Здание Інститут соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України
Головна АдміністраціяСтруктурні підрозділи Партнери Контакти
     

 

Наукова діяльність
Докторантура, аспірантура
Результати опитувань
Послуги
Навчальні курси
Електронна бібліотека
Інтернет-конференція
Інтернет-тести
Контакти

Перший усеукраїнський конгрес із соціальної психології (УКСП–2010) «СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА НАУКА ТРЕТЬОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ: ДОСВІД, ВИКЛИКИ, ПЕРСПЕКТИВИ »

18–20 жовтня 2010 року

Розділ Шляхи розвитку соціальної психології як напряму фахової підготовки
Розділ Досвід і перспективи вдосконалення соціально-психологічної практики
Розділ Соціально-психологічні ресурси освіти, духовного і культурного розвитку суспільства
Розділ Соціально-психологічні проблеми політики, бізнесу, управління
Розділ Когнітивна соціальна психологія
Розділ Психологія соціальних комунікацій, міжгрупових відносин, медіа-психологія
Розділ Психологія малих і середніх груп
Розділ Психологія мас та спільнот
Розділ Соціальна психологія особистості
Розділ Історія, теорія і методи соціальної психології


СТРАТЕГІЇ САМОПРЕЗЕНТАЦІЇ ЮНАЦТВА У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ
Бондар Ігор Валентинович Запорізька філія КНУКіМ, м. Запоріжжя

Бондар Юлія, Бондар Ігор
СТРАТЕГІЇ САМОПРЕЗЕНТАЦІЇ ЮНАЦТВА У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ

Мета дослідження – виявити стратегії самопрезентації юнацтва у соціальніх мережах.
В якості діагностичного інструменту нами був розроблений опитувальник, який містить в собі три методики - методика І. П Шкуратової «Мотивація саморозкриття в міжособистісному спілкуванні», методика на виявлення стратегій самопрезентації та додаткові питання, які дають нам ширше розуміння частоти відвідування соціальних мереж, інформацію про те, якими соціальними мережами користується досліджуваний, тривалість користування та перевагу в користуванні однієї соціальної мережі над іншою.
Тест діагностики мотивації міжособистісного спілкування (ММО), розроблений І.П. Шкуратовою на основі тесту саморозкриття С. Джурарда, дозволяє виокремити такі мотиви саморозкриття: похвалитися успіхами, викликати відвертість, відгукнутися на відвертість, одержати підтвердження правильності власного вчинку, довідатися про реакцію на власну інформацію, тощо. Таким чином, виокремленні мотиви саморозкриття у міжособистісному спілкуванні були взяті за основу запропонованого нами опитувальника.
Наступний блок опитувальника складається з методики на виявлення стратегій самопрезентації. Теоретичний матеріал був узятий у О. Сидоренко, у якому вона, у свою чергу, доповнила розроблену модель стратегій самопрезентацій Є. Джонса. Методи кожної з восьми стратегій самопрезентації нами були переформульовані у твердження, на які мали відповісти респонденти.
Нами також було створено перелік питань, спрямованих на діагностику самопрезентаційної активності саме в соціальній мережі «В контакте» : «Позитивно висловлююсь про себе, свої думки, почуття, судження», «Отримую повідомлення» т.і.
Також нами був зібраний об’єктивний матеріал з профайлів опитуваних та проведений кількісний аналіз таких сервісів соціальної мережі «В контакті» як:
1. Наявність або відсутність «аватару».
2. Кількість слів у графах «Мої інтереси», «Моя діяльність», «Мої цитати».
3. Кількість слів у графі «Про себе».
4. Кількість слів у графі «Мої примітки».
5. Кількість фотографій.
6. Кількість «Друзів».
7. Відкритість або закритість профайлу від по сторонніх ( не «Друзів»).
8. Наявність або відсутність функції «Статус».
Випробувані. Участь у дослідженні взяли 27 опитуваних, у віці 18-20 років, з них 13 – чоловічої статі і 14 жіночої, всі – студенти вищих навчальних закладів.
Узагальнення результатів емпіричного дослідження дозволяє сформулювати наступні висновки:
1. Більшість наших випробуваних – прибічники соціальної мережі Інтернет «Вконтакте». Функціональними пріорітетами для користувачів цієї соціальної мережі є одержувати повідомлення і надсилати повідомлення. Ці сервіси ми схильні вважати «запитом на самопрезентацію». Далі у рейтингу важливості такі самопрезентаційні дії - дивитися фото інших, знайомитися з інформацією про інших (інтереси, цитати, фільми, статус, тощо), відгукуватися на інформацію про інших, коментувати фото інших, одержувати коментарі на свої фото. Майже всі вони повязані із цікавістю не до власних самопрезентаційних дій, а до самопрезентаційної активності інших людей.
Важливість власних самопрезентаційних дій (розміщати свої фото,читати відгуки на інформацію про себе, розміщати інформацію про себе (інтереси, цитати, фільми, статус і т.п.) – на середньому рівні вираженості важливості.
2. Порівнюючи важливість тенденцій «брати/давати» і орієнтацій «на себе» або «на інших» у самопрезентаційній активності опитуваних ми встановили, що тенденція «брати» і орієнтація «на інших» є домінуючими.
Для дівчат більш важливо, ніж для юнаків, читати примітки інших, посилати повідомлення, дивитися фото інших, залишати малюнки на «стіні», знайомитися з інформацією про інших. Тобто, спрямованість дівчат «на інших» є більшою, аніж у представників чоловічої статі.
3. Було проаналізовано стратегії самопрезентації у соціальній мережі, й виявлено найбільш зустрівані з них. Це такі стратегїї як: «Послуга», «Самовихваляння», «Лестощі». Виявлені також найменш зустрівані, такі як: «Наслідування авторитету», «Залякування». Характерно, що дівчата більше, ніж юнаки схильні до такої стратегії самопрезентації як «Послуга», що також говорить про орієнтацію дівчат «на інших».
4. Виявлені наступні мотиви саморозкриття в мережі. Найсильнішим є конвенційний мотив «заповнити паузу у спілкуванні». У першій десятці найбільш виражених мотивів – переважають егоцентричні («поділитися своїми переживаннями», «одержати моральну підтримку», «отримати пораду» та ін.), хоча зустрічаються і альтероценричні («поділитися досвідом», «дати пораду», «відгукнутися на чужу відвертість»). До перших десяти найбільш виражених мотивів належать і 3 мотиви, що сутнісно повязні із самопрезентацією - «подати себе в певному вигляді», «похвалитися своїми успіхами», «сподобатися кому-небудь».
Найменші оцінки отримали такі моральні мотиви як «виправдатися в очах іншої людини та «покаятись, звільнитись від почуття провини».
Дівчата у більшій мірі, ніж юнаки, спонукують ся до саморозкриття в соціальній Інтернет-мережі такими мотивами, як відгукнутися на відвертість, викликати відвертість, відповісти на розпити.
Ці дані підтверджують те, що самопрезентаційний аспект користуванням соціальною мережею є одним із найбільш важливих для опитуваних.


Завантажити завантажити тези

КОМПЛЕКСНИЙ МЕДІАКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН
Вознесенська О.Л., Голубєва О. Є. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України


Ми пропонуємо розгляд комплексного медіакультурного феномену (КМКФ): його структури, сутнісних ознак, серед яких ми виділяємо зміст, ка-нали поширення, функції, механізми й суб’єктів.
Змістовно комплексний медіакультурний феномен – це явище в медіап-росторі, що одночасно представлено різними медіапродуктами (книги, фільми, журнали, комікси, комп’ютерні ігри й т.п.), які поширюються різними каналами інформації (друкованими, інтернет, кінопрокат, телебачення), ведучим з яких є найбільш популярний у певній культурі в певну історичну епоху. Одним з ос-новних ознак комплексного медіакультурного феномену є його поширеність, популярність у різних культурах.
Комплексний медіакультурний феномен містить цілісну, внутрішньо уз-годжену концепцію, що містить у собі картину світу, світогляд, соціальні й психологічні закони й закономірності устрою суспільства, організації та розви-тку особистості, конкретні моделі поведінки. Змістовно концепція КМКФ схо-жа на реальність, але відмінна від неї своєю простотою і зрозумілістю. Вона мі-стить категоризацію суб’єктів цієї картини світу, моделі поведінки кожному хочеться примірити на себе. Картина світу, що представлена в комплексному медіакультурному феномені приваблює своєю псевдо очевидністю і реальніс-тю. Комплексний медіакультурний феномен має властивість кологенності (Ф. Тернер) – побудовою недвозначних, чітких, правдоподібних, зв’язаних, внутрішньо несуперечливих, ємних і одночасно компактних моделей навколи-шнього світу, що мають прогнозуючу силу. У цих моделях все укладається в якусь систему і нею же пояснюється. Така система має дві властивості: у ній повинне бути якнайменше основних принципів і аксіом; виведені з неї наслідки виходять далеко за межі відомих фактів.
Комплексні медіафеномени формують особливий спосіб споживання інформації, і, таким чином, особливий спосіб сприйняття реальності взагалі.
Інтернет виступає ключовим каналом інформації та комунікації, пов’язаної з комплексним медіакультурним феноменом, підтримуючи його по-ширення і популярність як продукту. Соціальні мережі, саморегульовані фан-клуби, передбачають постійне спілкування он-лайн, стимулюючи їхніх спожи-вачів на медіа-творчість. Прикладом цього може стати продукція fun-art - мис-тецтво, що пов’язане із творчою реалізацією людей, які є споживачами цих ме-діа-феноменів.
Будь-який новий продукт комплексного медіакультурного феномену з’являється «дуже вчасно» – у той самий момент, коли інтерес до КМКФ ще не згас, але ажіотажу вже немає. Крім того, відповідно до маркетингових страте-гій, інформації завжди виявляється недостатньо (незакінчені серії книг, об-межена кількість копій дисків тощо), та існує відстроченість у задоволенні ме-діа-потреб споживачів. До цього варто додати чергування каналів інформації – переключення на новий продукт із приєднанням нових каналів (наприклад, ко-мікси, серіали «за мотивами»). Таким чином, фільм, книга, що дістали визнання споживачів перетворюються в комплексний медіакультурний феномен.
Можна також відзначити таку рису КМКФ як «мімікрія», тобто поява продуктів, що його «наслідують». Продукти мімікрії також є складовою і пра-цюють на посилення КМКФ (наприклад, «Гаррі Поттер», «Таня Гроттер» то-що).
Звернемося тепер до функцій комплексного медіакультурного феноме-ну, як елементу сучасної культури:
– перетворююча;
– комунікативна;
– освітня або пізнавальна;
– функцію, що соціалізує, або групоутворюючу (такі явища в культурі ча-сто сприяють організації співтовариств);
– ціннісне-утворююча;
– виховна;
– гедоністична або релаксаційна.
Якщо ці функції властиві культурі взагалі, то окрім них КМКФ має:
– функцію зворотного зв’язку
– культуроутворюючу: він формує особливу субкультуру й гнучко реагує на потреби її представників.
До суб’єктів КМКФ, включеним у його простір належать:
– творці цього медіа-продукту: творці ідейні – ті, хто створив ідею, і ті, хто її виробив і тиражував у різних варіантах медіапродукту;
– споживачі;
– суб’єкти медіатворчості в контексті конкретного КМКФ;
– і останнім суб’єктом виступає властиво сам продукт, що у певний момент розвитку КМКФ починає сам функціонувати – жити своїм життям – у медіапросторі.
Суб’єктам КМКФ властиві певні медіапотреби, певна медіаповедінка, особливе сприйняття, здатність до медіатворчості.
Серед механізмів функціонування КМКФ мі виділили афективну пар-тиципацію (проекцію-індентифікацію). «Художній твір – це радіоактивний стрижень проекцій-ідентифікацій. Він є продукт „мріяній” і „суб’єктивності” своїх авторів, об’єктивований у ситуаціях, подіях, персонажах, акторах, упред-метнений у творі мистецтва» (Е. Морен).


Завантажити завантажити тези


Глоба Лідія Григорівна Закарпатська філія КСУ



комунiкативна функцiя семiотичного аналiзу, iї демонстрацiя у соціально-семіотичному дослідженні
Григор`єва Наталiя Олександрiвна


«The universe... is perfused with signs, if it is not composed exclusively of signs».
Чарльз Сандерс Пирс.

Актуальность настоящего исследования обусловлена особым статусом семиотических концепций в различных системах знания. После того как сформировались принципы семиотического анализа текста, например, требование учета различных семиотических уровней (синтаксического, семантического и прагматического), их обязательно следует учитывать в работе с текстами. Более того, корректное соотношение знаний разной модальности невозможно без семиотики как методологии решения такого рода задач. Тем самым, в определенной мере реализовались надежды Морриса на то, что семиотика, как своего рода «метанаука», сможет выполнять функцию «органона» в познавательном процессе.
Есть определенные трудности, как в определении предмета социальной психологии, так и в выявлении круга ее проблем. Потребности практики общественного развития диктуют необходимость исследования пограничных проблем, и вряд ли можно ожидать окончательного решения вопроса о предмете социальной психологии для их решения. Запросы на социально-психологические исследования в условиях современного этапа развития общества поступают из всех сфер общественной жизни, эти вопросы поможет решить семиотический анализ.
Семиотический анализ может быть применен ко всему, что можно рассматривать как что-то означающее - другими словами, ко всему, что имеет смысл в рамках культурных программ. Даже в контексте средств массовой информации вы можете применить семиотический анализ на любой носитель текстов и практик, участвующих в производстве и интерпретации текстов.
Семиотика может помочь нам осознать, что мы принимаем как должное в представлении мира, напоминая нам, что мы всегда имеем дело с признаками, а не с непосредственной объективной реальностью, и что знаковые системы участвуют в строительстве смысла.
В соответствие с этим, объектом работы было собственно семиотическое знание. Рассмотрение коммуникативной функции семиотики. Легализация и демонстрация семиотического подхода. Практическое применение семиотического анализа в социально-семиотическом исследовании Итамара Эвена-Зохара «Роль литературы в становлении народов Европы: социально-семиотическое исследование». [2].
Роберт Ходж и Гюнтер Кресс утверждают, что в отличие от многих научных дисциплин, «семиотика предлагает обещание систематического, всеобъемлющего и последовательного изучения связи явлений в целом, а не только его экземпляры ». [1].
В качестве цели исследования автор намерен изучить влияние философских составляющих семиотики на эффективность познавательного процесса.
Для этого потребовалось решение следующих задач: определить гносеологические предпосылки возникновения семиотического знания и обосновать обладание семиотикой собственного гносеологического статуса; рассмотреть познавательную эффективность различных определений «семиотики», знака и знаковости; выявить философский контекст основных тенденций развития семиотической проблематики; определить перспективы развития семиотики как междисциплинарного знания.
Семиотика дает нам потенциально объединяющей концептуальной основы и набор методов и условий для использования в полном диапазоне означающей практики, которые включают в себя жест, поза, одежда, письма, речи, фотография, кино, телевидения и радио, мы знаем, что они также являются объектами таких дисциплин как социология, психология. Потенциально, семиотика может помочь нам понять различия, а также сходство между различными средствами массовой информации.

1. Hodge, Robert & Gunther Kress. Social Semiotics. Cambridge: Polity.- 1988.

2. Itamar Even-Zohar. The Role of Literature in the making of the Nations of Europe: a Study. // Applied Semiotics. № - 1. - 1996.
http://www.chass.utoronto.ca/french/as-sa/ASSA-No1/IEZ1.html


Завантажити завантажити тези

Значення мови та її використання представниками різних етнолінгвістичних груп
Грищук Елісо Юріївна Київський національний університет імені Тараса Шевченка


Один з етапів дослідження впливу етнолінгвістичної ідентичності на процес міжособової взаємодії передбачав вивчення нами значення мови та її використання представниками різних груп, умовно визначеними за етнічними та мовними ознаками.
За спеціально розробленою анкетою нами були опитані 387 осіб віком від 20 до 45 р. (м.Київ, м.Кіровоград, м.Сімферополь, м.Суми, м.Тернопіль, м.Херсон та м.Яремче). Дані анкетування дозволили нам виокремити три умовні групи досліджуваних: україномовні українці (далі УУ), російськомовні українці (УР) та російськомовні росіяни (РР). Даний поділ здійснювався не лише на основі етнічного та мовного самовизначень респондентів, але й на основі того, якій мові при заповнені анкети респондент надавав перевагу. Це пов’язано з тим, що в ході нашого опитування досить часто спостерігались розходження між вказаною респондентом «рідною», етнічною, а також мовою, якою людина переважно користується щодня.
За результатами опитування 95% досліджуваних УУ вважають для себе рідною українську мову, 4% - російську і 1% - не визначились у цьому питанні. У групі УР 68% досліджуваних рідною вибрали українську мову; 46% –російську. Загальна сума перевищує 100%, адже досліджувані мали можливість позначати при необхідності обидві мови як рідні. Так, близько 15% респондентів групи УР обрали обидві мови в якості рідної. У групі досліджуваних РР, як і в групі УУ, більшість виборів рідної мови співвідноситься з їхньою етнічною мовою: 99% обрали в якості рідної російську мову; 5% - українську, близько 3% - обидві мови.
Враховуючи специфіку досліджуваних регіонів та мовну ситуацію в країні загалом, нас цікавив також рівень компетентності досліджуваних в етнічній та «другій» мові. Так, найвищим рівнем компетентності у двох мовах володіють досліджувані групи УР. Хоча, при досить високому рівні розуміння та володіння як української, так і російської мови у групах УР та УУ, група РР характеризується високим рівнем розуміння та володіння лише власної етнічної мови при одночасному низькому рівні володіння українською мовою.
При вивченні особливостей мовної діяльності респондентів у таких сферах життя, як «спілкування з українцями», «спілкування з росіянами», «сім’я», «робота», «побут» та «культура», виявилось, що найбільш радикальними у плані використання етнічної мови виявились респонденти групи РР, в яких у всіх сферах без винятку переважає використання саме російської мови. Значно менш радикальними у цьому аспекті виявились респонденти групи УУ, а найбільш толерантними до використання тієї чи іншої мови виявились респонденти групи УР.
З метою з’ясування місця мови серед основних етноформуючих та етнодиференціюючих ознак нами було введене в анкету питання: «За якими ознаками, на Вашу думку, варто визначати національність людини?». Окрім можливості респондентів самостійно називати подібні ознаки, до основного переліку ми віднесли національність батька, національність матері, мова, держава (громадянський вибір), бажання самої людини (психологічний вибір), звичаї, традиції та обряди, зовнішність, риси характеру, місце проживання.
Показовим є те, що «мова» увійшла у трійку найважливіших ознак, виділених респондентами груп УУ і УР. Причому, якщо лише для досліджуваних УУ етнічна мова виконує власне комунікативну функцію, то можна говорити про значну символічну роль етнічної мови для респондентів групи УР. Цікаво, що у групі досліджуваних УУ та УР перші 3 ранги отримали ідентичні ознаки: мова, держава та бажання самої людини (психологічний вибір). Якщо така ознака, як «мова» зайняла однаково 3тє рангове в обох групах, то ознака «держава (громадянський вибір)» була обрана респондентами групи УУ у другу чергу, а для респондентів групи УР – ця ознака є найважливішою. У такому випадку можна зробити припущення про наявний зв'язок з компетентністю та рівнем використання «рідної», етнічної мови: чим у меншій мірі «рідна» мова співпадає з «етнічною», як у випадку групи УР, тим більше вони надають таким ознакам як «держава» та «громадянській вибір» символічного значення у їхній єдності з власним етносом.
У той самий час, у респондентів групи РР названі вище ознаки зайняли рангові місця, ближчі до середніх, поступившись першим місцями таким ознакам, як «національність батька» та «національність матері». Єдиною ознакою, яка також отримала велику кількість виборів досліджуваними РР та увійшла у першу трійку, це – «бажання самої людини». На нашу думку, дані результати можна пояснити тим, що будучи представниками нетитульного етносу в Україні, для респондентів групи РР більш значимими та символічними ознаками єдності з власним етносом є саме родинні зв’язки, а не державний та громадянський вибір.
Отримані нами дані дають змогу зробити висновок про те, що поряд з виконанням власне комунікативної функції, мова має важливе символічне значення і здатна впливати на процес формування й становлення етнічної ідентичності громадян.
Враховуючи актуальність мовного питання в нашій країні, перспективами подальших досліджень є вивчення особливостей впливу мови та етнічної ідентичності представників різних етнолінгвістичних груп на процес міжособової взаємодії.


Завантажити завантажити тези

Забезпечення українською державою інформаційно-психологічної безпеки в соціальних комунікаціях
Костицький Михайло Васильвоич НАВС

Забезпечення українською державою інформаційно-психологічної безпеки в соціальних комунікаціях

Костицький Михайло Васильвоич, д-р юрид. наук, професор, академік НАПрНУ, член-кореспондент НАПНУ

1. Українська держава у відповідності до Конституції України є продуктом суспільного договору та громадянського суспільства. Вона відповідальна перед людиною та суспільством та має обов'язком виконувати певні функції. Функції держави виражають суть, призначення, роль І місце держави в суспільстві. Вони можуть диференціюватись на політичні, соціальні, економічні, культурні, екологічні, внутрішні, зовнішні. Одною з головних функцій держави є забезпечення безпеки громадян, охорона їх психічного і фізичного здоров'я. Інформаційно-психологічна безпека є складовою безпеки взагалі, і в нинішніх умовах вона піддається все більшій загрозі.
2. Україна як ліберальна держава обрала напрямком свого розвитку
ринкову економіку. І для забезпечення прискореного розвитку у нас запозичуються моделі та законодавство тих держав, які йшли до лібералізму і ринкової економіки кільканадцять десятиліть чи навіть кілька століть. В цих державах в процесі еволюції ринок все більше виходив з під контролю держави (а тим більше громадянського суспільства) і „закони ринку" почали конкурувати із законами держави, етикою і мораллю громадянського суспільства. В країнах з ринковою економікою поступово виросли дві послуги - легітимна, утворена народом держава із певними законами, представницькою демократією, розподілом влади, верховенством права, захистом прав людини І ін., та ринок з фінансово-промисловими групами, банками, компаніями, корпораціями, картелями які діють за „законами ринку". За твердженням російського економіста Ю.Осипова, ринок є суспільством підприємців (в т. ч. банкірів) як цілісної самоорганізованої системи, яка виконує функцію соціального організатора суспільного виробництва.
Видатний український економіст С.Мочерний вказував, що функціями ринку є: визначення вартості товарів і послуг, забезпечення неперервності суспільного відтворення, формування національної економічної системи, спонукання до зниження затрат на товар та його вартості і ціни, регулювання пропорції між галузями економіки, сприяння контролю споживачів, посилення конкуренції. Приведене красиво виглядає в теорії. На ділі ринок прагне до монополії, усунення конкуренції та нав'язування ціни і товару з допомогою реклами і інших механізмів. Але ринок не обмежується лише сферою економіки. Він підминає під себе культуру, науку, релігію, державу і громадянське суспільство. Останні стають прислугою та придатком ринку. За ліберальною доктриною закони і держава повинні обуздувати та не допускати надмірної експансії ринку. На практиці держава все більше служить не своїм громадянам і громадянському суспільству, а ринку, ТНК, ТНБ, фінансово-промисловим групам. А раз в чотири - п'ять років на гроші цих останніх проводяться загальнонаціональні чи регіональні шоу під назвою вибори президента, парламенту чи органів місцевого самоврядування.
3. В другій половині XX ст. людство вступило в Інформаційну епоху. Якщо головними продуктами Аграрної епохи були продукти харчування,

побуту, одежа, житло, Індустріальної — машини і механізми (своєрідні „протези" для людини), то продуктом Інформаційної епохи є інформація. В ідеалі Інформація — це знання, відомості, дані які є об'єктивні (правдиві) за змістом та представлені у формі, доступній для сприйняття. Однак, ринок, як системи, що визріла з надр Індустріальної епохи потужно експонсіонує в Інформаційну епоху, зробивши інформацію товаром та взявши під тотальний контроль джерела інформації і засоби її передачі.
Розмірковування про незалежність ЗМІ та Інтернету не більше, ніж фікція.
4. Приведені цивілізаційні епохи не співпадають з періодами розвитку культури. Вже з тридцятих років західна цивілізація вступила в період Постмодерну із прагматизмом, егоцентризмом, епатажністю, анархізмом, культом підсвідомості і примітивних інстинктів, сексуальними збоченнями, вседозволеністю, тотальною критикою всього і вся та ін.
Постмодернізм впливає на різні форми культури, естетику, етику, літературу, кіно, образотворче мистецтво, телебачення, радіомовлення, пресу.
Якщо би постмодерністські тенденції культивувалися лише в колі „вибраних" суспільство ще могло б терпіти цю соціальну патологію. Але він вихлюпується назовні, на загал виноситься як норма продукти і Інформація порнографічного, натуралістичного, часом просто бридкого характеру, нав'язується широкому загалу. Попри цей антиестетичний і антиетичний зміст продуктів постмодерну, приватні ЗМІ, які діють за „законами ринку", а фактично поза людськими і державними законами та суспільною мораллю на суспільство, окремих людей, індивідуальну і суспільну свідомість, вчиняється агресивний тиск, навіть психологічне насилля. Остання проявляється в агресивній, часом неправдивій інформації з реклами, в нав'язуванні агресивності, вседозволеності, трактовці сексуальних збочень і насилля як норми, у вироблені шкідливих звичок, прививанні стереотипів аморальної поведінки тощо.
На радіо і в телебаченні застосовуються технічні засоби впливу на людину і її підсвідомість як то вклеювання додаткового кадру який зоровим аналізатором не сприймається, а лише фіксується підсвідомістю, маніпулювання силою звуку, швидкість зображення та ін. Наявні закони про мас-медіа (які присвоїли (узурпували) собі функції четвертої влади) не встановлюють достатньо чітких правил діяльності ЗМІ та поведінки журналістів. Як наслідок - вчинення психічного насилля над людиною і громадянським суспільством (її суб'єктами).
5. На мій погляд у взаєминах ЗМІ і державою відбулося витіснення держави з інформаційного поля. Але держава, не може ні самоусуватись, ні бути усунутою із Інформативної сфери. Ніякий ринок (його „закони"), ніяка свобода ЗМІ не дає їм права вчиняти психічне насилля над людьми. І держава як орган, створений громадським суспільством (для нього і для людей), через законодавство та завдяки правоохоронним органам має захистити громадян, суспільні організації від психічного насилля та агресії з боку ЗМІ.


Завантажити завантажити тези

Інтернет-реальність: «за» і «проти» (соціально-психологічні аспекти)
Кушакова-Костицька Наталія Вадимівна НАВС

Життя сучасного соціуму все більше віртуалізується завдяки ІТ-технологіям, зокрема Інтернету, який поступово замінює людині живе спілкування, служить засобом проти самотності, джерелом розваг, способом вирішення багатьох побутових проблем тощо.
Чи є в цьому певна соціально-психологічна загроза, чи цей процес віртуалізації суспільства є цілком позитивним? Очевидно, що і як будь-який інший процес, що відбувається на рівні сприйняття людської свідомості, він носить дуалістичний характер. Таким чином уявляється цікавим визначення всіх «за» і «проти» нової віртуальної реальності, яку, на нашу думку, сьогодні точніше визначати як Інтернет-реальність.
Для цього необхідно сформулювати коло основних питань, відповідь на які зумовлює позитивне або негативне сприйняття Інтернет у певних аспектах. Це насамперед питання, пов’язані з інформаційно-психологічною загрозою, яку розглядають як на соціальному, так і на індивідуальному рівні, а саме:
- чи пов’язана проблема інформаційно-психологічної загрози із розвитком інформаційного суспільства, тобто чи є ця проблема ідеологічною?
- чи пов’язана ця проблема із розвитком і особливостями сучасних інформаційних технологій, тобто чи є ця проблема переважно технологічною?
- чи є ця проблема загальноцивілізаційною, перманентною незалежно від часу і притаманною будь-якій державі? (класичний приклад – розп’яття Христа замість вбивці Варрави як поширювача «шкідливої» ідеології / інформації / єресі)? Тобто йдеться про проблему поширення ідеології як засобу маніпуляції свідомістю - головним інструментом влади, її «квінтесенції».
Видається, що за змістом проблема інформаційно-психологічної безпеки є перманентною. Змінюються лише технології розповсюдження негативної інформації, тобто формальні ознаки, пов’язані з розвитком ІТ-технологій. Особливістю моменту є крах попередніх ідеологій на фоні відсутності нових, і як наслідок - спроба індивіда відшукати нові сенси буття і орієнтири у віртуальному просторі, перехід від сучасного прагматичного світу у площину Інтернет-реальності.
Очевидні позитивні сторони цієї нової реальності: можливість комунікації незалежно від державних кордонів та часу; можливість отримання (часто безкоштовно) необхідної інформації; ведення бізнесу та фінансових операцій в режимі on-line; заповнення досугу (зокрема, користування електронними бібліотеками, сайтами знайомств, дистанційне навчання); телемедицина; юридичний та інший консалтинг тощо.
Таким чином, не дивлячись на певні застереження і навіть загрози психологічно-інформаційного характеру з боку Інтернет, вважаємо, що Інтернет-реальність має значно більше «за», ніж «проти».


Завантажити завантажити тези

Суб’єктивна тривалість одиниці часу користувачів онлайнових соціальних мереж
Мироненко Ганна Валентинівна Інститут соціальної та політичної психології НАПН України

Сучасні мультимедіа безперечно змінюють соціальну дійсність і психіку людей. В наукових психологічних та психіатричних джерелах зустрічаються міркування щодо віртуалізації людської свідомості, йдеться про техногенну зміну мовного середовища, відповідно і способу мислення людини. Наслідки таких модифікацій вбачаються насамперед у розмиванні та притупленні психологічного відчуття реальності, яке притаманне кожному з нас і дозволяє розрізняти справжнє від уявного.
В науково-методичному вимірі означена проблема може мати два взаємопов’язані напрями вивчення. З однієї сторони це питання експозиції контакту з мультимедіа, непродуктивне використання он-лайн часу, проблеми розладу вольового контролю кіберкористувачів та виникнення ігроманії, віртуальної залежності. На сьогодні досить детально описані чинники формування, симптоми прояву залежної від мультимедіа поведінки користувачів, запропоновані різноманітні способи та методи профілактики і терапії цього нового виду нехімічної аддикції. Попри різноманіття теоретичних інтерпретацій та концепцій переважна більшість дослідників серед основних ефектів тривалого перебування людини у віртуальному просторі називає відчуження від реальності.
З іншої сторони, зазвичай поза увагою залишається психіка кіберкористувачів у контексті безпосередньої взаємодії з мультимедіа, що може натомість розглядатися як головний об’єкт потенційних досліджень. Поки що ж немає однозначної, науково-об?рунтованої відповіді на питання: що відбувається з конкретним користувачем, коли він занурений, наприклад, в конкретну комп’ютерну гру чи онлайнову соціальну мережу?
Віртуальний світ суттєво розширює та видозмінює як просторові, так і темпоральні межі взаємодії людей. Правомірно припустити, що виникає унікальний хронотоп віртуальності, який має свої закони існування. Серед специфічних характеристик такого хронотопу можна назвати розмивання просторових меж та пластичність, недиференційованість часу.
У ситуації безпосереднього перебування користувачів у віртуальному просторі соціальних мереж нами виявлено дезадаптивні модифікації уявлень про фізичну тривалість хвилини, які пов’язані із специфічністю, дискретністю, зворотністю, необмеженістю, нерівномірністю плину віртуального часу та демонструють розтягнення суб’єктивного часу випробуваних у режимі он-лайн.
Віртуальна реальність дозволяє маніпулювати часом, створюючи ілюзію його зворотності, тим самим заперечуючи його плинність. З одного боку, такі можливості віртуального хронотопу створюють потенційну небезпеку для кіберкористувачів, схильних до залежної поведінки. З іншого боку, небажання помічати плинність часу, уявлення про те, що нібито час зупинився, психологічно означають інфантилізацію суб’єктивного часу кіберкористувачів, що є не тільки соціально шкідливим, а й, насамперед, небезпечним для самої особистості.



Завантажити завантажити тези

Творчість в Інтернет-спільнотах
Найдьонова Любов Михайлівна Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України

З поширенням доступу до мережі Інтернет все більше людей залучаються до різноманітних «онлайн»-спільнот. Існує своєрідна культура спілкування притаманна їх учасникам, яка постійно розвивається як завдяки розширенню Інтернет-аудиторії, так і завдяки новим технічним можливостям. Вона також змінюється в залежності від типу спільноти в якій проявляється. На ціннісному рівні в Інтернет-спілкуванні в більшості Інтернет-спільнот, таких як колективні щоденники (блоги), спеціалізовані спільноти в Живому журналі та інших соціальних мережах, різноманітні тематичні форуми і конференції, іміджборди тощо, творчість учасників цінується і є престижною. Навіть такі, в певному сенсі, споживацькі Інтернет-спільноти, як, наприклад, спільноти шанувальників певного серіалу чи фільму зазвичай обов’язково мають простір для творчості – там учасниками робляться переклади супутніх матеріалів (субтитри, інтерв’ю тощо), різноманітні відеокліпи та інше. Ми спробуємо дослідити різні види творчості притаманні різним «онлайн»-спільнотам і дати відповідь на питання які психологічні механізми при цьому реалізуються. Найбільш популярними видами творчості в Інтернеті є візуальна творчість – фотомонтажі або фотоколажі (результат творчої переробки користувачами Інтернету певного зображення за допомогою графічного реактору) а також своєрідний їх підвид – так звані «демотиватори». «Демотиватори» вже не є виключно візуальною творчістю. Ще одним змішаним видом творчості (аудіо-візуальним) в Інтернеті є різноманітні кліпи власного виробництва. Вони розповсюджуються переважно на ресурсах присвячених популярним фільмам, серіалам чи книгам. Являють собою підбір відеоряду з вирізаних шматочків відеоматеріалів до певного музикального твору. Цікавими, на нашу думку, є групові ефекти колективної творчості, які зазвичай виникають спонтанно, коли, одна людина публікує якийсь свій доробок, чи пропозицію, заявляючи тему, і це настільки подобається аудиторії, що вони приєднуються і продовжують справу публікуючи в коментарях свої варіанти, розповсюджуючи при цьому інформацію і закликаючи якомога більшу аудиторію. Таким чином відбувається своєрідне спілкування за допомогою візуальної інформації, яке водночас є співавторством і співтворчістю. Отже заклик до спільної творчості звичайна річ в мережі Інтернет. А Інтернет спільноти, в яких така творчість має всі умови для реалізації, отримують додаткові ресурси.



Засоби і прийоми рефлексивного управління образом суспільних інновацій
Петрунько Ольга Володимирівна Інститут соціальної та політичної психології НАПН України

Світові глобалізаційні процеси спричинилися численними суспільними новаціями, запровадження яких – не справа вибору окремих країн, а необхідність, обумовлена розвитком світових – економічних, політичних і культурних – процесів. Однак, попри те, що ті чи ті інновації можуть виглядати цілком доцільними (на думку їх ініціаторів або й з точки зору суспільної корисності), вони часто не приймаються тими, кому адресовані, по-перше, через неузгодження їх цілей з інтересами, потребами й цілями адресатів, а по-друге – через інертність ментальних структур, характерну для індивідуальної і масової свідомості. Неприйняття суспільних інновацій „простою більшістю” може стати причиною неефективності найважливіших і найгуманніших з них. І це несприятлива для суспільного розвитку обставина. Адже саме здатність суспільства до інноваційних змін становить потенціал його здатності інтегруватися у світовий соціально-економічний простір.
Ефективність інноваційної технології залежить щонайменше від двох важливих чинників: 1) того, наскільки вона розроблена як цілеспрямований, послідовно-поетапний, технологічний процес упровадження певних прийомів, засобів і дій у напрямі від мети до передбачуваних і запланованих результатів; 2) того, як образ цієї інновації сприймається лідерами думок, а згодом і простою більшістю її адресатів і населення країни в цілому. У зв’язку з цим постає питання про чинники ефективного управління соціальними інноваціями, що вимагає від авторів і виконавців високого рівня рефлексивного аналізу.
На відміну від авторів і виконавців, адресати інноваційних технологій, як правило, належно не інформовані щодо їх цілей, завдань і результатів, а отже, найчастіше мають справу з тими їх образами, що сформувалися в їхній свідомості на основі випадкових знань. Залежно від кількості і якості цих знань, образ тої чи тої інновації досить приблизно репрезентує її задум або й дуже віддалений від нього. Та саме він опосередковує ставлення адресатів до її цілей і завдань, оцінку впливів, які вона справляє, бажання діяти і взаємодіяти з авторами в напрямі її реалізації. Тому перед технологами досить часто стоять завдання з реконструювання образу тої чи тої суспільної інновації у свідомості її адресатів, з’ясування ставлення до даного образу та можливостей управління цим ставленням.
Ініційовані у медіасуспільстві інноваційні технології реалізується передусім у сферах обігу ментального продукту (в науці, культурі, освіті), які є досить бюрократизованими й інертними. Вони спрямовані на зміни існуючих в індивідуальній і груповій свідомості ментальних схем і систем (уявлень, цінностей переконань, настанов, ставлень і т.ін.) і/або звичних для більшості людей способів і сценаріїв поведінки, а отже, вони є технологіями соціально-психологічними і передбачають свідомий цілеспрямований вплив одних людей чи соціальних груп на інших.
Аналіз літератури, присвяченої інноваціям [1; 2; 3], дає підстави поділяти існуючі засоби і прийоми оптимізації ставлення їх адресатів до образу цих інновацій та інноваційного процесу в цілому на п’ять груп:
1) засоби і прийоми масового позиціонування інновації, в т.ч. із застосуванням медіаресурсів та піар-технологій (реклами, тематичних ток-шоу, технік спіну тощо), основана мета яких – привернення уваги цільових аудиторій і суспільства до інновації, позитивне її висвітлення, донесення її задуму, завдань і очікуваних результатів до широкого загалу, формування навколо неї позитивного і спільного для більшості смислового простору);
2) засоби активації рефлексивної позиції адресатів технології та включення їх в інноваційний процес (громадські і наукові дискусії, семінари, диспути, слухання різного рівня, соціально-психологічні тренінги, в т.ч. тренінг рефлексивної поведінки, ділові ігри та інші засоби „на місцях” і т.ін.), основана мета яких – широке практичне залучення споживачів технологій до інноваційного процесу, збагачення колективної рефлексії з їх приводу;
3) засоби налагодження діалогу і зворотного зв’язку (зондування громадської думки, комунікаційний аудит, моніторинг змін, моніторинг ставлення), основана мета який – координація, контроль і коригування інноваційного процесу;
4) засоби подолання спротиву інноваціям, основана мета яких – оптимізація ставлення до інновації, їх прийняття й активне сприяння їм;
5) засоби оцінки ефективності результатів (зокрема, оцінка відповідності наявних результатів запланованим, охоплення населення інноваційним процесом, динаміки позитивного ставлення до нього з боку тих, кому вона адресована, тощо).
Отже, рефлексивне управління інноваціями, включає: 1) управління мотивацією (активація інтересу до інновацій, створення мотиваційної готовності до застосування нового); 2) управління знаннями (розширення знань і уявлень про інноваційний процес та його вигоди); 3) управління рефлексією (переконаннями, настановами, ставленнями, здатністю аналізувати свої емоції, думки та поведінку і те, що відбувається довкола).
Системне використання усіх згаданих засобів і прийомів становить базис ефективного рефлексивного управління образом будь-яких освітніх і суспільних інновацій і перебігом інноваційного процесу в цілому.

Список використаної літератури:
1. Гуржій А.М., Каракай Ю.В., Петренко З.О., Вавіліна Н.І., Куранда Т.К. Інноваційна діяльність в Україні. – К.: УкрІНТЕІ, 2006. – 152 с.
2. Найдьонов М.І. Формування системи рефлексивного управління в організаціях. – К.: Міленіум, 2008. – 484 с.
3. Оцінювання та відбір педагогічних інновацій: теоретико-прикладний аспект / За ред. Л.І.Даниленко. – К.: Логос, 2001. – 185 с.


Завантажити завантажити тези

Роль засобів масової інформації у формуванні гендерних стереотипів
Радченко Катерина Вікторівна НАПН України, Інститут психології ім. Г.С. Костюка


Вступ
Перехідний період в Україні характеризується боротьбою егалітарних і традиційних ?ендерних орієнтацій. Особливо зазнає впливу психологія жінок, оскільки жінки становлять основну частину електорату та робочої сили. Таким чином, майбутня соціально-економічна ситуація залежить від ціннісних орієнтацій жінок.
Сучасні жіночі періодичні видання відіграють неабияку роль у створенні ?ендерних орієнтацій. Дослідження змісту подібних видань розкриває домінуючі тенденції в розвитку ?ендерної свідомості.
Об’єкт. Вміст ?ендерно-значимих орієнтацій в сучасних жіночих журналах.
Суб’єкт. Стереотипи фемінності в сучасних жіночих журналах.
Завдання. Розкрити домінуючий образ жіночності та засоби його створення в сучасних жіночих журналах.
Гіпотеза. Традиційні ?ендерні орієнтації є домінуючими в текстах та зображеннях найпопулярних жіночих журналів. Для маніпуляції свідомістю жінок використовуються психологічні технології.
Метод. Контент-аналіз ілюстрованого і текстуального матеріалів сучасних жіночих журналів відповідно до ключових аспектів життєвої діяльності жінки. Впродовж одного року нами було проаналізовано 3 популярних жіночих журнали, обсягом понад 150 сторінок кожен (12 видань кожного журналу).

Для 40% людей молодого віку реклама є авторитетним джерелом отримання нової інформації. Слід відзначити, що існуючі ?ендерні відмінності впливають на сприймання реклами молоддю. Так, дівчата більше звертають увагу на рекламу в журналах, листівках та буклетах, а хлопці – на рекламу в електронних засобах масової інформації та зовнішню рекламу.
Сексуальна привабливість, якою заповнена реклама товарів на всіх рівнях, стала найбільш ефективним методом привернення уваги, фактично інстинкт продовження роду уступає за значимістю лише інстинкту самозбереження. Слід відзначити, що лише 35% реклами адресовано безпосередньо жінкам, в той час як їх участь у рекламних роликах займає 60% рекламного простору. Реклама сучасних товарів за найменшої можливості використовує еротику та сексуальні стимули, насправді, не є секретом те, що саме така реклама впливає на наші біологічні інстинкти, викликаючи дуже сильні емоції, які сприяють підвищенню споживання рекламованого товару. Так, творці рекламних шедеврів намагаються оперувати переконаннями споживача за допомогою сексуальних збудників, які вкладені в рекламний слоган. Наведемо лише декілька прикладів подібних публічних провокацій:
- слоган реклами автомобіля з оголеною дівчиною на капоті «Зателефонуй за номером: *** ** ** і вона – твоя»;
- слоган реклами картки «Visa», яку демонструє оголена жінка: «Вся Ваша без залишку»;
- слоган реклами запальнички «Zippo», яку рекламує представниця «слабкої статі»: «Ніколи не відмовить!»;
- слоган реклами курки «Наша Ряба», на якій зображена дитина під час годування грудьми: «Коли Ви їсте, Ви стаєте смачнішими».
На думку соціологів, жіноче тіло, яке демонструється в сексуально збудливих ситуаціях, або близько із сексуальними об’єктами-стимулами наявне у 90% випадків рекламних приманок.
У радянські часи жінка зображувалася скромною, із щирою посмішкою, яка рекламувала якості товару, а не себе як товар. Сучасні бігборди пропонують нам незалежну принадну дівчину, яка, використовуючи представлений продукт, прагне продати себе чоловіку. Знаходимо підтвердження наведеним спостереженням у працях М.Н. Лепешкіної, яка відзначає, що завдяки сучасним творцям на зміну слабкої ніжної жінки приходить фатальна незалежна спокусниця.
Таким чином, сучасна реклама підсвідомо повідомляє покупцю-жінці «Хочеш виглядати, як я – просто купи продукт, який я рекламую!». Покупцю-чоловіку подібна реклама посилає таке повідомлення: «Я розкішна дорога жінка, якщо хочеш тримати мене – просто купи цей товар!».
? Фемінність у сучасних жіночих виданнях не виступає за рамки традиційної ?ендерної ідеології.
? На перший погляд, журнали орієнтовані на рівноправні стосунки та саморозвиток жінки як особистості, проте результати більш детального аналізу свідчать, що їх зміст укріплює традиційні жіночі ролі.
? Контент-аналіз текстових матеріалів у категоріях «Робота та кар’єра», «Приватне життя», «Виховання дітей», «Сімейне життя», «Суспільна діяльність», «Здоров’я та краса», «Мода та косметика», «Культура, музика та кіно», «Дозвілля та туризм», «Історії», «Життя «зірок»» показує домінуючу орієнтацію на традиційну роль жінки. Інформація, яка могла б розвинути егалітарні погляди жінки, як правило, представлена як другорядна чи додаткова. Водночас значного поширення набула маніпуляція ?ендерними установками за допомогою залякування, напівправди, гіперболізації та приховування.
? Рекламні матеріали також містять традиційні установки, такі як зображення жінки в ролі домогосподарки та об’єкту сексуального бажання.
Висновки
Рекламні матеріали, зображення і текст збіднюють внутрішній світ жінки-читача, перетворюючи її на сексуальний об’єкт, та спонукаючи до марнотратного стилю життя заради задоволення. Все це може призвести до внутрішніх конфліктів, депресій, безпорадності й залежності.


Завантажити завантажити тези


Рего Ганна Іванівна Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоц



Проблеми психологічної захищенності суспільства від негативного впливу медіа-реклами
Савенко Світлана Олександрівна НАДУ при Президентові України

В період розвитку інформаційних технологій стрімко збільшується вплив медіа-реклами на цільову аудиторію.
Реклама впливає не тільки на появу у людей нових уявлень, емоцій, бажань, але і як психологічне програмування людей.
В сучасних наукових дослідженнях реклами науковці звертають увагу на психологічні аспекти реклами, зокрема, Є.В. Ромат виділяє основні напрями психологічного впливу, а саме:
? когнітивний (пізнавальний аспект, передача інформації, повідомлень);
? афективний (емоціональний аспект, формування відносин);
? сугестивний (навіювання, рекламне повідомлення засвоюється без логічних доказів);
? конативний (реалізується в «підштовхуванні» отримувача до дій) [5, с.61].
Наміри деяких рекламістів ефективно вплинути будь-яким чином на споживача привели до того, що в останній час назріла проблема безпеки реклами.
Так, результати психологічної експертизи реклами, вказують на небезпеку щодо здоров’я отримувачів некоректних рекламних звернень. Серед відправників цих повідомлень як рекламодавці «місцевого значення», так і «мегабренди» [4, c.25]. Хоча слід зауважити, що завдяки інформаційним каналам медіа-реклама сприяє і передачі духовного досвіду у вигляді моделей поведінки споживачів та впливає на формування життєвих установок індивідів, їх особистісні та суспільні цінності, сприяє збереженню та передачі молодшому поколінню національних традицій та стереотипів. Слід наголосити, що засоби масової інформації здійснюють вплив на свідомість людини, її поведінку. Вивчаючи механізми соціально-психологічного впливу рекламного повідомлення на цільову аудиторію науковці наголошують на необхідності врахування послідовних етапів, як:
- психологічне підключення комунікатора до аудиторії способом сполучання психологічних просторів комунікатора й аудиторії;
- зміну психологічного простору аудиторії (перетворення рекламної інформації в систему ціннісних орієнтацій, соціальних установок і моделей поведінки споживачів) [1, с.12].
Глобалізаційні процеси спричинили появу нових інформаційних технологій суспільства, зокрема, мережа Internet, що сприяє розвитку пізнавальної й творчої активності, мислення, покращення комунікативних навичок, що відбуваються внаслідок ознайомлення з думками і позиціями інших людей щодо явищ природи або суспільного життя, збільшення вибору діяльності й неосяжної можливості самостійно проявити творчу активність у пошуку інформації. Активне використання мережі Інтернету, дає людині не тільки позитив, але й зумовлює порушення психофізіологічного стану та міжособистісної взаємодії з членами сім’ї, однолітками або колегами по роботі, спричиняє загрозу виникнення психічних розладів, посилює соціальну ізоляцію та неадекватну оцінку національних, культурних й історичних традицій та ін..
Внаслідок швидкого розвитку комунікацій, друковані ЗМІ стали менш актуальними джерелами отримання інформації ніж телебачення, що сприяє більш емоційному запам’ятовуванню інформації, оскільки при її сприйнятті задіяні зорові й слухові канали. На думку Д.В. Ольшанського, який зазначає наступне: «телеаудиторія – це штучна маса, яка формується з територіально роз’єднаних суб’єктів засобом емоційно-психологічного залучення кожного з них у дії, що відбуваються на екрані» [3]. Отже, така маса в період її існування підкоряється соціально-психологічним законам поведінки мас і може бути досить легко піддана психологічному впливу.
Експерти Всеукраїнської рекламної коаліції підбили підсумки за перше півріччя 2010р. та виявили збільшення обсягів медіа-реклами в 2010 році на 28%, в порівнянні з 2009 роком, а саме: на телебаченні (40%); в пресі (17%); зовнішньої реклами (20%), не включаючи політичну рекламу під час виборів; внутрішньої реклами (реклама в супермаркетах, реклама в вузах, медичних закладах, жилих будинках та ін. 23%) ; на радіо (20%); в кінотеатрах (36%); в мережі Інтернет (40%) [2, с.62]. Під кінець 2010 року передбачається збільшення об’ємів маркетингових комунікацій від виставок, так як виставкова діяльність для багатьох компаній вважається основним видом прибутку.
Таким чином, рекламно-комунікаційний ринок України характеризує оптимістичні перспективи на майбутнє для здійснення економічної політики.
Разом з тим, крім економічної складової, медіа-реклама виступає темою дискусії, де вчені, інтелектуали, політичні діячі, громадяни України схильні формулювати віскі та протирічні думки.
Прикро те, що бажання рекламодавця більше заробити змушує його забути, що кожен споживач – це насамперед унікальна особистість, від якої залежить майбутнє України і нашим державним діячам потрібно звернути увагу на проблему незбалансованості і неефективного державного управління національним інформаційним простором та його вразливість з точки зору інформаційної безпеки держави, групи, індивіда.

Список використаних джерел:
1. Агапова И. Ю. Социально-психологическое воздействие рекламного сообщения на целевую аудиторию: автореферат. канд. психол. н: 19.00.05/ Агапова И.Ю.// Государственный ун-т управления. – М., 1999. – 18 с.
2. Лазебник М. Объем рекламно-коммуникационного рынка Украины в 2010 году.// Маркетинговые исследования в Украине. Укр. научн.-практ. журн., №4. – 2010. – 102 с.
3. Ольшанский Д.В. Психология масс. – СПб. : Питер, 2001. – 368 с.
4. Пронина Е. Психологическая экспертиза рекламы. М. : РИП – Холдинг, 2000. – 287 с.
5. Ромат Е.В. Реклама: Учебник для вузов. 7-е изд.– СПб. : Питер, 2008. – 512 с.


Завантажити завантажити тези

ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ КОГНІТИВНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ОСОБИСТІСНОГО ДОСВІДУ ЯК ПРЕДИКТОРІВ КОМУНІКАТИВН
Саєнко Ірина Валеріївна Інститут соціальної та політичної психології НАПН України


ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ КОГНІТИВНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ОСОБИСТІСНОГО ДОСВІДУ ЯК ПРЕДИКТОРІВ КОМУНІКАТИВНОЇ УСПІШНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ

Актуальність дослідження когнітивних детермінант комунікативної успішності старшокласників визначається як загальною значимістю комунікативної компетентності в процесі соціалізації особистості, так і особливим місцем цієї складової життєвої компетентності в період самовизначення особистості.
Дослідженню проблем становлення комунікативної компетентності старшокласників присвячені роботи таких відомих дослідників як Н.М.Ануфрієва , І.А. Зимняя, Г.А. Цукерман , Іванов Д.А , Кронік А.А., Добротвор О.В., Сохань Л.В., Крисан О. Проте основну увагу автори приділяли поведінковим проявам комунікативної компетентності та характерологічним рисам особистості, що сприяють успішній комунікативній діяльності.
Метою нашого дослідження є вивчення особливостей когнітивної репрезентації особистісного досвіду у старшокласників з різними показниками комунікативної успішності. На основі аналізу наукових праць, присвячених ролі психічного потенціалу особистості в самодетермінації, самоконтролі і саморегуляції діяльності, в суб’єктному самоуправлінні (Андрєєвої А.Н., Асмолова О.Г., Виготського Л.С., Леонтьєва О.Н., В.Н.М’ясищєва, Петровської Л.А., , О.Т.Соколової та ін) нами була висунута гіпотеза про те, що на якість спілкування старшокласників з однолітками можуть впливати такі характеристики їх когнітивної репрезентації досвіду, як: структурна та функціональна специфіка образу «Я», образу «Іншого», якість границь «Я-Інший», характер самодетермінації та особливості ціннісних орієнтацій.
Практична значимість такого підходу до проблеми комунікативної компетентності дозволяє не лише вимірювати її рівень, а і вивчати інтраперсональні витоки неконструктивних диспозицій (особистісних ставлень), подолання яких має створювати передумови для ефективного розвитку комунікативної компетентності особистості.
Емпіричне включало наступні етапи:
1. Формування трьох груп досліджуваних з найбільш високими (15%), найнижчими (15%) і невизначеними (70%) показниками успішності спілкування з однолітками (на основі даних методики соціометрії)
2. Вивчення особливостей когнітивної репрезентації особистісного досвіду досліджуваних за такими параметрами як:
- характер індивідуальних конструктів (оціночних критеріїв) , що лежать в основі сприймання людиною себе та інших, об’єктів та стосунків (техніка репертуарних решіток Дж. А. Келлі);
- особливості диференційованості / інтегрованості «Я-образу» (метод опосередкованого дослідження системи самооцінки Е.Еткінда);
- узгодженість та ступінь відрефлексованості системи самодетермінації (Шкала психологічного благополуччя К.Ріфф);
- рівень прагнення до самоактуалізації (опитувальник А.В.Лазукіна в адаптації Н.Ф.Каліна), з окремим визначенням шкал «Погляд на природу людини», «Автономність», «Саморозуміння», «Аутосимпатія», «Контактність» та «Гнучкість у спілкуванні».
3. Визначення типових для кожної групи старшокласників особливостей когнітивної репрезентації досвіду і значимих розбіжностей між групами досліджуваних з протилежними рівнями комунікативної успішності.
Дослідження проводилось у 2009-2010 роках в 4-х школах м. Києва,середніх загальноосвітніх школах № 200, №103 та №11, Кловському ліцеї № 77, а також в оздоровчих літніх таборах, де соціометричний статус старшокласників в найбільшій мірі визначається саме їхньою комунікативною компетентністю. Загальна кількість досліджуваних старшокласників становила 210 осіб.
На основі отриманих даних можна зробити наступні (поки-що, попередні) висновки:
1. В групі старшокласників з низькою комунікативною успішністю переважає використання шаблонних зовнішніх стандартів оцінки, за якими відбувається сприймання себе та однолітків, спостерігаються дезінтегрованість та слабка диференційованість образів «Я» та «Іншого», що проявляється в неузгодженості оцінок (так високі самооцінки поєднуються з низьким рівнем прийняття себе чи навпаки), в схильності до використання нереалістичних суджень, що мають сугубо захисну природу, тощо. Такі особливості когнітивної репрезентації соціальної дійсності дозволяють припустити наявність у більшості представників цієї групи дефіциту здатності послідовного і рефлексивного пізнання себе і інших, до напрацювання внутрішніх критеріїв оцінки соціальної дійсності.
2. Хоча група старшокласників з високими показниками комунікативної успішності значимо відрізняється від групи «проблемних» досліджуваних, проте вона виявилась дуже різнорідною за своїм складом. Ці школярі були більше схожими не один на одного, а на свій клас, що можна пояснити інтеріоризацією ними групових цінностей. В класах, що були орієнтовані на згуртованість, «зірки» виявляли високі рівні відкритості, емпатії, когнітивної складності при сприйнятті своїх однолітків. В класах, де переважали змагальні, конкурентні стосунки, соціометричні лідери не демонстрували високі рівні зрілості у розумінні оточення. Проте в усіх представників цієї групи спостерігалися спільні характеристики «образу Я» - збалансованість, диференційованість, стабільність оцінки, переважання внутрішніх оціночних стандартів. Значимо вищими в цій групі виявились і показники самодетермінації та самоактуалізації.



Соціально-психологічні чинники вибору шлюбного партнера та вступу молоді у шлюб
Сємєніхіна Ганна Василівна ЛНУ імені Тараса Шевченка

У віці ранньої дорослості людина включається в усі види соціальної активності, вона відходить від батьківської сім’ї, обирає супутника життя, приймає рішення про шлюб і створення власної сім’ї. У процесі вибору шлюбного партнера відіграють роль багато різних чинників, дослідження яких стає актуальним саме сьогодні, коли кількість розлучень знаходиться на високому рівні. На даному етапі розвитку суспільства шлюб переживає кризу, пов’язану зі зміною його функціонального призначення. До недавнього часу шлюб мав скоріше економічне та політичне значення, ніж відігравав функцію психологічної підтримки та комфорту [5]. Сьогодні в усіх демократичних суспільствах, зокрема в українському, спостерігаються такі позитивні тенденції, як збільшення економічної незалежності жінок, відміна правової дискримінації незаконнонароджених дітей, розширення асортименту товарів, які полегшують побут самотніх чоловіків та жінок, послаблення примусових повноважень держави в сфері особистого життя людей. Однак ці зміни неминуче призводять до зменшення потреби у реєстрації шлюбу. Як наслідок, середній вік вступу у шлюб постійно підвищується, багато молодих пар проживають разом неофіційно, розлучення стало найбільш ймовірним фіналом шлюбних відносин. Зараз починається епоха, коли шлюб все менше регламентується економічними чи політичними чинниками, вже не залежить від чіткого розподілу праці чи ієрархії авторитету, нормативний тиск суспільства послаблюється. Це становище призводить до того, що провідними детермінантами вступу до шлюбу стають духовна близькість, кохання, єдність цінностей та світосприймання. Незважаючи на те, що в певні моменти свого життя людина може залишатися на самоті, вона завжди прагне, щоб її розуміли та приймали, прагне бути комусь потрібною, тобто коханою. Сама вона, у свою чергу, також бажає кохати, віддавати іншому свою турботу, накопичену ніжність, ділитися з іншою людиною сокровенним та особисто значущим. У людській спільноті склалося так, що надійним засобом реалізації цих потреб визнані шлюб та сім’я [4]. Тому більшість дорослих людей, як і раніше, відчувають бажання знайти шлюбного партнера та укласти шлюб. Існує велика кількість теорій вибору шлюбного партнера, які представлені, в основному, західними авторами. Більшість з них описують послідовність етапів або стадій розвитку стосунків з майбутнім шлюбним партнером. Найбільш структурованою та розробленою теорією вибору шлюбного партнера є концепція Бернарда Мурстейна «Стимул – Цінність – Роль», яка основана на припущенні про те, що всі відносини протягом передшлюбного періоду проходять три послідовні стадії. Лише пари, що прожили всі три стадії, спроможні заключити гідний шлюбний союз. Перша стадія – стимульная – полягає у виокремленні однієї людини з великої кількості інших людей, тобто відбувається первісний вибір партнера, виникає симпатія. Критеріями вибору на цій стадії виступають зовнішні дані, соціальний статус, особливості самопрезентації партнера, декотрі його психологічні якості. Також на стимульній стадії відбувається оцінка власних якостей, що можуть зацікавити іншу людину [3]. Важливим компонентом тут є територіальна близькість між партнерами, тому що експериментально доказано, що саме вона часто стає основою для взаємної симпатії. Більшість людей знаходять свою «другу половину» серед сусідів, колег, знайомих чи однокласників. Роберт Зайонц та його колеги Уїльям Кунста-Вілсон та Ричард Морланд назвали це явище ефектом «простого перебування в полі зору». Що стосується зовнішніх даних, то і чоловіки, і жінки віддають перевагу баченню поряд із собою привабливого партнера. Чоловіки більш чутливі до зовнішності партнерші на початковій стадії стосунків, а для жінок приваблива зовнішність партнера є фактором, який зміцнює відносини на більш зрілих етапах. Б. Мурстейн в результаті своїх досліджень дійшов висновку, що для виникнення симпатії між людьми важлива не стільки сама фізична привабливість, скільки відповідність рівня власної привабливості та привабливості партнера. Людина схильна вибирати собі у партнери того, хто не більше й не менше привабливий, ніж вона сама [2]. У. Струбі та колеги вивчали зв'язок зовнішньої привабливості та вибору партнерів. Вони дошли висновку, що люди, які вважають себе зовнішньо непривабливими, частіше призначують побачення також непривабливим людям, та навпаки, ті, хто високо оцінює власну зовнішність, частіше приділяє увагу вродливим людям [7]. Друга стадія – ціннісна – припускає обговорення партнерами цінностей, переконань, світоглядних позицій один одного [4]. Симпатія, що виникає на стимульній стадії, зміцнюється у тому разі, якщо досягається єдність поглядів на життя й позицій у питаннях шлюбу, розподілу чоловічих та жіночих обов’язків у сім’ї, виховання дітей тощо. В іншому разі, при розбіжності подібних позицій, союз розпадається [3]. Донн Бірн та його колеги в своїх експериментах неодноразово переконувалися, що найбільш симпатичними ми вважаємо тих людей, з якими у нас багато спільного. Можна припустити, що віддаючи перевагу подібним до нас людям, ми відчуваємо безпеку та психологічний комфорт. Чим більше подібностей в настановах, переконаннях та моральних цінностях у подружжі, тим щасливіший шлюб та менш імовірне розлучення [2]. На даному етапі важлива відвертість, чесність, відкритість партнерів один одному. Якщо зараз не будуть пред’явлені власні цінності та очікування, це може ввести партнера в оману, що викликає серйозні проблеми у стосунках пізніше. Третя стадія – рольова. Тут проходить перевірку відповідність рольової поведінки партнерів при їх активній взаємодії один з одним, тобто на практиці. Однак на передшлюбному етапі відносин здібність партнера виконувати бажану роль перевіряється частіше за все лише завдяки вербальному вираженню його ставлення до цього предмету. К. Коч, використовуючи поняття соціальної ролі для пояснення вибору шлюбного партнера, припустив, що партнери обирають один одного на основі згоди при виконанні ролей у процесі залицяння [7]. На цій стадії проходять перевірку рольові очікування по відношенню до партнера, ті враження, які партнер викликає при спілкуванні на ціннісній стадії. Інші прибічники рольової теорії, такі як Т. Парсонс, Р. Бейлз, Б. Харбер, Р. Орт, також підкреслювали особливе значення відповідності рольових очікувань партнерів їх рольовій поведінці. Ці автори знаходили кореляцію між вказаною відповідністю та загальною задоволеністю шлюбом [1]. Також на даному етапі відбувається оцінка відповідності особистісних властивостей партнерів, яка перевіряється завдяки їх спільній діяльності. Наприклад, соціолог Роберт Уінч у своїй теорії доповнюючих потреб говорив про те, що під час вибору дружини чи чоловіка кожна людина шукає того, хто спроможний максимально задовольнити її основні потреби. Задоволення та винагорода розглядаються як сили, що сприяють зближенню майбутнього подружжя. У підтвердження цієї теорії виступив Р. Сентерс зі своєю інструментальною теорією підбору шлюбного партнера. Він стверджував, що людина прагне до того, чиї потреби подібні її власним або доповнюють їх [3]. Про особливості задоволення потреб у стосунках та пов’язану з цим стабільність емоційних відносин говорив також Абрахам Маслоу. Він вказував, що люди, які живуть на рівні потреб росту, тобто самоактуалізовані особистості, встановлюють більш стабільні стосунки ніж ті, хто живуть на рівні дефіцитарних потреб. У вітчизняній психологічній літературі проблема вибору супутника життя є недостатньо вивченою та описаною. Серед найбільш відомих теорій можна назвати теоретичну модель співвідношення процесів міжособистісного сприйняття та динаміки дошлюбних відносин М.А. Абалакіної. На поетапний розвиток стосунків між чоловіком та жінкою вказувала також Т.Б. Василець [6]. Відомим дослідником шлюбно-сімейних відносин є Л.Б. Шнейдер. Трансформацію соціально-моральних установок молоді по відношенню до шлюбу та дошлюбним інтимним стосункам вивчав С.І. Голод. Процес вибору шлюбного партнера досліджували Н.Н. Обозов та А.Н. Обозова. Література 1. Андреева Т.В. Семейная психология: Учеб. пособие. – СПб., 2004. 2. Майерс Д. Социальная психология. 6-е издание. – СПб., 2002. 3. Психология семейных отношений с основами семейного консультирования: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Е. И. Артамонова, Е. В. Екжанова, Е. В. Зырянова и др.; Под. Ред. Е. Г. Силяевой. – М. 2002. 4. Шнейдер Л. Б. Психология семейных отношений. Курс лекций. — М., 2000. 5. Coontz S. The Future of Marriage // Cato Unbound. 2008. January. 6. Василец Т.Б. Этапы развития отношений между мужчиной и женщиной. – 2006. http://ww.psy.su/prof_society/articles. 7. Выбор брачного партнера и развитие добрачных отношений. Сост. И. Молчанов. http://psyfactor.org.


Завантажити завантажити тези

Джерела набуття комунікативної компетентності
Сікорська Леся Борисівна Львівський державний університет внутрішніх справ


Основними джерелами набуття комунікативної компетентності є: соціонормативний досвід народної культури (підґрунтя когнітивного компонента комунікативної компетентності особистості як суб’єкта спілкування); знання мов спілкування, що використовуються народною культурою; досвід повсякденного міжособистісного спілкування; досвід сприйняття мистецтва [1; 5]. Звідси випливає, що комунікативна компетентність заснована на трьох рівнях: 1) соціонормативному; 2) сигніфікаційному (сигніфікація – система символів і нормативних приписів, що ними послуговуються у спілкуванні); 3) акціональному («акція» від лат. аctio – дія, рух) – дія, спрямована на певну мету [5].
До інших джерел опанування комунікативної компетентності належать: життєвий досвід, загальний культурний розвиток особистості, спеціальні наукові методи (рольові, ігрові), аналітичне спостереження комунікативної взаємодії, програвання в думках своєї поведінки у різних ситуаціях. Зауважимо, що життєвий досвід – дуже широке поняття, яке охоплює, крім знань, комунікативних вмінь та навичок, ще й адекватну орієнтацію людини в самій собі, володіння своїм психологічним потенціалом і розуміння потенціалу партнера зі спілкування [1].
Міжособистісні взаємини «ніколи не є фіксованими; вони змінюються безперервно у відповідь на зміни у людях, які до них причетні, й ситуаціях, в яких вони опиняються. …Навички спілкування не є сталими, вони змінюються постійно, залежно від того, з ким ви взаємодієте, власного настрою та ситуацій, в яких ви опиняєтесь. Таких навичок ніколи не буває надміру, і межі їх удосконалення просто не існує [4, с. 13]».
Спільно з вдосконаленням особистісних якостей потрібно постійно розвивати комунікативну компетентність. Адже «здатність людини до спілкування, його культуру забезпечує система її особистісно-психологічних якостей та комунікативних вмінь [3, с.151]».
Досягнення міжособистісної ефективності, забезпечення збігу комунікативних намірів і наслідків поведінки неможливі без знання особистістю закономірностей спілкування, набуття комунікативних вмінь та навичок, що є неодмінною складовою комунікативної компетентності. Крім того, «започаткування, встановлення і підтримування турботливих та відданих взаємин є найважливішою (і часто найбільш недооціненною) діяльністю у нашому житті. Від моменту, коли ми народилися, до моменту, коли помираємо, стосунки, як справедливо зауважує Д.В. Джонсон, перебувають в осерді нашого існування [2, с.9]».
Враховуючи позиції багатьох вчених, доходимо висновку про те, що комунікативна компетентність особистості має таку структуру: 1) здатність передбачати ситуацію міжособистісного спілкування; 2) здатність відчувати соціально-психологічну атмосферу ситуації взаємодії; 3) здатність здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування в ситуації міжособистісної взаємодії; 4) здатність встановлювати і підтримувати потрібні контакти з людьми; 5) певна сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективність міжособистісного спілкування.
Література
1. Вольфовська Т. Комунікативна компетентність молоді як одна з передумов досягнення життєвої мети / Т. Вольфовська // Шлях освіти. – 2001. – №3. – С. 13 – 16.
2. Джонсон Девід В. Соціальна психологія: тренінг міжособистісного спілкування / Девід В. Джонсон; пер. з англ. В. Хомика. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2003. – 288 с.: іл.
3. Корніяка О.М. Психологія комунікативної культури школяра: [монографія] / О.М. Корніяка. – К.: Міленіум, 2006. – 336 с.
4. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений / Н.Н. Обозов. – К.: Изд-во «Лыбидь», – 1990. – 192 с.
5. Петровская Л.А. Компетентность в общении: Социально-психологический тренинг / Л.А. Петровская. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 302 с.
6. Сікорська Л.Б. Психологічні умови оптимізації міжособистісних взаємин учнів на початковому етапі навчання: дис…канд. психол. наук: спец. 19.00.07 «Педагогічна та вікова психологія» / Сікорська Леся Борисівна – К., 2009, 231 с.
7. Максименко С.Д. Загальна психологія: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] – [2-е вид., переробл. та допов.]. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 271 с.



СОЦИАЛЬНЫЙ ИНТЕЛЛЕКТ КАК ОСНОВА УСПЕШНОЙ СОЦИАЛИЗАЦИИ ПОДРОСТКА
Скворцова Татьяна Валентиновна Севастопольский филиал Саратовского государственного социально-экономического университета


Считая, что развитие социального интеллекта, на сегодняшний день, является одной из приоритетных задач, было решено провести пилотное исследование его уровня в группе средних школьников, так как именно в подростковом возрасте происходит становление восприятия мыслей, желаний, чувств, настроений других людей и себя.
Экспериментальное исследование проводилось на базе общеобразовательной школы № 30 г. Севастополя в период с ноября 2007 года по апрель 2008 года. В нем принимали участие подростки 11-12 лет в количестве 27 человек, из них 14 девочек и 13 мальчиков.
Отбор участников специально не проводился. Для исследования, был взят среднестатистический класс в параллели. В школе занятия ведутся по утвержденным Министерством образования и науки Украины программам (не развивающим).
Данное исследование так же дает возможность проследить, как влияет гендерный фактор на уровень социального интеллекта.
Для определения уровня социального интеллекта была использована методика Дж. Гилфорда, адаптипрованная к нашим социокультурным условиям Е.С. Алешиной-Михайловой.
Исследования показали, что в данной возрастной категории уровень развития социального интеллекта находится на среднем, ниже среднего и низком уровне. Особенно плохо выглядят результаты по тесту когнетивного понимания ситуации. Недостаточная чувствительность к оттенкам человеческих отношений, неправильное понимание речи оппонента непременно приведет к недопониманию и как следствие к нарушению во взаимоотношениях.
Была сделана попытка выяснить, влияет ли гендерный фактор на уровень социального интеллекта в этом возрасте. Исследования показали, что если опираться на стандартные значения, предложенные для обработки данных Дж. Гилфордом, мы не получаем значимых отличий и картина нашего исследования выглядит так, как будто гендерный фактор не влияет на уровень социального интеллекта в подростковом возрасте. Но если рассмотреть «сырые» данные, то видно, что отличия существуют.
Нами сделано предположение, что возможно в данном случае следует опираться именно на «сырые» данные, так как стандартные значения имеют слишком широкий разброс и нивелируют картину исследования. Возможно, чтобы сделать более точные выводы, есть смысл пересмотреть стандартные значения.
Поставив цель исследовать уровень социального интеллекта у подростков, мы обнаружили, что он у них в основном ниже среднего. А это в свою очередь говорит о нарушениях во взаимоотношениях и как следствие слабой социализации в обществе. Влияние гендерного фактора фиксируется только по «сырым» данным, стандартные значения различий не дают.
Мы считаем, что исследования в этом направлении необходимо продолжить, но для получения более точных данных, будет целесообразно увеличить количество испытуемых и возможно пересмотреть стандартные значения, предложенные Дж.Гилфордом, так как актуальные почти 100 лет назад, сегодня они могут быть устаревшими и давать искаженную картину исследования.


Завантажити завантажити тези

Етичні тенденції в розвитку мережної культури
Стерденко Світлана Михайлівна Інститут соціальної та політичної психології НАП


Зростання цікавості представників різних гуманітарних дисциплін (філософів, соціологів, психологів, культурологів, лінгвістів) до віртуальної комунікації пояснюється тим, що в сучасному світі комунікація відіграє основну роль. Становлення постіндустріального (або інформаційного) суспільства, фундаментальною ознакою якого, на думку Д. Белла, Е. Тоффлера й інших авторів, є те, що головне місце в ньому починає займати не матеріальне виробництво, а породження, поширення й споживання інформації.
Згідно із цілою низкою сучасних робіт змістотворним елементом інформаційного суспільства в його нинішньому варіанті слід уважати вже не інформацію як таку, а комунікацію – тобто трансляцію цієї інформації. Як пише Д. В. Іванов, «...у сучасному нам суспільстві саме ця операція трансляції є визначальною, домінуючою ланкою в тріаді повідомлення – комунікація – інтерпретація». [1]
Класична концептуальна модель комунікативного акту розроблена Г. Лассуелом складається з п’яти елементів: ХТО повідомляє – ЩО – по якому КАНАЛУ – КОМУ – з яким ЕФЕКТОМ. Виходячи із цієї моделі, віртуальну комунікацію можна визначити як якусь особливу форму комунікації за ознакою каналу приймання й передачі інформації. Віртуальна комунікація носить глобальний міжкультурний характер що приводить, за виразом А. І. Каптерева, до своєрідного «культурного серфінгу» і, відповідно, – до зіткнення в процесі комунікації цінносно-нормативних орієнтирів різних культур.
[2] Результатом цього зіткнення стає вироблення єдиних і універсальних способів і стилів взаємодії. Віртуальна комунікація порівняно нове культурне явище й у цій сфері ще не склалася ефективна система моральної регуляції. Віртуальна комунікація надає людині небачені раніше можливості в плані реалізації особистої волі, кидаючи виклик його моральній природі, що породжує чимало етичних проблем як загальнотеоретичного, так і прикладного характеру, зв’язаних, зокрема, з поширенням примусової й агресивної Інтернет-реклами, порнографії, пропаганди насильства, вторгненням у приватне життя й інше. Більше того, у ході віртуальної комунікації відбувається постійне конструювання особистості самого комунікатора. Специфіка віртуальної взаємодії дозволяє людині створювати про себе будь-яке враження, приміряти будь-яку маску й роль. Як пише П. Келлі, «у віртуальному середовищі ви взагалі можете бути ким прагнете, виглядати як завгодно, бути істотою будь-якої статі на вибір, словом, у вас немає обмежень, характерних для матеріального світу».
[3] Іншими словами, особливості Інтернет-комунікації дозволяють людині експериментувати зі своєю ідентичністю. Тому численні дослідники відзначають, що у віртуальних соціумах взаємодіють не реальні люди, а створювані ними образи, симуляри реальних особистостей. Не випадково більшість учасників; віртуальної комунікації користується псевдонімами, так званими «ніками» (від англійського «nick-name» – кличка, прізвисько). Зміна імені фіксує символічну відмову від реальної особистості й вихід з реального соціуму, зближаючи віртуальну взаємодію із середньовічним карнавалом.
[4] Н. Вінер, що вивчав проблеми етичного плану в кібернетичному суспільстві, відзначав, що ми живемо в століття хаотичної моралі. Здається, що це зауваження ще більш, ніж колись, має відношення до сучасного стану суспільства й культури. Сьогодні актуальним стає збереження паритету між моральною відповідальністю й творчою волею людини.


Література
1.Иванов Д. В. Виртуализация общества. Версия 2.0. – СПб.: «Петербургское востоковедение». 2002. – с. 13–14.
2.Каптерев А. И. Мультимедиа как социокультурный феномен. – М.: Изд-во ИПО Профиздат. 2002. – с. 156.
3. Kelly P. Human Identity Parti: Who are you? – 1997. Цит. по: Белинская Е. П. Жичкина А. Е. Стратегии саморепрезентации в Интернет и их связь с реальной идентичностью. – 1999. («http://flogiston.df.ru./projects/articles/strategy.shtmn.
4. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. – М.: Художественная литература, 1965. – 527 с.


Завантажити завантажити тези

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО РЕСУРСУ МЕДІАТВОРЧОСТІ АМАТОРІВ
Череповська Наталія Іванівна Інститут соціальної та політичної психології НАПН України


В умовах об’єктивного розвитку засобів масової комунікації, які призвели до створення нової реальності існування людини – медіареальності, особливої ваги набуло масове явище аматорської медіатворчості. Медіатворчість, як творча діяльність у сфері медіа або творча діяльність, опосередкована медіазасобами, становить не лише культурно-історичний, а й соціально-психологічний феномен, який змінив і розширив комунікаційні можливості людини, надав їй нового способу самореалізації та нового способу життя як реалізації дозвілля, спонукав до розвитку мистецтва та головне – змінив саму людину, розвинув такі нові типи сприймання, як медіасприймання та творче медіасприймання.
Тема медіатворчості в соціально-психологічній науці є не розробленою, що й спонукало нас висунути ідею про те, що медіатворчість і творче медіасприймання, як її складова, становить соціально-психологічний ресурс людини, який полягає передусім у розширенні її комунікаційних можливостей та можливостей самореалізації в нинішніх умовах медіареальності.
Метою дослідження є визначення особливостей соціально-психологічних складових ресурсу медіатворчості. Об’єктом дослідження – комунікаційні можливості, обумовлені медіатворчістю аматорів. Предметом – творче медіасприймання як комунікація між реципієнтом і медіатекстом – медіаперцептивна комунікація.
Відповідно до мети було розроблено наступні робочі припущення:
1. Феномен медіатворчості має прояви не лише у професійній діяльності медіапрофесіоналів, медіамитців, а й серед широкого загалу аматорів. Масова медіапродуктивна діяльність, обумовлена масовим поширенням медіазасобів, може мати прояви творчих/медіатворчих тенденцій та відповідно, як і будь-яка інша творча діяльність, виконувати соціально-психологічні функції.
2. Провідними функціями масової медіатворчості як соціально-психологічного ресурсу особистості є:
розширення комунікаційних можливостей;
здійснення самореалізації особистості.
Саме завдяки здійсненню й утворенню нових типів комунікацій, реалізації потреб самоактуалізації особистості відбувається збагачення інтелектуально-практичного та смислового досвіду, що й вказує на медіатворчість, як ресурс сучасної людини в умовах медіатизованого, інформаційного простору.
3. Ефективна актуалізація, розвиток, реалізація медіатворчих здібностей людини забезпечується цілеспрямованим формуванням її особистісної медіакультури засобами медіаосвіти.
Відповідно до гіпотез заплановано наступні завдання:
1. Висвітлити особливості феномену медіатворчості як різнопланового, багатомірного, неоднозначного, поліфункціонального явища сучасності, визначити поняття медіатворчості.
2. Виявити соціально-психологічні складові медіатворчого ресурсу людини й запропонувати нові уявлення про медіаперцептивну комунікацію та творче медіасприймання.
3. Окреслити шляхи розвитку особистісної медіатворчості й творчого медіасприймання зокрема засобами медіаосвіти.
Визначення поняття медіатворчості, розкриття її природної сутності дозволяють її наступні характерні особливості:
опосередкованість медіазасобами процесу творення;
дозвіллєвий, часто розважальний, гедоністичний характер;
масовість аматорської медіатворчості та ін.
(Щодо дискусійного питання про те, що масове не може бути дійсно творчим, оригінальним: саме психологічне визначення творчості, як суб’єктивно значущого процесу, розв’язує це протиріччя).
Провідною функцією масової медіатворчості є розширення комунікаційних можливостей. У зовнішньому плані це комунікаційна практика завдяки власно створеним медіапродуктам; у внутрішньому – медіаперцептивна комунікація реципієнта з чужим медіатекстом.
У свою чергу, медіаперцептивна комунікація має такі важливі ознаки як:
опосередкованість комунікації медіатекстом й відповідною медіа платформою;
віртуальність медіакомунікативного акту, яка стосується не лише технічної актуалізації медіатексту, а й «спілкування» з віртуальними/неіснуючими персонажами, героями тощо;
асиметричність, однобічність медіаперцептивної комунікації;
діалогічність «спілкування» у форматі мисленнєвої активності реципієнта;
результатом медіаперцептивної комунікації є сприйняття, що лягають в основу образно-смислової структури, яка стає надбанням реципієнта.
Механізмом здійснення медіаперцептивної комунікації є медіасприймання. Здійснення творчої медіакомунікації відбувається завдяки механізму творчого медіасприймання.
Проблема творчості в психологічній науці завжди була і є грандіозною як за своєю суттю, так і за своєю складністю. Тим не менше, розв’язувати її необхідно й проблему медіатворчості зокрема. Запорукою оптимізації процесу своєчасного виявлення, стимулювання розвитку медіатворчих здібностей медіаобдарованих дітей й актуалізації, успішної реалізації медіатворчого потенціалу молоді загалом є впровадження медіаосвіти в школах, вищих навчальних закладах, медіапросвітницької діяльності серед широкого загалу.


Завантажити завантажити тези

← Назад до події

 

Події
Головна подія
2018 р.
2017 р.
2016 р.
2015 р.
2014 р.
2013 р.
2012 р.
2011 р.
2010 р.
2009 р.
2008 р.
Новини
 
Видання Інституту
Розробка сайту: BUNKE.com.ua
Дизайн: Золотарева Виктория
© Всі права належать Інституту соціальної та політичної психології АПН України