічний контакт з іншими людьми та виходити з нього розвиває комунікативні здібності, сприяє освоєнню нових бажаних соціальних ролей, що розвиває систему взаємин особистості;
б) в умовах проектування майбутнього проектанту необхідно постійно робити особистісний вибір: як жити і скільки років, які події здійснити, що розвиває силу «Я» і здатність особистості до самореалізації. Побудова графічного образу майбутнього з подальшим втіленням його в реальних діях знімає страх майбутнього (психотерапевтичний ефект), слугує матеріальною основою життєвих перспектив, сприяє більш свідомому, зрілому відношенню до життя;
в) проектування майбутнього спонукає до пошуку нових сенсів і життєвих стратегій (запасних варіантів життєвого шляху), що може попереджувати суїцид звільненням від фіксації на одному життєвому плані;
г) розвиток здібності цілеспрямування, ставити мету, відшукувати засоби досягнення її, сприяє знаходженню нових сенсів життя.
д) продуктивне розв’язання соціальних та індивідуальних конфліктів;
є) проектування майбутнього створює умови для професійного зростання психолога, педагога, оскільки сприяє знаходженню причин розриву контактів з оточуючими людьми;
ж) формування здібності творчого динамічного відношення до життя, звільнення від батьківського програмування, підняття емоційного життєвого тонусу.
Висновки:
Зникнення спільного ідеалу у складних соціокультурних умовах існування сучасної людини підсилює необхідність пошуку індивідуально-неповторного життєвого шляху. Виникає потреба у зверненні до використанні нового соціально-психологічного методу проектування майбутнього особистості. Не лише психологічні умови, а й особливості становлення соціуму детермінують образи майбутнього, визначаючи варіанти життєвого шляху. Акцентовано увагу на такому важливому критерії вибору життєвого шляху як успішність.
Отримані результати дозволяють розширити уявлення про взаємозв’язок варіантів життєвого шляху людини зі способами переривання психологічного контакту, що дає можливість особистості більш свідомо здійснювати свій вибір (соціального статусу, професії, родини тощо), створювати модель майбутнього, яка б найбільш сприяла повноті переживання світу.
Література:
1. Франкл В. Человек в поисках смысла.- М., 1980.- 216 с.
2. Митрополіт Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу.- К., 1992.- 424 с.
3. Долгополов Н. Сотворение мира. Футуропрактика: проектирование «новых миров» с детьми и взрослыми / Гештальтподход и психодрама в образовании. – М., 1997.- С. 11-21.
4. Дружинин В. Н. Варианты жизни: Очерки экзистенциальной психологии. - М.: ПЕР СЕ; СПб.: ИМАТОН-М, 2000. – 135 с.
5. Семиліт М.В. Проектування майбутнього – метод зростання сили «Я» особистості // Гуманітарні науки №2(4), 2002 - С. 121-127.
6. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції. - Навчальний посібник. - К.:Либідь, 1996 -264 с.
7. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. – М., 1994. – 480 с.



Взаємозв’язок частоти занять спільною художньою творчістю з особливостями сімейних стосунків (біогра
Сидоркіна Марина Юріївна Інститут соціальної та політичної психології НАПН України


З метою додатково підтвердження отриманих нами при проведенні попередніх досліджень даних стосовно зв’язку між загальним рівнем гнучкості сімейної системи (а також такими її складовими як рольова гнучкість, гнучкість лідерства та гнучкість дисципліни) та частотою занять спільною художньою творчістю, між частотою спільних занять художньою творчістю та сприйняттям емоційної близькості у дитячо-батьківській тріаді (див. [3]), нами було проведено додаткове емпіричне дослідження. Вибірка складалася із студентів двох вузів Києва (КНУ імені Тараса Шевченко та КНУБА). Загалом в опитуванні взяло участь 108 студентів.
Досліджуваним було запропоновано спеціально розроблену анкету, яка складалася із 19 запитань, які стосувалися особливостей сімейних стосунків та ще 16 запитань, які стосувались частоти занять різними видами діяльності разом із батьками. Даючи відповіді на запитання стосовно особливостей сімейних стосунків, студентам пропонувалося згадати, їх батьківську сім’ю у період, коли їм було 5-11 років (у період дошкільного та молодшого шкільного віку, до початку підліткового віку). Тобто, був застосований біографічний метод. Досліджуваним було запропоновано оцінити (на умовній шкалі «ніколи, зрідка, часто, дуже часто») різні види спільної діяльності в залежності від того, наскільки часто їх батьки приділяли кожному із цих способів проведення вільного часу разом з ними.
Виявлення статично значимих відмінностей у сім’ях досліджуваних, в залежності від частоти занять спільною художньою творчістю, було здійснено із використанням U-критерію Манна-Уітні.
На першому етапі статистичного аналізу даних було виділену Підгрупу 1, в якій опинилися опитувані, в сім’ях яких заняття спільною художньою творчістю відповідали відбувалися «часто» або «дуже часто». У Підгрупі 1 опинилося 19 осіб. Отже, часті заняття спільною художньою творчістю відбувалися лише у 18,8% сімей від загальної вибірки.
При порівнянні двох груп (шляхом розрахунку статистичної значимості відмінностей із застосуванням U-критерію Манна-Уітні) були отримані наступні дані. У Підгрупі 1, в якій батьки та діти часто або дуже часто займалися спільною художньою творчістю (при порівнянні із Підгрупою 2, в якій діти та батьки набагато рідше займалися спільною художньою творчістю):
1) члени сімей відчували себе більш близькими один до одного (sig=,045);
2) члени сімей частіше радились один із одним при прийнятті рішень (sig=,046);
3) єдність була більш важливою для членів сімей (,024);
4) члени сімей рідше конфліктували один з одним при прийнятті рішень (,03);
5) у сім’ї частіше панували взаєморозуміння та злагода (sig=,035);
6) батьки були більш чуйними та уважними до почуттів дітей (sig=,014);
7) батьки здебільшого краще розуміли потреби дітей (sig=,009).
Отримані дані дають змогу зробити висновок, що спільні заняття художньою творчістю пов’язані із емоційною близькістю, відчуттям єдності у родині, із схильністю радитися один з одним при прийнятті рішень, меншою частотою конфліктів, пануванням взаєморозуміння та злагоди, уважністю, чуйністю та гарним розумінням батьками потреб дітей, наявністю спільних інтересів у родині.
Отримані дані підтверджують частину даних наших попередніх досліджень [див. 1, 3], а також узгоджуються із даними аналізу результатів спостереження та діагностики сімей, які брали участь у заняттях сімейної арт-терапевтичної студії.
Серед інших видів спільної діяльності дітей та батьків, які статистично значимо пов’язані із «позитивними» спогадами молодих людей про стосунки у їх батьківських сім’ях – такі: спільне виготовлення саморобок, спільне приготування їжі, спільні танці, спільні прогулянки. Такі види спільної діяльності як приготування їжі, спільне виготовлення саморобок та спільні танці можуть значною мірою теж включати «творчий компонент». На нашу думку саме наявність цього «творчого компоненту» у спільній діяльності сприяє «тренуванню» гнучкості та формуванню «емоційної близькості» членів сім’ї.

1. Вознесенська О.Л. Гуманізація стосунків між поколіннями: досвід сімейної арт-майстерні. / Вознесенська О.Л., Сидоркіна М.Ю. // Наукові студії із соціальної та політичної психології : [Зб. статей] / АПН України, Ін-т соціальної та політичної психології; редкол.: [С.Д. Максименко, М.М. Слюсаревський та ін.] – К. : Міленіум, 2007. – Вип. 17 (20). – С. 19–27.
2. Копытин А.И. Руководство по групповой арт-терапии. / А.И. Копытин. – СПб. : Речь, 2003. – 320 с.
3. Сидоркіна М.Ю. Зв’язок спільної художньої творчості з гнучкістю та згуртованістю сімейної системи / М.Ю. Сидоркіна // Психологічні перспективи [Спеціальний випуск]. – Луцьк: Волинський державний університет імені Лесі Українки, 2010. – С. 134-143.


Завантажити завантажити тези

Лояльність до групи в контексті становлення професійної ідентичності науковця
Скрипнік Олександр Вікторович ІСПП

участь + публікації



Соціально-психологічні умови благополуччя подружніх відносин
Ткаченко Вікторія Євгеніївна Одеський національний університет імені І.І.Мечникова


Більшість авторів визнає важливу роль у забезпеченні якості шлюбу і загального психологічного здоров'я сім'ї особистісних характеристик подружжя.
Аналіз робіт А. Маслоу, Е. Фромма, К. Роджерса, А. Адлера, К. Вітакера, Ю. Є. Альошиной, Л. Я. Гозмана та ін показує, що найбільш сприятливі відносини створюються при взаємодії розвинених, зрілих особистостей подружжя. Формування відносин, побудованих на самовіддачі, можливо тільки при усвідомленні себе людиною, яка може і хоче дарувати себе іншим, тобто. Зумовлено рівнем розвитку самосвідомості.
На основі теоретичного аналізу проблеми якості шлюбу ми розглядаємо благополуччя подружніх відносин як досягнення подружньої інтеграції при повному розвитку особистості обох з подружжя і забезпеченні також їх суб'єктивного благополуччя.
Про благополуччя подружніх відносин, відповідно до нашої концепції, дозволяють говорити такі об'єктивні і суб'єктивні його показники:
Об'єктивні: узгодженість всіх спільних дій; низький рівень конфліктності і конструктивність у вирішенні конфліктів; рольова адекватність.
Суб'єктивні: переживання подружжя ставленням до свого шлюбу як до суб'єктивно благополучного; задоволеність усіма аспектами спів-буття в шлюбі - спілкуванням, самореалізацією та ін; спрямованість подружжя на сімейне довголіття.
Показниками благополуччя шлюбу в нашому дослідженні виступають рольова адекватність подружньої пари, рівень їх конфліктності і задоволеності шлюбом.
Запропонована нами система факторів, що забезпечують високу ступінь вираженості показників благополуччя шлюбно-подружніх відносин, включає в себе два блоки характеристик: особистісні якості кожного з подружжя і особливості міжподружньої взаємодії.
Згідно з нашими припущеннями, провідну роль у гармонізації стосунків у парі грає особистісна зрілість подружжя, спрямованість кожного з них на особистісне зростання, а також надання взаємної допомоги подружжя в їх особистісному зростанні.
Велика частина виділених нами особистісних якостей характерна для зрілих особистостей, які в свою чергу є необхідною умовою для продуктивної взаємодії подружжя, а саме:
• взаємної допомоги в особистісному зростанні;
• взаємної спрямованості на особистісну ідентифікацію з партнером;
• взаємного емоційного прийняття;
• дотримання оптимальної дистанції в спілкуванні;
• саморозкриття в спілкуванні;
• підтримки і підтвердження особистісної ідентичності партнера та ін..


Завантажити завантажити тези

Теоретичні засади дослідження феномену довіри в групах
Циганенко Галина Валентинівна Інститут соціальної та політичної психології НАПН України


1. Довіра є соціально-психологічним феноменом, що проявляється у способі зв’язку людини зі світом, закономірностях засвоєння того соціально-культурного простору, в якому людина живе. Довіра розкриває самостійну істинну суб’єктність (С.Рубінштейн, В.О.Татенко), що відрізняє її від відчуженої активності суб’єкта (Е.Фромм). В довірі людини до світу втілюється її довіра до себе. Рівень цього втілення перебуває в стані рухливої рівноваги (Т.П. Скрипіна) і залежить особливостей міжособистісної взаємодії.
2. На думку Т.П.Скрипіної довіра виступає формою віри, що виражає певний різновид настанови-очікування до світу і до себе. Д.Левіс і А.Вейгерт, характеризували довіру як здійснення ризикованого діяння на основі впевненості в тому, що всі залучені люди будуть діяти компетентно і з усвідомленням відповідальності. Т. і М. Ямагіші визначають довіру як переконаність в тому, що інші люди не будуть експлуатувати добру волю інших. Д.Руссо визначав довіру як психологічний стан, що включає намір прийняти власну вразливість і базовану на позитивних очікуваннях відносно намірів чи поведінки іншого.
3. Розглядаючи довіру в групах дослідники виділяють його важливий засадовий принцип, який складає особистісну суть і мають раннє онтогенетичне формування (Е.Ериксон), проявляються у вміння довіряти собі і дає поштовх для довіри іншому (С.Джурард, Ф.Перлз).
4. Соціально-психологічним критерієм виникнення міжособистісної довіри виступає орієнтація суб’єкта, що відчуває довіру на взаємну відповідність. Основними індикаторами взаємної відповідності є позитивне прийняття, здатність до децентрації, значущість інформації для учасників взаємодії.



Рольова та групова ідентичність: визначення понять
Чорна Лідія Георгіївна Інститут соціальної та політичної психології НАПН України


Базуючись на положеннях основних теорій різних видів ідентичності особистості (Антонова Н.В., Горностай П. П., Григорьєва О.В., Зливков В. Л., Злобіна О.Г., Коростеліна К.В., Швачко О.В., Я. Морено, Ч. Гордон, Г. Теджфел, Ж. Тернер та ін.) визначимо змісти рольової та групової ідентичностей.
Якщо розглядати етапи формування ідентичності соціального індивіда, брати до уваги, так би мовити, її «генетичний» аспект, то групова ідентифікація є первинною стосовно індивідуальної. Групова формується на рівні найближчого соціального середовища, несвідомо; вона є першою формою соціальної ідентичності. Тут здебільшого ми маємо справу з «нав’язаною», аскриптивною, наперед визначеною, первинною рольовою ідентичністю. Завдяки розвитку процесів мислення, усвідомлення, рефлексії, комунікативних здібностей первинні рольові ідентифікації узагальнюються, переструктуруються, оцінюються – формуються індивідуальна та вторинна соціальна ідентифікація. Особистість більшою мірою усвідомлює себе членом реальної малої групи (який він має статус у ній, які ролі йому відводяться іншими, як він до них ставиться і як виконує, що приймає з групових рольових очікувань, а що ні; які ролі відкидає, а які залишає), реальної або умовної великої групи (як він виконує визначені соціумом ролі, чи не занадто вони поглинають його індивідуальність). З віком зростає значення суб’єктного компоненту в прийнятті та виконанні соціальних і міжособистісних ролей. Ці види рольової ідентифікації ми можемо назвати вторинними рольовими ідентифікаціями, які містять більш диференційовані порівняно з первинними структури соціальної та міжособистісної рольової самоідентифікації. Отже, в даному випадку умовно критерій розрізнення соціальної, групової, індивідуальної ідентифікацій можна означити як «стадії розвитку особистості». За такого підходу особистісна ідентифікація охоплюватиме всі вищеназвані види ідентифікацій, буде їх інтегративним виразом.
Вирізняючи первинну та вторинну рольові ідентичності ми використали підхід Я. Морено у розумінні ним ролей як первинних, і вторинних.
Якщо розглядати ідентифікації як уже сформовані структури, як взаємодію різних видів ідентичності цілісної особистості, то рольову ми можемо розглядати як певну форму взаємодії соціальної та індивідуальної ідентичностей в конкретному, чітко визначеному, найближчому соціальному середовищі індивіда. Рольова ідентичність визначатиме зв’язок (або один із видів зв’язку) між індивідуальною та соціальною ідентичністю, як форму подолання суперечностей між ними. Ця модель здебільшого реалізує підхід соціальної самокатегорізації індивіда Г. Теджфела та Ж. Тернера, які протиставляють індивідуальну та соціальну ідентичності, розглядають їх як полюсні психологічні явища. Якщо особистість не знаходить єдності між власними полюсними ідентитетами, то ми маємо право говорити: 1) або про «рольову особистість» (П. П. Горностай), в якій роль поглинула власне Я, 2) або про те, що особистість переживає кризу ідентичностей, не може визначити власне Я у соціальному просторі, 3) або ж про вияв індивідуальної ідентичності, що відкидає соціальні реалії буття. Тут критерій розрізнення видів ідентифікації ми визначимо як «функціонально-структурний».
Рольова ідентичність визначається різними авторами або як складова Я-концепції (тоді ми маємо право говорити про неї як складову індивідуальної ідентичності), або як компонент особистісної ідентичності, або ж як різновид соціальної ідентичності особистості. Важко в емпіричних вимірювання розвести конкретні форми вимірювання форм реалізації рольової ідентичності в індивідуальній, особистісній або соціальній її феноменології, однак, тут буде доречним згадати про рольову ідентичність на рівні реальної малої та великої соціальної груп, про суб’єктивний і об’єктивний компоненти ідентичності, про міжособистісні та конвенціональні аспекти її функціонування.
Якщо базуватись на теоретичних положеннях про те, що між індивідуальною та соціальною ідентичностями не існує полюсних стосунків, що вони становлять єдність вияву всіх ідентичностей особистості, що особистісна ідентичність формується з соціальною, а на вияви індивідуальної накладає відбиток соціальна, то логічною б виглядала б модель, яка узагальнює та ієрархізує рівні вияву всіх її різновидів. Соціальна ідентичність у такому разі виступає узагальнюючим поняттям, яке містить індивідуальну та групову її види. Групова у свою чергу поділяється на ідентичність, сформовану на рівні макро- і мікрогруп. Тут ми можемо говорити про рольову міжособистісну ідентичність і рольову соціальну ідентичність. Індивідуальна та групова ідентичності індивіда інтегруються в особистісну. Необхідно також зазначити, що на рівні стосунків між членами малої групи «працюють», функціонують усі види ідентичностей особистості. Визначимо цей критерій розподілу ідентичностей як «структурно-видовий».
Отже, рольова ідентичність може розумітись у декількох смислах: як первинна соціальна ідентифікація на рівні тієї малої групи, до якої належить людина з самого початку свого життя, та як вторинна усвідомлена рольова, коли індивід стає суб’єктом власної ролі, інтегрує в ній властивості власної індивідуальності та привласнені соціальні ідентитети; як емпірична форма реалізації соціальної ідентичності на рівні конкретної реальної групи; як форма інтеграції індивідуальної та соціальної ідентичностей; як структурний компонент особистісної ідентичності та різновид соціальної.


Завантажити завантажити тези

← Назад до події

 

Події
Головна подія
2018 р.
2017 р.
2016 р.
2015 р.
2014 р.
2013 р.
2012 р.
2011 р.
2010 р.
2009 р.
2008 р.
Новини
 
Видання Інституту
Розробка сайту: BUNKE.com.ua
Дизайн: Золотарева Виктория
© Всі права належать Інституту соціальної та політичної психології АПН України