Здание Інститут соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України
Головна АдміністраціяСтруктурні підрозділи Партнери Контакти
   

 

Наукова діяльність
Докторантура, аспірантура
Результати опитувань
Послуги
Навчальні курси
Електронна бібліотека
Інтернет-конференція
Інтернет-тести
Контакти

Перший усеукраїнський конгрес із соціальної психології (УКСП–2010) «СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА НАУКА ТРЕТЬОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ: ДОСВІД, ВИКЛИКИ, ПЕРСПЕКТИВИ »

18–20 жовтня 2010 року

Розділ Шляхи розвитку соціальної психології як напряму фахової підготовки
Розділ Досвід і перспективи вдосконалення соціально-психологічної практики
Розділ Соціально-психологічні ресурси освіти, духовного і культурного розвитку суспільства
Розділ Соціально-психологічні проблеми політики, бізнесу, управління
Розділ Когнітивна соціальна психологія
Розділ Психологія соціальних комунікацій, міжгрупових відносин, медіа-психологія
Розділ Психологія малих і середніх груп
Розділ Психологія мас та спільнот
Розділ Соціальна психологія особистості
Розділ Історія, теорія і методи соціальної психології


Особистість як суб’єкт політичного процесу
Андрєєва Ярослава Федорівна Чернівецький національний університет


Соціальна активність особистості – це спосіб розуміння і самореалізації особистістю своєї сутності, цілей і сенсу життя, показник ступеня соціальної зрілості, сфера вдосконалення і становлення особистості як суб’єкта соціальної дійсності. Особистість живе не в абстрактному середовищі, а в реальному соціальному просторі, який дає можливість задовольняти потреби, реалізовувати інтереси. Суспільний лад цього простору, соціальні, економічні і політичні відносини стають визначальним чинником життєдіяльності особистості. Тому особистість завжди прямо або опосередковано включається в політичне життя.
Становлення особистості як громадянина, формування її політичної свідомості і політичної поведінки, політичної культури відбувається в результаті політичної соціалізації. Говорячи про політичну соціалізацію, маємо на увазі процес, за допомогою якого людина прилучається до певних політичних норм і цінностей, включає їх у свій внутрішній світ, формує політичну свідомість і культуру, об’єктивно та суб’єктивно готується до політичної практики (діяльності) і здійснює її протягом усього свого життєвого циклу.
Політична соціалізація триває протягом усього життя. У широкому сенсі політична соціалізація відбувається під впливом усієї сукупності соціально – політичної діяльності, в якій формується особистість. На сьогоднішній день у нашому суспільстві спостерігається підсилення процесів стихійної соціалізації. Масово втрачається довіра до влади, офіційних політичних структур, відмова їх підтримувати, політичний абсентеїзм, зневіра в тому, що особиста участь може вплинути на політичний процес. З одного боку, демократичні перетворення посилюють потребу в політичному розвиткові особистості, в її активному включенні до політичного процесу. З іншого зберігається тенденція до відчуження людини від держави і політики. Характеризуючи ситуацію, яка склалася в суспільстві стосовно політичної соціалізації можна говорити навіть про певний процес десоціалізації, який обумовлює не стільки залучення людини до політики, як відштовхування від неї як від малоефективного засобу виживання. Дослідники виділяють головні фактори, які впливають на процес політичної соціалізації індивіда. Це – власний життєвий досвід, міжособистісні комунікації, соціальні інститути, та, як специфічний фактор, ЗМК, які дають можливість кожному скористатися “спільним” досвідом, наданим у вигляді різних форм і змістів.
Можливості впливати на процеси в суспільстві багато в чому залежать від політичної активності особистості, її здатності знаходити канали участі в соціальній політичній практиці, масштабності впливу та соціальної значущості ролей , які відіграє особа в соціальному і політичному житті. У реальній ситуації політичний вплив «пересічного» громадянина на суспільно-політичні процеси залежить від таких чинників:
- соціальний статус ( класова належність, професія, місце в професійній та соціальній ієрархії, міра життєвої зрілості);
- усвідомлення людиною своїх власних інтересів і їх співвідношення з інтересами соціальних груп, верств та класів;
- політична активність особи та її вміння провадити політичну діяльність;
- масштаби та значущість виконуваних особою соціальних ролей;
- наявні в суспільстві соціальні обмеження активності особи( групові привілеї, різноманітні цензи – майновий , освітній, національний, релігійний);
- рівень свідомості та політичної культури особи.
Політична активність є однією з найважливіших категорій політичної психології, оскільки виступає різновидом психічної активності – фундаментальної властивості суб’єктів життєдіяльності. Політична активність соціальних груп, політичних партій, рухів, пересічних громадян визначає статику і динаміку політичних процесів, суспільно – політичну ситуацію в країні. Політична активність виступає основою формування політичної діяльності особистості, втілює ціннісний вимір політичної культури особистості. Саме цей ракурс у співвідношенні активності та діяльності розкриває К.А.Абульханова – Славська. На її думку, активність є ціннісним способом моделювання, структурування і здійснення особистістю діяльності, спілкування і поведінки, при якому вона зберігає більш – менш автономно, цілісно, успішно якість індивідуально функціонуючої системи у міжособистісному просторі. Ціннісний характер політичної активності в світлі такого підходу відсилає нас до її глибоко особистісного базису – саме за цінними для особистості критеріями і параметрами політична активність організовує життя у політичному середовищі, діяльність по управлінню соціумом, які відповідають її потребам. Політична активність є динамічною якістю, яка інтегрує і регулює всю структуру особистості, як суб’єкта політики. Тому особистість змушена співвідносити свою активність з її вимогами, мобілізувати свою політичну активність в необхідних формах, в певний, а не в будь – який час.
Отже, політична активність є функціональним проявом особистості в політичній діяльності, яка, в свою чергу, упорядковується самим суб’єктом. Стаючи суб’єктом владних відносин, особистість вибудовує власну систему політичних дій, структуруючи її певним чином, але у відповідності до вимог політичної системи і власної політичної культури.



Завантажити завантажити тези


Бондарчук Людмила Костянтинівна Благодійна організація



СПРОБА ЗМІСТОВОГО АНАЛІЗУ ПОНЯТТЯ ”ДОБІР ПЕРСОНАЛУ”
Горбунова Вікторія Валеріївна Житомирський державний університет імені івана Фра


Обсяг поняття “добір персоналу” різниться в залежності від компонентів, що входять до його складу. В своєму найширшому обсязі воно охоплює усю систему заходів пов’язаних із пошуком та працевлаштуванням нових співробітників. Сюди включають і аналіз ринку праці, і власне пошук майбутніх працівників, визначення їх професійної кваліфікації та здібностей, прогноз професійної успішності, адаптацію на нових посадах та інше. Так, Т.О. Голоядова визначає добір персоналу через “... процес відбору придатних кандидатур на робочі місця, виходячи з резерву кадрів, який є на біржі праці і на підприємстві... Він включає розрахунок потреби в кадрах; моделі робочих місць; професійний добір кадрів; формування резерву кадрів” 1, С. 11. Розглядати добір персоналу як весь спектр діяльності “... від створення загальної довгострокової стратегії... до поточного плану робіт..., що включає конкретні заходи, методи і строки їх реалізації, а також необхідні ресурси” пропонують М.І. Магура та М.Б. Курбатова 4, С. 70. Добір персоналу як покрокову організаційну стратегію, “... починаючи з етапу пошуку кандидатів і завершуючи етапом адаптації і утримування спеціалістів...” визначає і С.В. Нанка 5, С. 5.
Те, що поняття “добір персоналу” найчастіше зустрічається у наукових працях з економіки, соціології, юриспруденції та управління, насамперед, пов’язано з виходом його змісту за межі психологічної проблематики. Наприклад, Н.Д. Лук’янченко вказує на необхідність створення бази даних працівників потрібної кваліфікації 3; В.П. Пугачов розбудовує цілий комплекс вимог до забезпечення процесу добору персоналу, в тому числі і таких “непсихологічних”, як аналіз трудового законодавства, розробка посадових інструкцій і трудових контрактів, складання кошторисів, моніторинг діяльності рекрутингових агенцій тощо 6; Л.М. Забірова пише про стратегічне планування розвитку персоналу організації, наголошуючи на тому, що в основі його добору лежить процес планування людських ресурсів, того, в якій кількості та якої кваліфікації співробітників потребує організація на кожному з етапів свого розвитку 2; С.В. Нанка у систему пошуку та добору персоналу заводить також і аналіз бізнес-стратегії організації, а також встановлення пріоритетів інвестування у персонал 5.
Визначення поняття “добір персоналу”, в тому числі і ті, що подані в спеціальних словниках, нараховують кілька базових компонентів. Зокрема це тези, що стосуються власне мети та завдань процесу (заповнення вакантних робочих місць, відповідність організаційним вимогам, придатність для виконання посадових обов’язків); його основних напрямків (пошук персоналу, професійна діагностика, адаптація); комплексу необхідних заходів (створення кадрових агенцій, розбудова державної служби зайнятості); опису методів та процедур (аналіз резюме, інтерв'ю); вимог до кваліфікації, особистісних характеристик, стану здоров’я та інших характеристик кандидатів на базі яких власне і здійснюється добір.

1. Голоядова Т.О. Організаційно-правові аспекти управління персоналом в акціонерних товариствах: Автореф. ди... канд. юридич. наук. / Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2002. – 19 с.
2. Забирова Л.М. Внешняя среда организации и ее влияние на стратегию управления человеческими ресурсами // Человек и труд. – 2003. - № 8. – С. 82-84.
3. Лук’янченко Н.Д. Управління працею на промислових підприємствах. Монографія. – Донецьк: Донбас, 1996. – 330 с.
4. Магура М.И., Курбатова М.Б. Современные персонал-технологии. – М.: ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 2001. – 376 с.
5. Нанка С.В. Методология и технологии поиска и подбора персонала для торговых розничных сетей: Автореф. дис. ... канд. економ. наук. / Академия труда и социальных отношений. – М., 2008. – 22 с.
6. Пугачев В.П. Руководство персоналом организации: Учебник. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 279 с.


Завантажити завантажити тези

МЕТОДИКИ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОДА
Грубі Тамара Валеріївна Кам'янець-Подільський національний університет ім.

МЕТОДИКИ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Л. М. Карамушка, Т. В. Грубі
Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України
Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Актуальність дослідження: В умовах соціально-економічних змін, характерних для сучасного суспільства, проблема дослідження синдрому «професійного вигорання», особливо, для соціальних професій, стала досить актуальною. Це пов’язано з тим, що професійна діяльність представників даного типу професій, до якого відносять і працівників державної податкової служби, характеризується підвищеним емоційним та комунікативним перевантаженням. Аналіз наукової літератури свідчить, що в дослідженнях синдрому «професійного вигорання» брали участь соціальні представники, вчителі, військові, пожежники, студенти, лікарі, тощо; існують окремі методики та діагностичні процедури, які дозволяють діагностувати рівні професійного вигорання. Що ж стосується розробок діагностичного інструментарію для дослідження психологічних особливостей професійної діяльності та психологічних чинників даного синдрому, то наскільки нам відомо, вони практично відсутні у вітчизняній літературі.
Мета дослідження - розробка діагностичного інструментарію для дослідження особливостей професійної діяльності та психологічних чинників синдрому «професійного вигорання» у працівників державної податкової служби України.
Методика та організація дослідження - дослідження проводилося у 2009 році на базі державної податкової служби західних областей України. Усього в дослідженні взяло участь 327 осіб. Було використано модель В.Шауфелі «Перевірка на життєздатність». Статистичні методи обробки даних – використовувалася програма SPSS (версія 15.0).
Дослідження проводилося у чотири етапи: а) відбір й апробація методик на основі теоретичного аналізу літератури та результатів пілотажного долсдження; б) переклад опитувальника «Перевірка на життєздатність» В.Шауфелі з англійської мови на українську мову та його валідізація; в) аналіз отриманих даних, уточнення окремих питань опитувальника; г) підготовка кінцевого варіанту опитувальника.
Результати дослідження. Представлено комплекс методик, який доцільно, на наш погляд, використовувати для дослідження психологічних особливостей професійної діяльності та синдрому «професійного вигорання» працівників державної податкової служби України.
Комплекс методик складається з опитувальника «Перевірка на життєздатність» В. Шауфелі (Нідерланди); анкети Л. М. Карамушки, Т. В. Грубі «Особливості професійної діяльності працівників державної податкової служби України», розробленої авторами за результатами польового дослідження; методики К. Маслач та С. Джексон «Діагностика професійного вигорання» в адаптації Н. Є. Водоп’янової; модифікованої авторами методики М. Куна, Т. Мак-Партланд «Хто Я?»; проективної авторської методики «Ваш стан на робочому місці».
1. Опитувальник «Перевірка на життєздатність», тобто перевірка стійкості людини до проблем і труднощів, які виникають упродовж професійної діяльності. Життєздатність, іншими словами, стійкість працівника визначається складним співвідношенням робочих стресорів та робочих й особистісних ресурсів, які можуть зумовити як позитивне самопочуття і хороші результати роботи, так і негативне самопочуття й, відповідно, негативні результати.
Частина А містить так звану «паспортичку», до якої входять організаційно-професійні та соціально-демографічні чинники.
Частина В «Стресори на роботі» складається з 9 блоків, що визначають робочі стресори, а саме: «Перевантаження на роботі», «Розумове навантаження», «Емоційне навантаження», «Неточність завдань», «Невпевненість у майбутньому», «Реорганізації», «Нещодавно сформований колектив», «Конфлікти», «Втручання роботи в дім».
Частина С «Робочі ресурси» складається з 10 блоків, що визначають те, заради чого працівник йде на роботу, від чого впродовж трудового дня отримує задоволення: «Внутрішня мотивація», «Різноманітність завдань», «Управління роботою», «Соціальна підтримка керівника/співробітників/напарника», «Спілкування та поінформованість», «Навчання та кар’єрний розвиток», «Участь у прийнятті рішень», «Зворотній зв’язок» .
Частина D «Співвідношення між внеском (стресорами) та результатом (ресурсами)» складається лише з чотирьох питань та дає можливість порівняти внесок у роботу з результатом.
Частина Е «Особистість» складається з 9 блоків, які визначають особистісні ресурси працівників, що у співвідношенні (згідно моделі В. Шауфелі) з їхніми вміннями й компетентністю і за відсутності високих показників стають чинниками ризику: «Індивідуальність», «Спосіб виконання», «Активність у професійній діяльності», «Стиль життя», «Трудоголізм», «Асертивність», «Перфекціонізм», «Стрес в приватному житті», «Вміння та компетентність».
Частина Е «Здоров’я та благополуччя» складається з 3 блоків, які визначають різні аспекти самопочуття працівників у процесі професійної діяльності. Перший блок стосується психосоматичних скарг, депресії, дистресу та тривоги. Другий блок – «вигорання», яке поділяється на «виснаження» «цинізм» та «редукцію професійних обов’язків». Третій блок - «залучення у роботу», а саме: «енергійність», «відданість», та «заглибленість».
Частина F «Задоволення та зобов’язання» містить лише 12 питань які визначають позитивні і негативні результати діяльності в організаційному аспекті, а саме: «задоволення роботою», «відданість організації», як позитивний результат та «перехід на іншу роботу» як негативний результат.
Частина G «Присутність та відсутність» містить як відкриті, так і закриті питання, спрямовані на визначення кількості днів/разів та причини відсутності на робочому місці та з блоку «Причини продовження виконання професійної діяльності при хворобі».
Дані за кожним із виділених параметрів аналізуються в кількісному відношенні (аналізуються у відсотках; представляються у вигляді таблиць чи рисунків) та інтерпретуються якісно.
2. Анкета Л. М. Карамушки, Т. В. Грубі «Особливості професійної діяльності працівників державної податкової служби України».
Дана анкета містить відкриті та закриті питання, які можна об’єднати в смислові групи, що стають логічним проводженням опитувальника В. Шауфелі і мають подібне кодування:
Частина Н «Ставлення платників податків до ДПС та її працівників» стосується ставлення платників податків до податкової служби та її працівників зокрема.
Частина J «Специфіка роботи в ДПС» розкриває особливості професійної діяльності податківців.
Частика К «Моральна та матеріальна винагорода» торкається моральної та матеріальної винагороди за виконану роботу.
Частина L «Фізичне та емоційне навантаження» розкриває як фізичне так і емоційне навантаження на податківця.
Частина М «Організаційні чинники» стосується організаційних процесів в державній податковій службі України.
Частина N «Міжособистісні стосунки в колективі» зачіпає психологічний клімат, стосунки в колективі, конфлікти, тощо.
Частина О «Особистісні чинники» стосується особистісних якостей, що заважають ефективно спілкуватися та працювати.
3. Методика К. Маслач та С. Джексон «Діагностика професійного вигорання» в адаптації Н. Є Водопьянової
Методика «Синдром вигорання» в професіях системи «людина-людина» представлена в літературі у двох варіантах: для менеджерів (використаний нами варіант), а також для вчителів і викладачів. Методика досліджує прояви професійного вигорання у податківців на міжособистісному, особистісному та мотиваційному рівнях. Складається дана методика з 22 тверджень, які, в свою чергу, поділяються на три складові професійного вигорання: «емоційне виснаження», «деперсоналізація» та «редукція особистих досягнень. 4. Авторська модифікація методики «Хто Я?» М. Куна і Т. Мак-Партланда.
Дана методика дозволяє визначити соціальну підсистему «образу Я», в якій відображені сприймання, оцінка та переживання людиною самої себе – носія певних соціальних відносин. Це особистісний опитувальник, варіант нестандартизованого самозвіту, з наступним контент-аналізом, який проводиться на основі виділення таких категорій : 1) судження – найменування (ім'я, вік, етнічна приналежність); 2) соціально – рольові судження; 3) оцінні судження; 4) форми активності й схильності; 5) «фізичне Я»; 6) компетентність – самовизначення; 7) особистісні характеристики; 8) інші судження.
Модифікація методики полягає в тому, що окрім традиційного варіанту працівникам пропонувалося охарактеризувати себе з точки зору професійного бачення, відповівши на питання «Який я податківець?». Дана методика дозволяє визначити наявність і значущість усвідомлення себе податківцем залежно від того, чи згадує (і на якому місці) при самоописі працівник «Я – податківець».
5. Проективна методика «Ваш стан на робочому місці».
Дана методика спрямована на вивчення психоемоційного стану особистості на робочому місці і дозволяє визначити суб’єктивне ставлення працівника до професійної діяльності в цілому. Проективна методика передбачає стимули, реагуючи на які, працівник виявляє найхарактерніші свої якості, повністю розкривається, виказує власне бачення, емоційне ставлення до проблемних ситуацій, які виникають у ході професійної діяльності
Використання одночасно стандартизованих та проективних методик дає змогу забезпечити максимальну достовірність інформації.
ВИСНОВКИ
Представлені у дослідженні методики можуть бути використані не лише для дослідження професійної діяльності працівників державної податкової служби, але й для реалізації одного із можливих підходів до вивчення психологічних особливостей професійної діяльності працівників інших установ та організацій.


Завантажити завантажити тези

Геополітична свідомість: до питання про сутність феномену
Дроздов Олександр Юрійович Чернігівський нац. пед. ун-т ім. Т.Г.Шевченка

Різновидом політичної свідомості особистості є геополітична свідомість (ГПС). ЇЇ можна визначити як форму відображення подій та явищ «політичного світу» крізь призму «світу географічного» шляхом ототожнення певного географічного простору з конкретною політикою, яка там проводиться. Близькими за змістом поняттями, якими оперують зарубіжні науковці, тут виступають «геополітична культура» та «популярна геополітика». Використання принципів системного підходу дозволяє реконструювати таку структуру ГПС: 1) геополітичні знання та ідеї; 2) геополітичні образи; 3) емоції щодо конкретних країн та політичного світу в цілому; 4) геополітичні інтереси та бажання. Компоненти 1–2 складають когнітивний, а 3–4 – мотиваційний блоки ГПС. У той же час, компоненти 2–3 відображають «нижчий» (побутовий), а складові 1–4 – «вищий» (ідеологічний) рівень ГПС. Це дозволяє вести мову про такі особливості ГПС та, зокрема, геополітичного знання (ГПЗ): 1. ГПС поєднує в собі інформацію двох типів – просторову та соціально-політичну. Отже, в основі ГПС лежить комплексне знання, що включає географічні, історичні, культурологічні, політичні, економічні та інші типи знань. Таким чином, ГПС відображає уявлення та ставлення до широкого класу об’єктів – певних територій, людей, що там мешкають, різних процесів, які там відбуваються. 2. ГПС відображає відносно складну соціальну реальність з високим рівнем організації (особливості внутрішньої та зовнішньої політики країн, їх взаємодія у регіональному та світовому масштабі). 3. ГПС побудована ієрархічно. Так, у формальному (просторовому) вимірі можна виділити декілька рівнів: нижчий (країна та її частини) – середній (регіон світу) – вищий (глобальний, всесвітній); у змістовному вимірі ГПС також можна виокремити нижчі, побутові рівні (окремі асоціації, спогади, уявлення) і більш високий, теоретико-ідеологічний шар; формування та прояв ГПС також можуть відбуватись на декількох рівнях – індивідуальному, груповому та суспільному. 4. ГПС містить і відносно стабільні (пов’язані зі світоглядом), і відносно динамічні складові (пов’язані з об’єктивними соціально-політичними змінами у навколишньому світі). 5. ГПЗ мають комплексний абстрактно-образний характер, оскільки відносно абстрактні компоненти (знання географічного та політико-ідеологічного характеру) часто поєднуються з чуттєвими образами та уявленнями (певної місцевості, політичними символами тощо). 6. ГПЗ мають змішаний раціонально-емоційний характер, оскільки окремі когнітивні компоненти (ідеї, уявлення, стереотипи щодо «ми» та «вони», «союзників» та «ворогів») є емоційно забарвленими. 7. Лише окремі компоненти ГПЗ можуть бути продуктом безпосереднього життєвого досвіду (уявлення про окремі території, власну країну тощо). Джерелом переважної більшості геополітичних знань є соціальні інститути (система освіти, ЗМІ тощо), що, у свою чергу, пояснює певну стереотипізованість цих знань. 8. ГПЗ не є об’єктивним науковим знанням. Вони повною мірою практично ніколи не відповідають реальності, оскільки формуються під впливом різних світоглядних течій, а також значної кількості суб’єктивних особистісних факторів. Існують різні підходи до визначення конкретних форм прояву ГПС. Західні та російські дослідники, зокрема, ведуть мову про «географічні образи», «політико-географічні образи», «геополітичні образи», «геополітичні бачення (погляди)», «геополітичну уяву», «образи світу», «картини світу» тощо. На наш погляд, при аналізі ГПС більш перспективною є концепція «ментальних / когнітивних карт», розроблена американськими науковцями (Е.Толмен, Р.Даунс, Д.Сті тощо). Використання терміну «геополітична ментальна карта» (ГПМК) уявляється нам цілком адекватним та логічним із двох обставин. По-перше, виходячи з визначення ГПС, йдеться про «прив’язування» політичних уявлень, знань та оцінок до певного простору, відображеного у свідомості у вигляді наочно-схематичних образів (чим, власне, і є будь-яка карта). По-друге, завдяки вивченню географії у школі географічна свідомість індивіда (яка за своєю сутністю є картографічною) набуває певної систематичності раніше, ніж політична. Отже, саме просторові уявлення є своєрідним «каркасом» ГПМК, а політичні образи, знання та оцінки – скоріше своєрідним «наповнювачем» цього «каркасу». Перспективним, на наш погляд, є визначення чинників виникнення та розвитку ГПС, механізму їхнього впливу, специфіки ГПМК у осіб з різними демографічними та психологічними характеристиками.


Завантажити завантажити тези

Адаптація персоналу організації до професійної діяльності
Кальницька Катерина Олексіївна ЧДІЕіУ


Адаптація персоналу організації до професійної діяльності
За минуле десятиліття змінилося розуміння сутності адаптації до професійної діяльності. З часів Ф. Тейлора в системі «суб’єкт - об’єкт праці» ставилися завдання підбору стандартних або «ідеальних» виконавців. Пізніше у вирішення задач адаптації стали поетапно входити нові «змінні»: індивідуальні особливості робітника, організація праці, фізичні умови праці, міжособистісна взаємодія, корпоративна культура, професійна кар’єра, професійне самовизначення, образ життя, життєвий шлях особистості як суб’єкта праці.
Сьогодні вважається, що адаптація триває протягом усієї професійної кар’єри. Адаптація є перманентний процес активного узгодження людиною своїх індивідуальних властивостей (індивідних, особистісних) з умовами зовнішнього середовища (вимогами робочого місця, особливостями партнерів, соціальних груп, організаційної культури та ін.), які забезпечують успішність її професійної діяльності і повноцінної особистісної самореалізації.
Час і ступінь успішності входження у нову професійну роль визначається рівнем адаптивності людини, а сам процес входження у нову організацію – процесом адаптації. При цьому адаптивність робітника можна розглядати як особистісний конструкт, пов’язаний з готовністю освоювати нові ситуації, а процес адаптації – як єдність активних і пасивних форм зв’язку людини і середовища; пристосування середовища до людини і людини до середовища (Г. Сельє, Ж. Піаже, А. Свенцицький, П. Мучинськи, Г. Балл, В. Казміренко, О. Налчаджян, В. Подмарков, А. Русалінова, Н. Ядов, В. Петровський та ін.).
Здібність адаптуватися до нових ситуацій тісно пов’язана зі здатністю призвичаїтися до інших людей, тобто установити з персоналом організації добрі стосунки. Сучасне використання командної роботи підвищує значення ефективних навичок взаємодії співробітників. Це навички комунікації, впливу, побудови міжособистісних відносин, розв’язання конфліктів тощо.
Якість адаптації персоналу організації може бути різною. Виокремлюють різні її рівні, стадії, етапи, критерії або показники (Г. Балл, А.Свенцицький, Б. Ананьєв, О. Налчаджян, М. Дмитрієва, Ф. Березін, А.Рояк, В. Толочек, П. Мучинськи та ін.). Найбільш загальним поділом показників можна вважати групи об’єктивних і суб’єктивних критеріїв. До першої - найчастіше відносять продуктивність діяльності відповідно до реальних і потенційних здібностей особистості; стаж роботи, професійне зростання; реальне місце в організації, авторитет працівника. Другу групу складають задоволеність індивіда своєю працею в даній організації; відношення до різних аспектів і умов діяльності та спілкування; ставлення до себе як суб’єкта діяльності.
Для оцінки успішності адаптації персоналу в організації М.Магура пропонує вісім критеріїв. Основні з них: робота не викликає напруги, почуття страху, невпевненості; опановано необхідний обсяг знань і навичок, необхідний для роботи; спостерігається оволодіння професійною роллю; трудові показники робітника влаштовують керівництво; організаційна поведінка відповідає установленим вимогам; у робітника виражено бажання удосконалюватися професійно, своє майбутнє він пов’язує з даною роботою; трудовий внесок і його оцінка з боку організації викликають почуття задоволення у робітника; досягнення в роботі пов’язані з відчуттям життєвого успіху. С. Арєфьєв у якості критеріїв адаптованості спеціаліста використовував два показника: «задоволеність роботою», та «задоволеність адміністрації робітником».
Також до показників адаптованості відносять: впевненість у собі; адекватний рівень самооцінки, відсутність «ефекту неадекватності» як прояву внутрішньоособистісного конфлікту; ясність самосвідомості, відповідальність, наявність «власної лінії» поведінки; вміння долати невдалі обставини, продуктивна поведінка в умовах психічної напруги і стресових станах; відчуття духовного комфорту, задовільне самопочуття; високий ступінь інтеграції у первинну групу; позитивні відносини з товаришами, задоволеність цими відносинами; особистісна задоволеність власним статусом у значущих групах (О. Зотова, І. Кряжева).
Разом з діагностикою рівня адаптації не менш важливим є прогнозування її успішності. В психологічній вітчизняній літературі до особистісних ресурсів соціально-психологічної адаптації здебільшого відносять стан здоров’я людини, емоційна стабільність, високий рівень навченості, навички активної регуляції власної поведінки (інтелектуальні, моральні, рольові); адекватність самооцінки співробітника як відповідність власним якостям і здібностям, так і співвідносність з оцінкою «інших значущих осіб».
Важливим у новому середовищі є вміння швидко знайти своє місце, встановити свою роль в новому колективі, вміння проявити свої здібності і інтереси в існуючих умовах. До цих соціальних навичок варто додати творче рішення проблем, конструктивні дії, що характеризуються колективістським духом, здатність пристосовуватися, яка не передбачає конформізму (Т.Кабаченко).
Саме в процесі професіоналізації персоналу організації реалізується і такий компонент соціалізації особистості, як соціальна адаптація, що, з погляду Є.Соколова, означає стандартизацію мови, жестів, сприймання морально-психологічних стереотипів, формування соціального характеру, засвоєння загальних цінностей, символів.
Отже, всі дослідники сходяться до думки, що поряд з когнітивними здібностями особистісна здібність робітника адаптуватися до змін і взаємодіяти з іншими людьми стає необхідною умовою його успішної професійної діяльності в організаційних умовах.





ВПЛИВ ЧИННИКІВ МЕЗОРІВНЯ НА СТАНОВЛЕННЯ ВІДДАНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ У ПЕРСОНАЛУ БАНКІВСЬКИХ СТРУКТУР
Карамушка Людмила Миколаївна Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України

ВПЛИВ ЧИННИКІВ МЕЗОРІВНЯ НА СТАНОВЛЕННЯ ВІДДАНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ У ПЕРСОНАЛУ БАНКІВСЬКИХ СТРУКТУР
Л.М. Карамушка, І.А.Андрєєва

Актуальність дослідження. Одним із важливих психологічних чинників, який дозволяє підвищити ефективність діяльності сучасних організацій, зокрема, в умовах економічної кризи, виступає відданість персоналу організації.
Особливо актуальною є ця проблема для банківських структур, діяльність яких має певну специфіку (ризикований характер банківської діяльності; відповідальність за безпомилкове здійснення фінансово-грошових операцій; збереження банківської таємниці тощо). Все це обумовлює максимальну концентрацію персоналу на робочому місці та вимагає віддачі зусиль працівників.
Серед різноманітних чинників, які впливають на становлення відданості організації у персоналу банківських структур, важливу роль відіграють чинники мезорівня, чинники, які мають відношення до функціонування організації в цілому. Серед даної групи чинників досить вагоме значення, на наш погляд, відіграє інформованість персоналу банківських структур про цілі організації та способи їх досягнення та рівень турботи про персонал банківських структур з боку керівництва.
Завдання дослідження:
1. Розкрити зміст та структуру відданості організації у персоналу банківських структур.
2. Дослідити рівень відданості організації у персоналу банківських структур.
3. Визначити рівень інформованості персоналу банківських структур про цілі організації та способи їх досягнення та рівень турботи про персонал банківських структур з боку керівництва.
4. Проаналізувати взаємозв”язок між рівнем відданості організації у персоналу банківських структур та рівнем їх інформованості про цілі, цінності організації та способи їх досягнення і проявом турботи з боку керівництва.
Методика та організація дослідження. У процесі дослідження було використано такі методики дослідження: «Опитувальник відданості організації» Дж. Груб, Р. Дунхема, М. Кастаньєди (адаптація Л.М.Карамушки, І.А.Андрєєвої); опитувальник «Розуміння цілей компанії» Р. Б. Шо; опитувальник «Прояв турботи з боку керівництва» Р. Б. Шо. Математична обробка даних та графічна презентація результатів здійснювались за допомогою комп’ютерного пакета статистичних програм SPSS (версія 16.0).
Дослідження проводилось серед персоналу низки комерційних банків Донецької обл. («Центрально-міське відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Горлівка; АКБ «Правекс-банк», «Брокбізнесбанк»). Дослідженням було охоплено 306 осіб.
Результати дослідження.
1. Відданість організації у персоналу банківських структур – це стійке емоційне ставлення персоналу до банку, яке характеризується прийняттям організаційних цілей та цінностей, бажанням докладати значних зусиль заради забезпечення ефективності діяльності та розвитку банку, вираженим прагненням якомога довше залишатися членом цієї організації.
Структура відданості організації у персоналу банківських структур включає такі компоненти: емоційна відданість (афективний компонент); відданість з почуття обов’язку (нормативний компонент); прагматична відданість (тривалий компонент). Найбільш ефективною та бажаною вважається емоційна відданість організації, яка включає такі основні компоненти: а) ідентифікація з організацією; б) включеність в організацію; в) емоційна прив’язаність до організації.
2. Дослідження рівня розвитку відданості організації у персоналу банківських структур показало, що високий рівень розвитку відданості організації щодо різних компонентів відданості має таку послідовність: на першому місці знаходяться показники за шкалою «відданість з почуття обов’язку» (31,6 % опитаних), на другому – «прагматична відданість» (22,1 %) і на третьому – «емоційна відданість» (6,6 %). Це свідчить про нерівномірність розвитку основних компонентів відданості організації у персоналу банківських структур: емоційна відданість приблизно в 3–5 разів розвинута менше, ніж прагматична відданість та відданість з почуття обов’язку. Отже, можна констатувати, що найменш розвинутим є найбільш пріоритетний компонент відданості організації.
3.Дослідження виявило недостатній рівень інформованості персоналу, турботи з боку керівництва та задоволеності роботою у персоналу банківських структур. Так, лише 19,1 % зазначили, що у їхніх організаціях спостерігається високий рівень інформованості персоналу про цілі організації та способи їх досягнення, і лише 24,5 % опитаних вказали, що в їхніх організаціях спостерігається високий рівень турботи з боку керівництва про персонал банку.
4.Зафіксовано наявність статистично значущого зв’язку між рівнем розвитку компонентів відданості та чинниками мезорорівня:
а) рівень інформованості персоналу (р<0,01) має статистично значущий зв’язок із відданістю із почуття обов’язку. Сутність цього зв’язку проявляться в тому, що в міру збільшення інформованості персоналу банківських структур спостерігається зростання рівня його відданості із почуття обов’язку;
б) рівень турботи з боку керівництва має статистично значущий зв’язок (р<0,001) із рівнем розвитку емоційної відданості. Сутність цього зв’язку проявляється в тому, що найбільше рівень емоційної відданості проявляється у персоналу банківських структур, який працює в організаціях, де існує середній рівень турботи з боку керівництва. Тобто можна говорити про те, що рівень вияву турботи має бути «в міру», скоріше за все, на середньому рівні, оскільки збільшення рівня вияву турботи не сприяє однозначному збільшенню рівня емоційної відданості з боку персоналу банківських структур;
в) рівень турботи з боку керівництва має статистично значущий зв’язок (р<0,01) із рівнем розвитку відданості з почуття обов’язку у персоналу банківських структур. Це проявляється в тому, що найнижчий рівень розвитку відданості з почуття обов’язку спостерігається при низькому рівні інформованості, а найвищий рівень – при високому рівні.
Висновки. Отримані дані слід враховувати керівникам банківських структур та працівникам психологічних служб банків з метою підвищення рівня відданості організації у персоналу банківських структур.


Завантажити завантажити тези

Умови та механізми формування У молоді навичок соціально-політичної взаємодії
Кияшко Лариса Олександрівна ІСПП НАПН України


Процес побудови громадянського суспільства передбачає формування у громадян, зокрема молоді, достатньо високого рівня соціальної зрілості, складовими якої, на наш погляд, є такі особистісні характеристики , як громадянська відповідальність, розвиненість навичок соціально-політичної взаємодії, сформованість позитивної «Я-концепції», рефлексії тощо.
Спрямованість молоді на розвиток у себе певних вмінь та навичок громадянської активності та політичної участі передує усвідомлення необхідності долучитися до соціально-політичного життя суспільства. Ця спрямованість ґрунтується на поінформованості та розумінні основ демократичного устрою, можливості самореалізації себе у певних громадянських та політичних об’єднаннях. Це усвідомлення корелює з рівнем громадянської відповідальності (за себе, за групу, або за суспільство в цілому) та рівнем мотивації – усвідомлено-рефлексивним або прагматично-імпульсивним. Бажання формувати у себе комунікативні, когнітивні та інші навички потребує також можливості провести попередню психологічну оцінку та самооцінку їх розвитку. І, нарешті, отримати відповідні технології їх формування та розвитку. Модель формування цих навичок представлено на рис.1


Рис.1 Функціональна модель формування мотивації та навичок громадянської активності.
Якщо йдеться про молодь, яка навчається, то розвиток компонентів соціальної зрілості, в тому числі навичок соціально-політичної взаємодії, може бути забезпечений організацією за допомогою дорослих суб’єкт-суб’єктної взаємодії дітей в процесі здійснення суспільно-значущої діяльності або навчальних завдань. Позитивна атмосфера та психологічний клімат, що утворюється в процесі організованої командної роботи, мають сприяти формуванню навичок ефективної соціальної взаємодії та позитивної “Я-концепції» молодою людини. Функціональну модель розвитку складових соціальної зрілості представлено на рис. 2.





Рис 2. Функціональна модель розвитку соціальної зрілості.
Навчання через справу означає розвиток як результат особистого досвіду, на відміну від теоретичного навчання. Воно відображає активний шлях набуття молодою людиною знань, умінь та соціальних настанов.
Командна взаємодія заснована на природній схильності молоді до об’єднанння у невеликі групи, спрямовуючи той значимий вплив, який вони здійснюють один на одного, у конструктивне річище. Це дає можливість молодій людині розвивати свої здібності, зводячи їх разом та йдучи далі в розвитку індивідуальних вмінь, талантів та командного духу взаємопідтримки.
Суб'єкт-суб'єктна взаємодія – це не просто спілкування та обмін інформацією. У цій взаємодії кожен учасник проявляє свою суб'єктність через причетність до створення надіндивідного, інтеріндивідного простору. Сутність цього процесу полягає у створенні „нової" інформації, спільної для суб'єктів взаємодії і такої, що породжує їх спільноту як нову реальність та нові смисли. Індикаторами створеної в процесі суб’єкт-суб’єктної взаємодії «нової реальності» виступають психологічний клімат та атмосфера в команді.
Згідно діяльнісного підходу розвиток навичок соціально-політичної взаємодії, можливий лише в процесі суспільної діяльності суб’єкта, тому важливим завданням дорослих є допомога в створенні молодіжних об’єднань. Діяльність цих об’єднань має бути спрямована на досягнення суспільно-значущих цілей та формування соціальної зрілості юнаків та дівчат.


Завантажити завантажити тези

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМЦІВ В СФЕРІ ТОРГІВЕЛЬНОГО БІЗНЕСУ
Креденцер Оксана Валеріївна Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України


Актуальність дослідження. З моменту одержання Україної статусу незалежної держави, її економіка стала на шлях розбудови ринкових умов господарювання. Світовою практикою доведено, що вагомим інструментом забезпечення ефективного функціонування ринкової економіки є розвиток підприємницької діяльності. Успішність підприємницької діяльності значною мірою пов’язана з психологічною готовністю підприємця до професійної діяльності, його знаннями, вміннями, навичками здійснювати основні функції підприємницької діяльності, рівнем мотивації до її започаткування та здійснення, його особистісними якостями.
Теоретико-методологічною основою дослідження стали праці зарубіжних (Р. Хізрич, М. Пітерс (1992), Генри Лойс (1994)), російських (А.Л. Журавлев (1998), Е.Б. Филинкова (2003)) та українських (С.Д. Максименко (1993), Ю.Ф. Пачковский (2001)) вчених.
Мета дослідження – дослідити психологічні особливості підприємців в сфері торгівельного бізнесу.
Методика та організація дослідження. Для проведення дослідження використовувались методи опитування, тестування (методика GET TEST). Математична обробка даних здійснювались за допомогою комп’ютерного пакета статистичних програм SPSS (версія 13). Дослідження проводилось серед підприємців-власників малих підприємств сфери торгівельного бізнесу. Дослідженням було охоплено 186 підприємців м. Києва та Київської обл.
Результати дослідження.
1. За допомогою стандартизованої методики „Тесту на загальні здібності до підприємницької діяльності (GET TEST)” ми визначили рівень розвитку у підприємців наступних загальних здібностей до підприємницької діяльності: „потреба в досягненнях (подальшому розвитку)”, „потреба в незалежності / автономії”, „схильність до творчості (творчі здібності / нахили)”, „вміння йти на розумний (зважений) ризик”, „цілеспрямованість та рішучість”.
Як свідчать отримані дані, високий рівень розвитку здібностей до підприємницької діяльності у підприємців сфери торгівельного бізнесу переважає за такими параметрами, як „потреба в незалежності / автономії” та „цілеспрямованість та рішучість” (по 42,2 % по кожному показнику).
Разом з тим, за такими здібностями до підприємницької діяльності, як „потреба в досягненнях (подальшому розвитку)” та „схильність до творчості (творчі здібності)” переважає низький рівень розвитку (по 37,8 % по кожному показнику). А за такою здібністю, як „вміння іти на розумний зважений ризик” низький рівень розвитку дорівнює середньому та переважає високий.
2. За допомоги кореляційного аналізу констатовано, що на особливості розвитку здібностей до підприємницької діяльності впливають соціально-демографічні, сімейні та професійні чинники. Це знаходить відображення, зокрема, в таких основних виявах:
2.1. У підприємців більш старшого віку та з більшим сажем підприємницької діяльності кількість підприємців з високим рівнем розвитку підприємницьких здібностей („потреба в незалежності, автономії”, „схильність до творчості (творчі здібності)”, „вміння іти на розумний (зважений) ризик”, „цілеспрямованість та рішучість”) зменшується;
2.2. Серед не одружених (не заміжніх) підприємців найбільше таких респондентів, у яких рівень розвитку „вміння іти на розумний (зважений) ризик” найбільш представлений на високому рівні, на відміну від одружених, у більшості з яких дана здібність представлена на низькому рівні;
2.3. Коли всі члени родини підприємця мають власний бізнес рівень розвитку „потреби в незалежності/автономії” та „цілеспрямованості та рішучості” знаходиться на високому рівні.
2.4. Високий рівень розвитку „вміння іти на розумний (зважений) ризик” мають підприємці з вищою економічною та юридичною освітою або ті, які зараз навчаються за даними спеціальностями.
3. За допомогою розробленої автором анкети (О.В. Креденцер (2007)), ми отримали дані, які відображають рівень розвитку у підприємців особистісних якостей, які пов’язані зі змістом підприємницької діяльності.
Так, зокрема, найбільший відсоток респондентів отримали такі якості, як „націленість на успіх” (16,9 %) та „адаптивність до змін” (14,9 %). Найменший – „інноваційність” (4,1 %), „конкурентоздатність” (2,7 %) та „відповідальність” (2,7 %).
Разом з тим, 12,8 % підприємців вказали на такі якості, як „власність”, „лідерство” та „ініціативність”. 10,1 % опитаних відмітили, що їм притаманні „самостійність у прийнятті рішень ”, „готовність до ризику ”, „творчість”. А на таку якість, як „незалежність” вказали лише 5,4 % опитаних підприємців сфери торгівельного бізнесу.
4. Проведений нами кластерний аналіз даних (на основі факторного) дозволив виділити основні типи підприємців, за їх особистісними якостями.
Перший тип утворили підприємці з якостями, які увійшли до третього („творчо-ризиковий”) та четвертого („незалежний”) факторів. Цей тип, на наш погляд, можна назвати „підприємливий”. До нього увійшли 91,1 % опитаних.
Другий тип утворили підприємці з якостями, які увійшли першого („конкурентоздатний інноватор”) та другого („успішний лідер”) факторів. Даний тип, на наш погляд, можна назвати „менеджерський”. До нього увійшли 8,8 % опитаних.
Отже, дослідження показало, що за самооцінкою, серед підприємців переважає перший тип підприємців – „підприємливий” тип, до якого увійшли підприємці з „чисто” підприємницькими якостями (ризикованість, творчість та незалежність). В той же час, у зовсім незначної кількості підприємців (другий тип „менеджерський”) представлені менеджерські якості, такі як, лідерство, націленість на успіх, колегіальний стиль прийняття рішень, адаптивність до змін, інноваційність, конкурентоздатність, відповідальність.
Висновки. Отримані дані можуть бути, на наш погляд, корисними організаційним та економічним психологам в процесі надання психологічної допомоги підприємцям.


Завантажити завантажити тези


Крупенко Ольга Вікторівна ТДАТУ



Комунікативні особливості держслужбовців у діловому спілкуванні
Куренчук Людмила Сергїївна волинський центр перепідготовки держслужбовців


У статті здійснено аналіз комунікативних особливостей державних службовців та встановлено їх взаємозв’язок з особливостями емоційної, мотиваційної й поведінкової сфер представників даної соціально-професійної групи.
Ключові слова: спілкування, діяльність, ділове спілкування, державний службовець, комунікативна компетентність, комунікативна настанова, самоконтроль у спілкуванні, мотиваційно-потребнісна сфера, стратегії психологічного захисту у спілкуванні, комунікативні схильності, кореляційний зв’язок.

В статье дано анализ коммуникативных особенностей государственных служащих и уставлена их взаимосвязь с особенностями эмоциональной, мотивационной и поведенческой сфер представителей данной социально-профессиональной группы.
Ключевые слова: общение, деятельность, деловое общение, государственный служащий, коммуникативная компетентность, коммуникативная установка, самоконтроль в общении, мотивационно-потребностная сфера, стратегии психологической защиты в общении, комунникативные склонности, корреляционная связь.

Актуальність дослідження комунікативних особливостей державних службовців визначається необхідністю підвищення ефективності ділового спілкування у сфері державної служби. Державні службовці належать до соціально-професійної групи, яка працює в найбільшому контакті з людьми. Їх професійна компетентність обов’язково включає компетентність комунікативну.
Метою дослідження є теоретичний та емпіричний аналіз взаємозв’язку комунікативних особливостей державних службовців як основи ефективного ділового спілкування у професійній діяльності та особливостей їх емоційної, мотиваційної й поведінкової сфер.
Результати теоретичного аналізу літератури з проблеми психологічних особливостей професійної діяльності державних службовців та ділового спілкування дали змогу встановити останнє як необхідну передумову функціонування особистісних, інтелектуальних, ділових якостей фахівця, які у свою чергу, визначають успішність його професійної діяльності.
Важливою ідеєю для нашого емпіричного дослідження слугувала думка О.О. Леонтьєва про те, що при вивченні спілкування слід відходити від особистості спілкування, і повертатися до обумовленості притаманних їй психологічних характеристик соціальними факторами. Одним із таких факторів у нашому дослідженні є професійна діяльність державних службовців, яка надає специфіки діловому спілкуванню.
Вибірку для емпіричного дослідження склали 118 посадових осіб органів виконавчої влади. Базою дослідження був Волинський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій протягом 2009-2010 років. Підбір вибірки відповідав предмету і основним гіпотезам дослідження, що реалізувалося у відборі державних службовців.
Використані методики дослідження охоплюють комунікативні властивості цілісної особистості державного службовця відповідно до особистісних сфер: мотиваційної, емоційної та поведінкової, від яких повною мірою залежить ефективність ділового спілкування. Методика для вивчення комунікативних і організаторських схильностей (КОС) взята нами за основу для вираження загальних комунікативних здібностей особистості державного службовця, що реалізуються у його професійній діяльності.
Для зіставлення показників вираження комунікативних схильностей як комунікативних здібностей державних службовців загалом із особливостями мотиваційної, емоційної і поведінкової сфер їхньої особистості було здійснено кореляційний аналіз усіх показників з допомогою комп’ютерного забезпечення SPSS для Windows.
Основою ділового спілкування у нашому дослідженні вважались комунікативні схильності, які трактуються як комунікативні здібності і уміння встановлювати міжособистісні і ділові контакти. Результати дослідження дали змогу встановити позитивні кореляційні зв’язки між комунікативними схильностями та миролюбністю у спілкуванні, позитивною комунікативною настановою, комунікативною толерантністю, високим самоконтролем у спілкуванні, стратегіями суперництва, співпраці при вирішенні конфліктних ситуацій, організаторськими здібностями. Негативні кореляційні зв’язки було встановлено між комунікативними схильностями і стратегією уникнення у спілкуванні, наявністю емоційних перешкод у спілкуванні.
Аналіз результатів дослідження свідчить про необхідність використання в системі підвищення кваліфікації державних службовців соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на формування техніки ефективного ділового спілкування посадових осіб органів виконавчої влади.

ЛІТЕРАТУРА
1. Андреева Г.М. Социальная психология: Учебник для высших учебных заведений / Г.М.Андреева. – 5-е изд., испр. и доп. - М.: Аспект Пресс, 2004. – 365 с.
2. Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные труды. - М.: Педагогика, 1983. – 272 с.
3. Леонтьев А.А. Прикладная психолингвистика речового общения и массовой коммуникации / Под ред. А.С.Маркосян, Д.А.Леонтьева, Ю.А.Сорокина. М.: Смысл, 2008. – 271 с.
4. Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта: Учеб. Пособие. – К.: МАУП, 2000. – 256 с.
5. Ломов Б.Ф. К проблеме деятельности в психологии // Психологический журнал. – 1981. - № 5. – С. 3-22.
6. Психологія професійної діяльності і спілкування / За ред. Л.Е. Орбан, Д.М. Гриджука. – К.: Преса України, 1997. – 192 с.
7. Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ-М», 2002. – 672 с.
8. Савельєва В.С. Психологія управління: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 320 с.


Завантажити завантажити тези

Психологія відповідальності професіонала у соціально-психологічній парадигмі
Лазорко Ольга Валеріївна НТУУ ”КПІ”, м.Київ


Відомо, що провідним видом діяльності людини протягом дорослого життя є професійна діяльність як «соціально-значима діяльність, виконання якої потребує спеціальних знань, умінь та навичок, а також професійно обумовлених якостей особистості» [1; 30]. У цьому зв’язку найактуальнішою соціально-психологічною проблемою постає питання про сутність та універсальні вимоги до професіоналів як суб’єктів професійної діяльності на індивідуальному та особистісному рівнях.
Професіонал у психологічному вимірі розглядається як особистість, яка володіє певним обсягом відповідних знань, умінь та навичок стосовно обраного виду професійної діяльності, має адекватний рівень професійної ідентичності як усвідомлення себе представником певної професії та, безумовно, наділений певним обсягом повноважень на конкретній посаді, що обумовлює зміст та обсяг відповідальності за здійснення цих повноважень. Поява будь-якої професії передбачає створення регламентованих норм її здійснення, які виступають критерієм визначення міри соціальної та особистісної відповідальності професіонала за його дії. Поняття професійної відповідальності у сучасному науковому дискурсі розглядається частіше як юридична категорія, що передбачає «застосування до фізичної або юридичної особи, яка здійснює професійну діяльність у випадку завдання нею шкоди третім особам при невиконанні або неналежному виконанні своїх професійних обов’язків, заходів державного примусу у вигляді санкцій (додаткових обтяжень), направлених на відновлення порушеної майнової та/або особистої сфери третьої особи» [2; 631].
Відповідальність як соціально-психологічна категорія розглядається як як якісна характеристика, особлива форма саморегуляції, самодетермінації та контролю вчинків особистості. В якості складових компонентів відповідальності виступає цілий ряд інших якостей та умінь особистості. Серед них чесність, справедливість, принциповість, готовність відповідати за наслідки своїх дій. Названі якості не можуть успішно реалізуватись, якщо у людини не розвинуті емоційні риси: здатність до співчуття, чуйність стосовно інших людей. Виконання будь-якого обов`язку вимагає прояву інших вольових якостей: наполегливості, стійкості, витримки. Отже, відповідальність можна визначити як інтегральну якість людини, яка виявляється в когнітивній, емоційно-мотиваційній та поведінковій сферах особистості і є визначальною для соціальної адекватності її вчинків.
Зважаючи на визначальну роль високого рівня відповідальності для становлення та розвитку професіоналу своєї справи в будь-якій галузі діяльності, ми вважаємо необхідним виокремити поняття «відповідальність професіонала» у соціально-психологічному вимірі, підкреслюючи значимість не так юридично-правового її аспекту, як морально-етичного та соціального, зокрема на суб’єктному рівні. На відміну від зовнішніх аспектів відповідальності професіонала (юридична та соціальна відповідальність), внутрішня відповідальність як суб’єктивна якість особистості професіонала є найважливішим інтегруючим та регулюючим джерелом її зовнішнього прояву. І якщо обсяг зовнішньої відповідальності можна виміряти кількісною мірою, наприклад, як можливий розмір збитків, то оцінити рівень відповідальності як особистісної риси можна лише за її стійкого виявлення в процесі виконання професійної діяльності. Існує така закономірність: чим більший об’єм повноважень надається професіоналу, тим вищі вимоги ставляться до рівня його внутрішньої відповідальності. Відповідальність завжди пов’язана з мотиваційною сферою особистості, її інтелектуальним потенціалом, морально-етичним світоглядом, тому у багатьох соціально-психологічних дослідженнях вона розглядається як морально-етична відповідальність, що підкреслює її внутрішню усвідомлену сутність. Сформованість внутрішньої відповідальності є головним критерієм оцінки рівня моральної зрілості особистості в цілому.
Високий рівень відповідальності професіонала у її правовому, соціальному та морально-етичному аспектах є визначальним чинником забезпечення ефективності роботи організацій в цілому та адекватності результатів професійної діяльності сучасним вимогам соціуму.
Література:
1. Зеєр Э. Ф. Психология профессий. – М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 336 с.
2. Файєр О. А. Поняття професійної відповідальності та підстави її виникнення /О. А. Файєр // Форум права. – 2009. – № 3. – С. 627–633 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09foapiv.pdf
3.


Завантажити завантажити тези

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ВПЛИВУ ПОЛІТИЧНОЇ РЕКЛАМИ НА СТУДЕНТСЬКУ МОЛОДЬ
Литовченко Ніна Федорівна Ніжинський державнийуніверситет імені Миколи Гоголя

Литовченко Н.Ф., Александрова А.О., м. Ніжин

Політична реклама як могутній засіб психологічного впливу на електорат, великою мірою визначає політичні уявлення і поведінку виборців, а тому виявляється в центрі наукового та практичного інтересу сучасної соціальної та політичної психології. Рекламна інформація, потрапляючи в сферу свідомості людини, суттєво впливає на когнітивні, емоційні, поведінкові характеристики реципієнта.
Студентство як специфічний прошарок молоді є носієм інтелектуального й духовного потенціалу суспільства, вирізняється внутрішньою мобільністю й динамічністю. Особливістю студентів є й те, що найчастіше в роки навчання молоді люди здійснюють свій перший вибір політичної організації або її лідера під час голосування. Вибір досить часто є не зовсім об?рунтованим, адже молоді люди найчастіше користуються думкою значимих для них осіб та інформацією, що надходить із різних джерел засобів масової інформації різного рівня її якості.
Суть механізму політичної маніпуляції полягає у цілеспрямованій, але прихованій дії комплексу маніпуляцій них методів та прийомів, спрямованих на корегування/зміну потреб, мотивів, установок, психічних станів людини, які регулюють, регламентують, провокують поведінку з метою завоювання або втримання влади тією чи іншою політичною силою, їх лідером.
За даними сучасних досліджень, до основних ознак маніпуляційного впливу можна віднести: так зване «порушення правил етики» (що полягає у оприлюденні негативних, часто сфальсифікованих даних про опонента); дисбаланс у розподілі відповідальності за здійснювані дії та ухвалювані рішення (вся відповідальність лягає цілком на адресата маніпулювання); наявність примусу/силового тиску; незвичність ситуації взаємодії; швидкий темп обговорення важливих проблем; дефіцит часу, відпущеного на ухвалення рішення; обмеження кола обговорюваних ідей, незмінні формулювання, регулярне повернення до однієї теми; активізація стереотипів (віднесення об’єкту маніпулювання до тієї або іншої категорії людей, актуалізація їх рольових функцій, звертання до звичок або сталих ритуалів).
З метою встановлення особливостей впливу політичної реклами на студентську молодь попередньо було проведено анкетування, що дозволило встановити найбільш використовувані молоддю канали телебачення для отримання політичної інформації, а також улюблені студентами конкретні політичні програми. На наступному етапі дослідження були утворені дві фокус- групи, учасниками яких стали студенти різних курсів та спеціальностей Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.
Було визначено два відеоролика, які найбільше запам’яталися студентській аудиторії. Це телевізійна реклама кандидатів на пост президента України Ю.Тимошенко (80%) та В.Януковича (76%). Отже, було здійснено запис двох рекламних роликів різних кандидатів на пост президента України виборів 2010 року, які надалі обговорювалися у фокус-групах.
У результаті роботи фокус-групи виокремились основні психологічні аспекти відеопродукту.
Виявлено, що у ролику кандидата на пост президента України Ю.Тимошенко переважають кольори - червоно-білі. Дане поєднання є досить цікавим, оскільки червоний колір привертає до себе увагу, викликає бажання діяти. А слова «думай, захисти Україну» та інші, які використовуються у ролику, підсилюють заклик до певних дій. Поєднання червоного та білого кольорів, на думку М.Люшера, викликає у людини почуття незадоволеності, спрямованість на ризиковані дії. Протягом усього відеоролику звучить музика із національною мелодією, яка спрямована пробуджувати національну самосвідомість.
Дійовими особами даної роботи є молоді люди, робітники, селяни, український народ. Це сприяє ідентифікації молодих людей з цими особами, виникнення патріотизму та бажання зробити щось корисне для свої країни.
Політична телевізійна реклама другого кандидата на пост президента України В. Януковича має переважно біло-синій та червоний кольори. Оскільки білий колір є ахроматичним, він підкреслює дію інших кольорів. Отже, більшу роль впливу починають відігравати синій та червоні кольори. Протягом майже всього ролику найчастіше використовується червоний, з метою – підкреслити значимість слів та виразів, що звучать у сюжеті. На завершення було використано синій колір, який, на відміну від червоного, відображає покій, єдність та гармонію.
Дійовими особами є в основному робітники та люди похилого віку, що сприяє підкресленню єдності між кандидатом та його виборцями. Цікавим є вплив музичного оформлення у роботі, адже відбувається зміна гучності, яка таким чином підкреслює ідею позитивних змін і переконання у тому, що такі ж самі зміни відбудуться і після виборів.
Слогани обох роликів добре запам’ятовуються і отримують позитивний відгук в аудиторії. Водночас викликають негативні емоції, пов’язані з розходженням маніфестованих і реальних дій та рішень політичних діячів, з усвідомленням цинічного прагнення партій зіграти на патріотизмі молоді.
Особливий інтерес викликає поведінковий компонент рекламного ролика:
у молодих людей виникає потреба діяти всупереч закликам політичних партій.
На основі результатів проведеної у фокус-групах роботи можна визначити ознаки маніпуляційного впливу політичних відеороликів.
Таким чином, проведене пілотажне дослідження особливостей впливу політичної реклами на студентську молодь продемонструвало необхідність проведення спеціальної роботи по розвитку вмінь студентів розпізнавати та усвідомлювати спроби маніпулятивного впливу політичних сил на здійснення політичного вибору молодою людиною.
Усвідомлення небезпеки інформаційного насильства і вразливості психіки перед маніпуляційним впливом активізує інтеграцію знань, практик, технологій профілактично-корекційного спрямування серед фахівців різних напрямків і рівнів професіоналізації.


Завантажити завантажити тези

ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ФАКТОРЫ ЭФФЕКТИВНОЙ КОММУНИКАЦИИ СУБЪЕКТОВ В СИТУАЦИИ ПРОДАЖИ
Мажорова Елена Геннадьевна торгово-эономический колледж


В течение последних двадцати лет культура торговых отношений в Украине переживает кардинальную трансформацию. Изменяется правовая база, постоянно растет число товаров и услуг, активизируются процессы, которые определяют многообразие торговых отношений. Но, по-видимому, наиболее существенные изменения происходят в структуре межличностной коммуникации между продавцом и покупателем. Однако до настоящего времени феномен межличностной коммуникации в ситуации продажи оставался лишь словосочетанием, не имеющим четкого теоретико-методологического обоснования, которое отражало бы особенности реализации именно этого типа коммуникации. Главным вопросом остается определение феномена эффективности межличностной коммуникации в ситуации продажи, и психологических факторов, которые предопределяют эффективность межличностной коммуникации в продажах. Цель исследования заключается в выявлении и анализе психологических факторов эффективного коммуникативного процесса между субъектами в ситуациях продаж.
Для достижения цели исследования были поставлены следующие задачи: 1. Определить операционные понятия межличностной коммуникации в ситуации продажи, и эффективности межличностной коммуникации продавца и покупателя в ситуации продажи; 2. Определить пространство эффективности коммуникации в ситуации продажи; 3. Обнаружить факторы, которые определяют эффективность деятельности продавца в процессе межличностной коммуникации в ситуации продажи.
Объект исследования - процесс коммуникации субъектов в ситуации продажи.
Предмет исследования - психологические факторы и критерии эффективности процесса коммуникации субъектов в ситуации продажи.
Согласно первой задачи были сформулированы операциональные определения, такие как: продажа, ситуация продажи, межличностная коммуникация в ситуации продажи. Процесс продажи - совместная деятельность субъектов, целью которой является опредмечивание потребностей одного из них в некотором жизненном благе, и последующей передаче последнему этого жизненного блага посредством товарно-денежного обмена. Фактически, речь идет об опредмечивании смысловой сферы покупателя в свойствах товара.
Ситуация продажи – период, в рамках которого осуществляется продажа. Началом периода служит первый контакт субъектов совместной деятельности. Завершением периода служит совершение товарно-денежного обмена, или отказ от него. Межличностная коммуникация в ситуации продажи (далее межличностная коммуникация) – взаимный обмен информацией (обмен представлениями, идеями, установками, настроениями, чувствами и т.п.), конституирующий совместную деятельность субъектов продажи.
Для решения второй задачи посредством структурного и функционального анализа процесса коммуникации субъектов ситуации продажи был выделен ряд факторных групп, представленных ниже:
•Отношение продавца к товару;
•Отношение продавца к покупателю;
•Отношение к торговой компании;
•Самоотношение продавца;
•Когнитивная компетентность - степень знания продавцом товара, как системы свойств, способных опредметить вероятные потребности покупателя;
•Социальная компетентность продавца;
•Эмоциональная компетентность продавца;
•Ситуативные факторы.
Общее число факторов в представленных группах насчитывало 183.
Для подтверждения выделенных факторов и решения третьей поставленной задачи было разработано и проведено эмпирическое исследование.
По итогам исследования, в качестве определяющих эффективность коммуникации продавца с покупателем, из 183 факторов были выделены следующие:
1.Опыт работы связанный с продажами;
Умения и личностные характеристики
2.Эмоциональная осведомленность
3.Умение управлять своими эмоциями
4.Умение уступить лидерство
5.Умение видеть группу как целое
6.Адекватная самооценка в общении
7.Свобода от внутригруппового фаворитизма
8.Терпимость в социальных контактах
9.Рефлексия состояния членов группы
10.Хорошая эмпирическая обучаемость;
Жизненные ориентации
11.Наличие целей в будущем, которые придают жизни осмысленность
12.Интерес и эмоциональная насыщенность жизни;
Смысловые установки по отношению к покупателю:
13.Легкий;
14.Общительный;
15.Не перебивающий, а уточняющий
16.Все покупатели разные и к каждому необходим подход
Смысловые установки по отношению к продаваемому товару:
17.Рациональный;
18.Удобный;
19.Обладает маркетинговой поддержкой;
20.Полезный;
Смысловые установки по отношению к компании работодателю:
21.Обеспечивает профессиональный рост;
22.Внимательна к ассортименту;
23.Большая;
24.Стабильная;
25.Сплоченная;
Выделенной в рамках исследования факторное ядро эффективности коммуникации предоставляет целый спектр возможностей по оптимизации и повышению эффективности межличностной коммуникации торгового персонала. Выделенное факторное ядро может как стать основой для корпоративных программ подбора, адаптации, обучения и развития торгового персонала, так и является необходимым плацдармом для продолжения исследований феномена эффективности коммуникации в продажах.


Завантажити завантажити тези

Переконання як форма вияву світогляду та впливу на політичну активність
Мельник Оксана Андріївна ІСПП НАПН України


Сучасні проблеми виховання демократичної свідомості настійно вимагають всебічного дослідження структури наукового світогляду. Важливо з’ясувати особливості функціонування світогляду на рівні особи, зокрема такої форми його вияву, як переконання.
В умовах, коли науковий світогляд утверджується як свідомість широких мас, набуває актуальності також питання про критерій оволодіння демократичними світоглядними принципами. Чи можна вважати таким критерієм знання цих принципів? Знанням належить величезна роль у формуванні світогляду людини, однак самі по собі вони не є світоглядом особи. Стосовно індивідуальної свідомості знання розрізняються за рівнем їх засвоєння. Знання органічно зростаються з усім духовним складом людини, визначають її поведінку тоді, коли стають особистими переконаннями. Оскільки світогляд на рівні особи виступає передусім як система переконань, останні і є критерієм оволодіння науковим світоглядом.
Переконання – це та ланка, яка зв’язує усі важливі компоненти духовної структури особи. Переконання значною мірою зумовлюють напрям соціальної та політичної активності членів суспільства. Вони відіграють велику роль у пізнанні і перетворенні людиною світу.
В сучасних умовах увага до проблем формування у громадян демократичних переконань посилюється. Зростання ролі народних мас в історії, підвищення темпів соціального розвитку, ускладнення завдань демократичного будівництва, гострота ідеологічної боротьби вимагають досконалого вивчення механізму, закономірностей і чинників формування переконань у свідомості людини, розкриття її природи.
Поняття “переконання” у політичному і соціологічному плані досліджене недостатньо. Мало з’ясованим лишається важливе коло питань: про зміст, структуру, функції, гносеологічну природу переконання, про зв'язок цього поняття з іншими політичними і соціологічними категоріями.
У буденній свідомості слово переконання невіддільне від конкретного змісту думок тієї чи іншої людини. У науковому вжитку також часто не враховують специфічної природи того, що криється за цим поняттям. Не проводиться належною мірою розмежування як між переконанням і знанням, так і між переконанням і вірою. В літературі має місце значна розбіжність у визначеннях навіть найближчої родової ознаки поняття переконання. За основу цих визначень беруться різні ознаки, що пояснюються як багатобічністю даного явища, так і недостатньою з’ясованістю його специфіки.
Елементом переконання є знання, ідеї як відображення зв’язків об’єктивної дійсності в їх значенні для людини. Наявність різних видів відображення дійсності і відповідно до них – емпіричної й теоретичної форм знання не має тут істотного значення. Переконання властиве усім рівням відображення дійсності. Оскільки знання розрізняються за способом і об’єктом відображення, то переконання можна класифікувати за видами відповідно до форм суспільної свідомості По відношенню до поняття переконання (як загального) вид – це специфічна форма функціонування переконання (особливе). У свою чергу, вид, виявляється через зміст конкретної ідеї (одиничне).
Важливим компонентом переконання є суб’єктивне визнання істинності, відсутність сумніву в правильності того знання, яке визначає зміст переконання. Для переконаного істинність того, в чому він переконаний, незаперечна. Переконання не можна пов’язувати лише з ідеями, що пройшли необхідне випробування суспільно-історичною практикою. Об’єктивно істинне знання властиве не всякому переконанню. Ставлення ж до знання як до істинного – обов’язків його елемент.
У структуру переконання як її невід’ємний елемент входить також розуміння відповідності ідеї, що лежить в основі переконання, потребам та інтересам переконаного, усвідомлення важливості і необхідності набутого знання для діяльності людини. Щоб перетворити знання у переконання, треба осмислити зв'язок знання з практикою, особистим досвідом. Зв'язок знань з життєвими інтересами зумовлює емоційне ставлення до них.
Інтереси окремої людини не завжди збігаються з інтересами всього суспільства. Це відбивається на переконаннях. Вони можуть формуватися під домінуючим впливом особистих інтересів. У цьому разі спосіб мислення і діяння людини спрямовуються головним чином на досягнення вузько особистої мети.
Переконання можуть формуватися й під впливом інтересу певних спільнот. Тоді суспільне значення, смисл, цінність, знак їх – позитивний, чи негативний – залежатимуть від того, чи збігаються інтереси даного класу з потребами суспільного розвитку, чи ні.
Обов’язковим елементом переконання, нарешті, є суб’єктивна готовність до дії згідно з тим знанням, яке визнається істинним, важливим і необхідним. Переконання – це просто істинне знання. Кожна людина знає багато фактів, істинність яких не підлягає сумніву, однак не завжди це знання має безпосередньо практичний характер.
Для того, щоб наявне об’єктивно істинне знання перетворилося у переконання, потрібні певні чинники. Передусім необхідно, щоб це знання стало для особи внутрішнім, своїм. Воно повинно немовби наново народитися, пройти процес свого становлення у свідомості того, хто оволодіває ним.


Завантажити завантажити тези

Особливості взаємозв’язку чинників та типів структури психологічної готовності майбутніх менеджерів
Москальов Максим Володимирович Київський Університет імені Бориса Грінченка

Постановка проблеми. Докорінні зміни в соціально-економічному та культурному розвитку держави потребують підготовки майбутніх менеджерів нової генерації. Реалізація цього стратегічного завдання зумовлена також глибинними змінами в системі й структурі вищої освіти та необхідністю інтеграції національної освіти в європейський та світовий освітній простір. Це вимагає подальшого вдосконалення та розвитку проблеми підготовки майбутніх менеджерів. Для реалізації стратегії безперервних змін в організації повинні бути підготовлені фахівці, які б стали провідниками цих змін. Майбутні менеджери повинні бути готовими до проведення подібних дій, володіти механізмами регулювання в перехідний період, які б сприяли розвитку організації. Метою дослідження слугувало дослідження взаємозв’язку між типом структури психологічної готовності майбутніх менеджерів до управління змінами в організації та певними чинниками: а) соціально-демографічними (стать майбутніх менеджерів, сімейний стан тощо); б) організаційно-професійними (форма власності вищих навчальних закладів, спеціалізація майбутніх менеджерів). Результати дослідження. У дослідженні взяли участь 507 студентів І-V курсів таких вищих навчальних закладів: Київського національного економічного університету (КНЕУ) імені Вадима Гетьмана (119 осіб), Національного технічного університету України «КПІ» (120 осіб), Міжгалузевого інституту управління (126 осіб), Київського інституту інвестиційного менеджменту (114 осіб), «Університету менеджменту освіти» НАПН України (28 осіб). Дослідження проводилося упродовж 2007 року. Під час емпіричного дослідження аналізувався взаємозв’язок між виявленими типами структур психологічної готовності майбутніх менеджерів («вмотивований», «ригідний», «невизначений», «гнучкий», «підприємливий», «гармонійний») та низкою соціально-демографічних (стать, сімейний стан) та організаційно-професійних (форма власності ВНЗ, спеціалізація) чинників. Щодо соціально-демографічних характеристик, дослідження виявило наявність статистично значущого зв’язку (р<0,01) між статтю та типом структури психологічної готовності. Серед майбутніх менеджерів-жінок виявилось більше тих, хто відноситься до «гармонійного» типу, в той час, як серед майбутніх менеджерів-чоловіків більше опитаних, які належать до «вмотивованого» типу. Це говорить, на наш погляд, про те, що чоловіки-менеджери більшою мірою виступають «каталізаторами» змін, в той час, як жінки-менеджери, окрім виконання такої функції, беруть на себе ще і функцію безпосередніх «впроваджувачів» таких змін. Виявлено статистично значущий зв’язок (р<0,05) між сімейним станом досліджуваних та типом структури психологічної готовності. Результати дослідження показали, що серед одружених майбутніх менеджерів виявилося більше тих, які відносяться до «гармонійного» типу, серед неодружених – тих, які відносяться до «гнучкого» типу, а серед тих, хто перебуває в цивільному шлюбі, найбільше таких, які відносяться до «невизначеного» типу. Отримані дані свідчать, про те, що одружені майбутні менеджери є більш орієнтованими та підготовленими до управління змінами, що, скоріше всього, пов’язано з підвищеним рівнем відповідальності не лише за себе, а і за членів своєї родини. Щодо організаційно-професійних характеристик, відмічено наявність статистичного значущого зв’язку (р<0,01) між формою власності вищого навчального закладу та типами структури психологічної готовності майбутніх менеджерів. У майбутніх менеджерів, які навчаються у ВНЗ державної форми власності, переважає «вмотивований» тип, а тим, хто навчається у ВНЗ приватної форми власності, більш притаманний «гармонійний» тип. Встановлено відмінності на рівні тенденції між спеціалізацією та типом структури психологічної готовності майбутніх менеджерів. Так, виявлено, що спеціалізація «управління персоналом» в більшій мірі, порівняно з іншими спеціалізаціями, орієнтує на становлення у майбутніх менеджерів якостей, характерних для «гармонійного типу»; спеціалізація «менеджмент організації в бізнесі» – на становлення якостей, притаманних «гнучкому типу»; спеціалізація «менеджмент організації в освіті» – на становлення якостей, характерних для «вмотивованого типу». Висновок. У цілому, результати дослідження виявили недостатній рівень сформованості та переважання неоптимальних типів структури психологічної готовності майбутніх менеджерів до управління змінами в організації та показали необхідність розробки спеціальної системи активних методів та форм психологічної підготовки для її формування, з урахуванням соціально-демографічних та організаційно-професійних характеристик майбутніх менеджерів.


Завантажити завантажити тези

Взаємозв‘язок професійної адаптації з успішністю професійної діяльності
Назаренко Олена Вікторівна Чернігівський національний університет ім. Т.Г.Шевченка

Актуальність дослідження. Важливою характеристикою сучасних організацій є діяльність в умовах постійних соціально-економічних змін. Сьогодні працівнику необхідно вміти не тільки адаптуватись до мінливих зовнішніх умов, але і досягати успіху в професії. Взаємовідносини особистості та професії складаються із багатьох компонентів, в психологічному плані складові професійного успіху багатовимірні. Як відомо, професійна адаптація проявляється в динамічній рівновазі в системі «людина - професійне середовище», тому вона, насамперед, пов‘язана з успішністю професійної діяльності.
Теоретико-методологічну базу дослідження складають загальнопсихологічні теорії професійного розвитку особистості (Анан‘єв Б.Г., Маркова А.К., Климов Е.А., Котова И.Б., Мерлин B.C., Небиліцин В.Д., Немов Р.С, Теплов Б.М); професійної успішності (Бодров В.А., Самоукіна Н.В., Родіна О.Н. Дружилов С.А., ) та професійної адаптації (Дмітрієва М.А., Березін Ф.Б., Дика Л.Г.)
Мета дослідження. Теоретичний аналіз зв‘язку професійної адаптації з успішністю професійної діяльності.
Результати теоретичного аналізу проблеми. Варто зазначити, що саме поняття «успішність» неоднозначне. В окремих випадках, коли неможливо кількісно оцінити результати діяльності, показником успішності може виступати рівень складності професійних задач.
Теплов Б.М., Дьяченко М.І., Кандибович Л.А. вважають, що успішність професійної діяльності залежить від здібностей людини. Спроби пояснити професійну успішність лише наявністю професійних здібностей викликають критику з боку Кулигіна Б.В., Жданько І.М., які розглядають професійну успішність як складне та багатовимірне явище. Тобто професійні здібності постають і умовою, і результатом професійної діяльності.
Для успішного виконання професійної діяльності мають важливе значення психологічні якості, які необхідні для певної професії. Справедливо відмічається, що ПВК виступають з одного боку передумовою професійної діяльності, а з іншого, вони самі вдосконалюються в процесі діяльності, постають її новоутворенням, тобто людина в процесі праці змінює і самого себе.
Разом з тим, Климов Є.А. стверджує, що кожна людина має свій індивідуальний стиль професійної діяльності, який і впливає на успішність діяльності. Цей стиль визначається з одного боку природженими особливостями людини, а з іншого боку для найкращого виконання професійної діяльності мають значення набуті якості особистості, які виникли під час взаємодії людини з соціальним середовищем.
За думкою В.А. Бодрова та інших авторів, успіх в професійній діяльності залежить від цілого комплексу характеристик людини: професійна мотивація, загальна та професійна підготовленість, рівень функціональної готовності, стан індивідуально-психологічних функцій людини.
Прийнято успішність професійної діяльності людини оцінювати за її внеском в загальне виробництво. Але О.Н. Родіна доводить, що саме думка про рівень успішності своєї діяльності впливає на уявлення людини про цінність власної особистості, тому формує самооцінку, рівень домагань. Отже, успішність професійної діяльності тісно пов‘язана із задоволеністю людиною своєю працею.
Приділяючи особливу увагу проблемі готовності особистості до професійної діяльності науковці стверджують, що саме вона повинна забезпечувати успішну професійну діяльність особистості, її становлення як професіонала.
Аналіз наукових джерел з проблеми пошуку критеріїв адаптації свідчить про недостатню вирішеність цього питання. Складність у виділенні критеріїв адаптації автори пов‘язують з багатогранністю цього соціального явища. Традиційно критерії адаптації поділяють на об‘єктивні та суб‘єктивні. Об‘єктивними показниками вважають: продуктивність діяльності, стаж роботи, авторитет, дотримання виробничої та технологічної дисципліни, кваліфікаційне зростання та інше. До суб‘єктивних критеріїв автори зараховують: задоволеність працею, професією, колективом, прагнення до самовдосконаленості в обраній професії, бажання реалізувати свої життєві плани та інші.
В структурі особистісних факторів професійної адаптації дослідники відводять важливу роль мотивації. Але дослідження доводять, що наявність тільки значно вираженої мотивації з низьким рівнем інших індивідуально-психологічних характеристик являється недостатньою для досягнення довготривкої успішної професійної адаптації.
Не менш важливе місце серед психологічних механізмів професійної адаптації дослідники відводять самооцінці особистості. Дослідження показали, що неадекватність самооцінки призводить до неповної реалізації можливостей людини в професійній сфері, а в окремих випадках- до відмови від неї.
Висновки. Успішність та адаптація професійної діяльності розглядаються нами як важливі інтегральні характеристики діяльності людини. Фактори та чинники, які впливають на успішність цих процесів досить численні та в багатьох випадках співпадають. Таким чином, успішність та адаптація професійної діяльності пов‘язані між собою, взаємовпливають один на одного та знаходяться у відповідних співвідношеннях.



Завантажити завантажити тези

Коучинг в организационном обучении и развитии
Нестерова Мария Александровна консалтинговая компания "Амити"


Очевидным инструментом повышения эффективности управления организацией является соответствующая ее тактическим и стратегическим целям система обучения. Именно обучение оказывается наиболее эффективным управленческим инструментом в настоящих «условиях неопределенности», когда принятие решений неразрывно связано со способностью получения нового знания, являющегося необходимым и достаточным условием организационного развития. Кроме того, посредством корпоративного обучения, как показывает современная практика управленческой деятельности, можно решить многие другие задачи: оценку, мотивацию и переквалификацию персонала, провести с помощью обучающих проектов эффективное внедрение изменений и не только.
Существуют различные модели и формы корпоративного обучения. Классические формы - с помощью внутренних тренеров либо с заказом внешнего обучения, особый статус в системе корпоративного обучения имеет институт наставничества (менторства) в организации. Отличительной особенностью является то, что в этом случае происходит передача знания от обучающих к обучаемым. Процедура и качество усвоения и применения на практике этого знания зависит как от квалификации и методов первых, так и от индивидуальных (коллективных) особенностей вторых. Подобным способом эффективно (если предыдущее не внесет существенных погрешностей) транслируется уже существующее знание, опыт, экспертные оценки. Способы выработки нового знания, поиска решений без готового правильного ответа в подобных формах классического линейного взаимодействия достаточно затруднительны. Поэтому появились новые формы работы с малыми социальными групп, которые направлены на выработку нового знания, поиск новых решений.
К подобным постнеклассическим, современным практикам организационного обучения и развития можно отнести различные виды коучинговых практик: индивидуальный коучинг, групповой (командный) коучинг, вообще, коучинг как стиль менеджмента в компании.
С помощью коучинговых практик более эффективно осуществляются самые востребованные программы: управление изменениями, командообразование, расставляются акценты в тренинге продаж и в работе с конфликтами. Кроме того, методики т.наз. «карьерного» коучинга могут быть успешно применены для подготовки кадрового резерва в организации. Зачастую неизбежный этап в организационном развитии - оптимизация бизнес-процессов и процедур в компании – также проводится гораздо успешнее, если применить «правильные коучинговые вопросы» и техники визуализации желаемого будущего. Аналогичным образом они применимы и для оптимизации «индивидуальных» бизнес-процессов – например, тайм-мендежмент менеджера либо за короткий срок подготовка вновь назначенного менеджера-управленца к руководящим функциям.
Коучинг способствует развитию самых важных компетенций для менеджеров в условиях кризиса: ответственности и принятию решений. Кроме того, по сути своей он направлен для выявления как индивидуальных, так и коллективных скрытых ресурсов, потенциала. Безусловно, корпоративный коучинг имеет свои особенности как по алгоритму коучинговой сессии и циклу коучинга, так и по инструментам коучинговой беседы. В организационной практике уже появился термин «коучинг-менеджмент», который охватывает различные формы, способы и условия применения коучинга в управлении, а именно, в организационном обучении и развитии.



Стресостійкість як важлива особистісна характеристика політичного психолога
Паньковець Віталій Леонідович ІСПУ НПУ ім. М.П. Драгоманова


Україна ось вже 20 років будує власну незалежну державу і політику. За цей час швидко пройшовши етапи самостійного становлення політичної сфери ми виробили власне обличчя політики. Можна сказати, що в деякій мірі екстремальна політична соціалізація залишила свої сліди у суспільній свідомості. Поряд з політикою розвивалася і вітчизняна політична психологія. Вивчивши і апробувавши світовий досвід ми почали формувати нову генерацію політичних психологів. Звичайно знаходячись на етапі становлення ми переживаємо процес вироблення основних підходів до розуміння, як професії політичного психолога, так і до вироблення методології підготовки останніх.
В якості бази системи організації підготовки політичних психологів зупинимося на розгляді рівневої структури системи підготовки практичних психологів проф. Чєпєлєвої Н.В. Перший рівень – світоглядний, другий – професійний, третій – особистісний. Під світоглядним рівнем розуміється система норм, правил і зразків поведінки особистості психолога та його цінностей, які ґрунтується на професійному психологічному етикеті. Під професійним рівнем розуміється система знань, технологій практичної діяльності, які відповідають сучасній науці. Під особистісним рівнем розуміється система якостей яка має базуватися на гуманістичному спрямуванні і діалогічності, як центральному компоненті здатності до професії психолога.
Провівши аналіз літератури (Головатий М.Ф Деркач А.О., Ольшанскій Д.В. Шестопал О.Б., ін), спостереження за особливостями політичної діяльності вважаю доцільним виділити ще одну важливу особистісну характеристику психолога, яка має велике значення для його професійного становлення та зростання. Саме такі особливості політичної сфери як, мінливість, унікальність, радикальність проявів вимагають постійної готовності психолога до дій в умовах невизначеності. Тому, на мою думку, вважаю за потрібне виділити стресостійкість як одну із базових особистісних характеристик успішного політичного психолога.
Феномену стресостійкості у сучасній психології приділена значна увага. Разом з тим у більшості досліджень (Дж. Брайт, Дж. Грінберг, Р. Карасек, Р. Лазарус, Маслач, та ін.) акцент робиться на вивчення цієї якості у представників «екстремального типу професій» (пожежники, військові, міліція, тощо). П.Б. Зільберман розглядає стресостійкість, як інтегративну властивість особистості, що характеризується такою взаємодією емоційних, вольових, інтелектуальних та мотиваційних компонентів психічної діяльності індивідуума, що забезпечує оптимальне успішне досягнення мети діяльності у складних емоційних обставинах. Поняття стресостійкості, (як якість, риса, властивість) розглядається в основному з функціональних позицій, як характеристика, що впливає на продуктивність (або успішність) діяльності.
Варто також розглядати крім функціональної особливості стесостійкості її когнітивну складову. Пропоную це зробити через призму феноменів «толерантності до невизначеності» (С. Баднер), та «ірраціональність мислення» (А. Елліса).
Толерантність до невизначеності розглядається автором теорії (С. Баднер) як тенденція сприйняття невизначених ситуацій як бажаних. Під невизначеністю розуміються ситуації, які індивід сприймає але не може категоризувати через нестачу інформації (або будь-яких підказок).
Ірраціональність на думку автора теорії (А. Елліс) являє собою неадекватне сприймання реальності, яке заважає адекватній адаптації до життєвих умов. Ірраціональність – це невідповідність думки про реальність справжній реальності.
Для успішної підготовки політичного психолога у вузі варто розвивати стресостійкість, як особистісну характеристику, що впливає на рівень його професійності. Найоптимальнішим методом розвитку такого феномену є соціально-психологічний тренінг.

Література:
1. Брайт Дж., Джонс Ф. Стресс: Теории, исследования, мифы. – СПб.: Еврознак, 2003. – 352 с.
2. Гусев А.И. Толерантность к неопределенности: проблематика исследований. (Практична психологія та соціальна робота. – 2007. – № 8 – С. 75 – 80
3. Каменюкин А.Г. Ковпак Д. В. Антистрес-тренинг. – СПб.: Питер, 2010. – 192с
4. Основи практичної психології / В. Панюк, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін.: Підручник. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
5. Политическая психология: Учебное пособие для вузов / Под общей ред. А.А. Деркача, В.И. Жукова, Л.Г. Лаптева –М.: Академия, 2006. – 452 с.



Ефективна комунікація як фактор успішності управління
Паскевська Юлія Анатоліївна Запорізький національний університет


Функціонування організації здійснюється внаслідок дії цілої системи факторів. Успішність же управління в організаціях значною мірою залежить від ефективності взаємодії, а саме умов ефективної комунікації. Комунікація є одним із важливих психологічних компонентів процесу управління, яка забезпечує створення особистісного комунікативного комфорту для кожного працівника й організації загалом. У комунікативному процесі крізь призму комунікативної компетентності відбувається самоствердження особистості. Комунікативна компетентність, виступаючи сукупністю здібностей, навичок та вмінь, що забезпечує ефективне спілкування, що повною мірою проявляється у діалогічній взаємодії.
Ефективність функціонування особистості у діалозі реалізується крізь призму трьох складових комунікативної компетентності: пізнавальну, поведінкову, емоційну.
Ефективна комунікація є цілеспрямованою взаємодією, яка орієнтована на розуміння співрозмовника, а її засоби сприяють встановленню та розвитку контактів, встановленню позитивних взаємовідносин, вивченню особистісних особливостей і т.д. При цьому, молекулою спілкування – є не вміння «відправити» вербальний або невербальний сигнал, а вміння організовувати ансамбль власних «сигналів» та сприймати ансамбль «сигналів» партнера.
Самоствердження особистості відбувається саме в установках розуміючої комунікації:
- найбільш ефективною є намагання зрозуміти партнера з позиції його внутрішньої системи відліку (поглядів, установок, цінностей). Це не позначає нашої згоди з тим, що говорить та відчуває інший, а є проявом безоцінного розуміння позиції. Адже, оцінне реагування сприймається як намагання порушити особистісну межу, вторгнення в особисту автономію. Так, розуміюче реагування сприяє, а оцінне – перешкоджає саморозкриттю, самоствердженню партнера;
- безумовне позитивне прийняття незалежно від досягнень, недоліків, статусу партнера;
- погодженість власної поведінки з партнером у змістовному плані, тобто конгруентність зовнішнього та внутрішнього.
Варто наголосити на існуванні ситуацій мовленнєвої взаємодії, у яких відтворюється мовна особистість:
- ситуація слухання: слухаю, але не чую
- ситуація розуміння: чую, але не розумію
- ситуація дії: розумію, але зробити не можу
-ситуація самовираження : можу зробити , але ефективно сформулювати не можу.
Безумовно, вміння правильно й точно висловлювати свою думку, логічно будувати висловлювання та робити його зрозумілим для партнера, забезпечить успішність взаємодії. Реальність комунікативних процесів відбивається у безпосередній мовленнєвій взаємодії, а саме у тому, як будуються висловлювання. Для оптимізації мовленнєвої взаємодії у процесі безпосередньої комунікації її учасникам варто дотримуватись певних вимог:
 Смислова завершеність
 Диференціація глибинних та поверхневих структур висловлювання партнера
 Доступність
 Цілеспрямованість
 Чіткість
 Емоційна залученість (передбачає здатність впливати на емоції та почуття й визначає посилення або послаблення смислового навантаження у певному контексті: інтонації, паузи, тощо)
 Персонифікованість (прямі звернення до партнеру сприяють активізації уваги та створюють відчуття значущості).
Здійснення комунікації в установах достатньо часто утруднюється різного роду комунікативними бар’єрами як видом психологічних бар’єрів. Так, у процесі ділового спілкування в організації можуть виникати такі комунікативні бар’єри:
 Наказ, вказівка, команда
 Попередження, загроза, обіцянка
 Повчання, вказівка на доцільність
 Порада або рішення
 Повчання, логічна аргументація
 Засудження, критика, звинувачення
 Похвала, згода
 Лайка, необґрунтовані узагальнення, приниження
 Інтерпретація, аналіз
 Заспокоювання, співчуття
 З’ясування, допит
 Відведення від проблем
Іронія полягає в тому, що ці перешкоди ми найчастіше створюємо в силу звички, а не свідомо. Але ефект один і той же: ми не чуємо те, що нам говорять. Аналізуючи специфіку ефективної комунікації у діловому просторі, необхідно також ураховувати, що у взаємодії завжди приймають участь принаймні дві особистості, кожна одночасно і впливає і підлягає впливу.
Знання та володіння засобами ефективної комунікації дозволить менеджеру здійснювати більш продуктивну, цілеспрямовану професійну діяльність, що, у свою чергу, забезпечуватиме ефективність діяльності організації та визначатиме її успішність у діловому просторі.


Завантажити завантажити тези

Потреби формування державницької психології політико-управлінської еліти України в процесі демократ
Пірен Марія Іванівна НАДУ при Президентові України


У нинішніх умовах побудови Української демократичної держави перед політико-управлінською елітою постала гостра потреба в сучасному осмисленні нових викликів, явищ, що з’явилися в ході проблем державотворення в Україні. Назріла критична межа усвідомлення того, що ми варті більшого в політиці змін, ніж досягнуто на даний час у власному домі та у світовому співтоваристві. Провадарем тут має бути політико-управлінська еліта. Однак, вона не готова до великих державницьких справ творчого характеру. Наприклад, в 1991р. Верховна Рада України зважилася на проголошення політичної незалежності лише після того, як це зробили Литва, Естонія, Латвія, Росія. Вже після того, як суб’єкт, що панував над Україною зник. Це свідчить про те, що політична еліта не була підготовлена до акту державотворчих змін ні теоретично, ні практично. Немає в Україні справжньої ротації еліти, закриті списки, гроші, клановість, сімейність, партійність – ось «критерії змін». Тут професіоналізм, досвід, порядність, патріотизм ні до чого.
Політична незалежність, як і економічна є неможливою без високої моральності, духовності, патріотизму нації. Патріотизм завжди виступає як готовність людей та її еліти до саможертви заради блага народу, країни. В сучасній Україні переважають в більшості корпоративні інтереси, тому є запотребованість державницької психології.
Що слід розуміти під поняттям «державницька психологія»? Пропонуємо робочий варіант визначення цього поняття. Державницька психологія – це світоглядні засади усвідомлення важливих проблем державотворчого характеру на основі психологічних проявів (сприймання, мислення, відчуття), психічних станів (зацікавленість, схвильованість, уява), психологічних властивостей (рішучість, наполегливість, витримка) щодо державотворчих справ.
Що з цього приводу дають нам соціологічні дослідження Інституту соціології НАН України? Майже 80% респондентів вважають, що заради кар’єри, влади, грошей люди готові на негідні вчинки [1, с. 6-7]. А на запитання: «Хто відіграє вирішальну роль у житті українського суспільства?» Відповідь теж є невтішною. Починаючи від 1992р. до нині – відіграють важливу роль: мафія, злочинний світ (33%); чиновники (30%); бізнесмени (34%);, лідери політичних партій (37%). Народ, інтелігенція тут «ні до чого!» [1, с. 11]. Де тут в політико-управлінської еліти державницька психологія, коли довіра до неї 1,9 %? Вона не ідентифікується ні з своїм народом, ні з державою. Проте, із власним, в більшості не чесно набутим капіталом теж не патріотично-державницькі справи в політико-управлінської еліти, бо 52 сім’ї володіють 92% багатства України, грошовий капітал їх в іноземних банках.
Ось чому психологи покликані докласти зусиль, щоб впливати й коригувати мислення та дії сучасної політико-управлінської еліти державних та політичних інституцій в контексті психоаналізу та впливу на зміну мислення, на формування державницької психології в українському суспільстві та подолання психології меншовартості, яка вкорінювалась протягом 350 років бездержавності України. 350 років принизливо слухали інших, наче своїх мізків не було! Тепер захопило манкуррство!
Проте, обіцянок багато, особливо під час виборів, які не виконують,за що ніхто, нікого до відповідальності не запрошує. Ось де має бути ефективна робота силових структур.
Чи можливо говорити про державницьку психологію більшості сучасної політико-управлінської еліти, коли 75% її економіки в тіні? [1]. Це трагедія сучасного хворого українського суспільства, яка проявляється в політиканстві, обіцянках, корупції, бюрократичній волокіті.
Візьмемо, наприклад, факт недержавного ставлення частини політико-управлінської еліти до української мови як державної (ст. 10 Конституції України). Депутати Верховної Ради України Єфремов, Симоненко, Гриневецький пропонують регіональні мови, що може привести до лінгвістичного хаосу та ще й не рахуючись з тим, що за переписом населення 2001 року майже 70% громадян України визнали своєю рідною мовою українську. Виникає питання: «Якої країни вони депутати?» Бажано було б їм формувати свою психологію державного ?атунку, беручи приклад з Росії, в якій проживають десятки національностей на свої рідних землях, але центральне телебачення, радіо, преса інформують населення винятково російською мовою, як державною. Паспорт громадянина РФ не отримає шістнадцятирічний юнак чи дівчина, які не володіють державною мовою, незалежно від національності та регіону проживання. Громадянин країни, який не володіє державною російською мовою не може бути державним службовцем. В Україні не всі депутати Верховної Ради України володіють українською мовою, та ще й смуту і колотнечу ведуть в суспільстві, протиставляючи українців-східняків, українцям-галичанам.
З приводу вивчення державної мови доцільно їм брати приклад з Президента України В. Януковича.
Ще факт, еліта штовхає Президента закріплювати президентську модель правління де-юре, як колосальний тягар його відповідальності за негаразди, які окремі з них творять. Це велика помилка, бо влада не може бути ефективною, коли вона нерозподілена. Еліта повинна усвідомити свої помилки, бо народ все бачить, а Господь про все знає!

Список використаних джерел:
1. Українське суспільство 1992-2009. Динаміка соціальних змін за ред. д.ек.н. В.Ворони, д. соц. н. М.Шульги. – К. : Ін-т соціології НАН України, 2009. – 560 с.
2. Пірен М.І. Публічна політична діяльність: навч. посіб. – К. : НАДУ, 2009. – 288 с.


Завантажити завантажити тези


Плющ Александр Николаевич Институт социальной и политической психологии



РОЗВИТОК КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ МАЙБУТНІХ АГЕНТІВ З НЕРУХОМОСТІ, БРОКЕРІВ ТА БУХГАЛТЕРІВ
Терещенко Кіра Володимирівна Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України

РОЗВИТОК КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ МАЙБУТНІХ АГЕНТІВ З НЕРУХОМОСТІ, БРОКЕРІВ ТА БУХГАЛТЕРІВ Л.М. Карамушка, О.А.Філь, К.В. Терещенко Актуальність дослідження. В умовах інтенсивного розвитку ринкової економіки виникає потреба в компетентних фахівцях, здатних успішно конкурувати на ринку праці. Випускники економічних відділень вищих навчальних закладів у подальшому, як правило, стають працівниками або власниками комерційних організацій. Вони повинні не тільки володіти необхідними знаннями, але й мати відповідні психологічні характеристики, які забезпечують їх успішність у майбутній професійній діяльності та високий рівень конкурентоздатності на сучасному ринку праці. Мета дослідження – визначення рівня розвитку характеристик конкурентоздатності (готовності до підприємницької діяльності, схильності до ризику, установки на «працю-гроші») майбутніх агентів з нерухомості, брокерів та бухгалтерів і розробка тренінгової програми з розвитку основних характеристик конкурентноздатності студентів. Методика та організація дослідження. Дослідження проводилося в 2007 році в м. Києві серед 76 студентів II курсу економічного профілю (спеціальності «Агент із нерухомості», «Біржовий брокер», «Бухгалтер») Індустріального коледжу. У дослідженні було використано наступні методики: опитувальники «Чи готові Ви до підприємницької діяльності?» (В.П. Петренко); оцінки схильності до ризику (В. Шмельова); оцінки спрямованості на «працю – гроші» (О.Ф. Потьомкіна). Статистичні методи обробки даних – використовувалась програма SPSS (версія 13.0). Тренінгова програма була реалізована протягом 2008 р. зі студентами ІІІ курсу спеціальностей «Агент із нерухомості», «Біржовий брокер» та «Бухгалтер». Результати дослідження. 1.1. Аналіз рівня розвитку готовності до підприємницької діяльності (за даними масива в цілому) показав, що лише 22,7% опитуваних мають високий рівень розвитку цієї готовності, 40,0% – мають середній рівень і 37,3% – низький рівень. У результаті дослідження виявлено статистично значущі відмінності (р<0,01) за рівнем готовності до підприємницької діяльності між студентами різних економічних спеціальностей. Так, отримані дані засвідчили, що найбільше «готові до здійснення підприємницької діяльності» майбутні брокери (високий рівень розвитку цієї готовності властивий 32,8% опитаних). Дещо менше зазначена готовність сформована у бухгалтерів (високий рівень її розвитку виявлений у 28,0% опитаних). Особливої уваги щодо розвитку готовності до підприємницької діяльності потребують, на наш погляд, агенти з нерухомості (високий рівень її розвитку мають лише 8,0% опитаних студентів). Враховуючи те, що опитувані навчаються на II курсі, необхідно, на наш погляд, певну увагу приділити створенню умов, які б сприяли розвиткові в них такої готовності протягом наступних років навчання (зустрічі з успішними підприємцями, рольові та ділові ігри, виконання творчих завдань). 1.2. Аналізуючи рівень схильності до ризику, нами було встановлено, що серед студентів економічного профілю (по масиву в цілому) високий рівень схильності до ризику виявлено у 26,7% опитуваних, середній – у 41,3%, низький – у 32,9%. Встановлено статистично значущі відмінності (р<0,01) між рівнем схильності до ризику у студентів різних економічних спеціальностей. Виявлено, що найбільш схильні до ризику агенти з нерухомості (високий рівень розвитку цієї схильності виявлений у 36,0% опитаних), що, можливо, обумовлено специфікою їх майбутньої професійної діяльності. Значно менше – бухгалтера та біржові брокери (її високий рівень виявлений у 28,0% та у 16,0% опитаних відповідно). Оскільки ризик є невід’ємною складовою майбутньої діяльності студентів економічних спеціальностей (особливо це стосується агентів із нерухомості та біржових брокерів), то більше уваги, на нашу думку, потрібно приділити вмінню адекватно аналізувати ситуації, прогнозувати ймовірний розвиток подій тощо. 1.3. Щодо міри орієнтації на заробляння грошей та спрямованості на процес праці, нами було констатовано, що серед студентів економічного профілю (по масиву в цілому) домінуючою виявилася орієнтація на заробляння грошей, порівняно зі спрямованістю на процес праці (їх високий рівень розвитку виявлено у 32,0% та у 21,3% студентів відповідно). Існують статистично значущі відмінності (р<0,01) між рівнем спрямованості на працю у студентів різних спеціальностей. Дослідження виявило, що найбільше значущість процесу праці усвідомлюють агенти з нерухомості (високий рівень орієнтації на неї виявлений у 36,0% студентів). Найменш спрямованими на цей процес виявилися бухгалтери та біржові брокери (високий рівень орієнтації на процес праці виявлений у 16,0% та 12,0% студентів відповідно). Отже, дослідження показало доцільність розробки спеціальних заходів (тренінги, бесіди тощо), спрямованих на зміщення акцентів зі сприйняття майбутньої діяльності як такої, яка дає можливість лише «швидко» заробляти гроші на підвищення інтересу до праці та розуміння її значущості для здійснення кваліфікованої професійної діяльності. 2. З урахуванням результатів дослідження було розроблено та апробовано тренінгову програму як одну з умов розвитку конкурентоздатності студентів економічного профілю. Мета тренінгу полягала у сприянні розвитку характеристик конкурентоздатності майбутніх агентів з нерухомості, брокерів та бухгалтерів. Програма включає наступні інтерактивні техніки: метод незакінчених речень «Для того, щоб бути конкурентноздатним, успішним ріелтором, (брокером, бухгалтером) мені потрібно…», метод «мозкового» штурму «Як я розумію значення конкуренції у моєму професійному житті?», міні-лекцію «Психологічні особливості феномену «конкурентоздатність», групову дискусію «Які чинники впливають на необхідність розвитку конкурентоздатності особистості студентів економічного профілю?», творче завдання «Портрет конкурентоздатного підприємця». 2.1. З метою розвитку готовності до підприємницької діяльності учасників тренінгу було запропоновано ділову гру «Моя майбутня професійна діяльність», що включала аналіз проблемних ситуацій, які могли виникнути у діяльності майбутніх фахівців. Проблемні ситуації було розроблено окремо для агентів з нерухомості, брокерів та бухгалтерів. 2.2. Для розвитку здатності до зваженого ризику студентам було запропоновано роботу зі шкалами «Безпечний ризик – небезпечний ризик». Результати впровадження цієї техніки виявили, що студенти-бухгалтери вважають оптимальним 30 % ризику, студенти-агенти з нерухомості – 40 % ризику, студенти-брокери – 70% ризику. Такі оцінки відображають реальну ситуацію на ринку, оскільки висока схильність до ризику, наприклад, з боку бухгалтерів можуть привести до небажаних наслідків. 2.3. Розвитку збалансованої орієнтації студентів на працю та гроші сприяла робота в малих групах. Зокрема, досить цікаві результати було отримано завдяки застосуванню інтерактивної техніки “Встановлення балансу орієнтації на працю і на гроші”. У результаті виконання техніки студентами малих груп представлено власні моделі “Інь-ян” (співвідношення орієнтації на працю та на процес заробляння грошей – 49% та 51%), “Теорія справедливості” (співвідношення орієнтації на працю та на процес заробляння грошей – 50% та 50%), “Кругова діаграма” (співвідношення орієнтації на працю та орієнтації на процес заробляння грошей – 40% та 60%). Отже, результати впровадження вищезгаданих інтерактивних технік довели можливість їх використання для розвитку готовності до підприємницької діяльності, здатності до зваженого ризику та збалансованої орієнтації на працю-гроші. Висновки. Результати дослідження показали необхідність підвищення рівня готовності до підприємницької діяльності, здатності до зваженого ризику та переорієнтації на процес праці студентів економічних спеціальностей. Розвиток основних характеристик конкурентоздатності майбутніх працівників комерційних організацій може бути реалізований, наряду з їх самостійною роботою, у процесі навчання у коледжі завдяки впровадженню спеціальних тренінгових програм.


Завантажити завантажити тези

ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
Філь Олена Анатоліївна Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України


Постановка проблеми. 1) Ефективна діяльність банків у ситуації високої конкуренції можлива, на нашу думку, за умови забезпечення високого рівня їх власної конкурентоздатності, тому важливо визначити специфічні чинники, що впливають на розвиток конкурентоздатності банків. 2) Чинники конкурентоздатності банківських структур розподілено на чотири рівні аналізу (Філь О.А., 2008): мегарівень (чинники на рівні країни); макрорівень (чинники на рівні банківської сфери); мезорівень (чинники на рівні конкретного банку); мікрорівень (чинники на рівні особистості в банку). 3) Виділено психологічний підхід щодо дослідження феномену «конкурентоздатність організації» (О.А. Філь, 2008) як комплексу психологічних характеристик, які забезпечують її ефективну конкуренцію щодо аналогічних суб’єктів на сучасному ринку праці, товарів і послуг. Усе це говорить про значущість психологічного забезпечення конкурентоздатності комерційних банків.
Мета дослідження – висвітлити особливості психологічного забезпечення конкурентоздатності комерційних банків.
Методика та організація дослідження. Використано авторську анкету (О.А. Філь, 2008), що включала в себе низку відкритих та закритих питань. В даному дослідженні наведено відповіді респондентів на питання «Прорангуйте за ступенем значущості (1, 2, 3 …) всі чинники, які, на Вашу думку, забезпечують конкурентоздатність Вашого банку»: місце розташування; конкурентоздатність керівників; конкурентоздатність продукції/послуг, що надає банк; конкурентоздатність клієнтів; конкурентоздатність країни на міжнародному рівні; конкурентоздатність партнерів; відповідна матеріально-технічна база; конкурентоздатність працівників; конкурентоздатність банківської сфери; імідж; ефективна рекламна політика; інше. Дослідження проведено в 2009–2010 рр. серед 50 банківських службовців одного з комерційних банків та аспірантів НТУУ «КПІ», які водночас працюють у різних комерційних банках м. Києва.
Результати дослідження та їх обговорення. Аналіз рівня значущості чинників, які забезпечують конкурентоздатність банку, показав, що у цілому дослідження виявило зворотну закономірність: в міру зниження рівня «дії» чинників (від мега- до мікрорівня) ступінь значущості їх впливу збільшується (чинники мікрорівня мають найбільше значення):
1. Вплив чинника мегарівня «конкурентоздатність країни на міжнародному рівні», незважаючи на його масштабність, є незначним (лише 13,3% персоналу банку вказали на високий ступінь його значущості).
2. Група чинників макрорівня виявилася більш значущою за оцінкою банківського персоналу, порівняно з попереднім чинником. Найбільше відзначено важливість високої «конкурентоздатності банківської сфери» (47,4% опитаних) для успішності діяльності окремих банків та удвічі меншу роль відведено «місцю адміністративного розташування банку» (22,2% опитаних вказали на його високий рівень значущості), що свідчить про те, що зміщений акцент лише на розташування у фешенебельному районі міста, в престижному офісному центрі або в районі проживання клієнтів банку не дозволяє на належному рівні забезпечувати конкурентоздатність конкретного банку.
3. Щодо впливу чинників мезорівня, то найбільш значущими серед цієї групи виділено «конкурентоздатність конкурентів» (43,8% опитаних), «імідж банку» та «конкурентоздатність послуг» (по 33,3% опитаних відповідно), «конкурентоздатність клієнтів» і «конкурентоздатність партнерів» (по 31,3% опитаних відповідно), і незначне місце отримала «відповідна матеріально-технічна база» (29,4% опитаних). Це вказує на важливість орієнтації в особливостях поведінки конкурентів на «спільному» ринку банківських послуг та необхідність вивчення та задоволення потреб клієнтів відповідними пропозиціями, на потребу формування «позитивного» іміджу банку.
4. Аналіз міри впливу чинників мікрорівня на конкурентоздатність банку показав, що серед усіх чинників мега-, макро- та мезорівня персонал банку відзначає найбільш сильний вплив саме факторів мікрорівня та на високому рівні оцінює значущість факторів «конкурентоздатність працівників» (50% опитаних) і «конкурентоздатність керівників» (44,4% опитаних), що свідчить про провідну роль психологічного чинника забезпечення конкурентоздатності банку. Продемонстровано важливість не стільки матеріального і технічного оснащення банку або його адміністративного розташування, а цінність саме «людського потенціалу» банку, певний ступінь ідентифікації персоналу банку з його конкурентноздатністю, бачення своєї значущості в її забезпеченні та важливість психологічного забезпечення конкурентоздатності банків.
Висновки. Психологічне забезпечення розвитку конкурентоздатності комерційних банків доцільно реалізовувати а наступними підходам: а) впровадженні комплексного підходу до розв’язання проблеми забезпечення/розвитку конкурентоздатності банків та посилення ролі психологічного підходу; б) розробці концепції психологічного забезпечення конкурентоздатності банків, базованої на врахуванні системи чинників чотирьох рівнів конкурентоздатності банків та виділенні психологічних складових конкурентоздатності банків; в) розробці та впровадження методичного інструментарію для комплексної психологічної діагностики рівня розвитку конкурентоздатності банків; г) визначенні форм та методів спеціальної психологічної підготовки керівників та працівників банку до забезпечення/розвитку конкурентоздатності банку; д) визначенні форм та методів спеціальної підготовки практичних психологів до реалізації концепції психологічного забезпечення розвитку конкурентоздатності банків.


Завантажити завантажити тези

Ресурсна складова соціальної ситуації вибору престижної професії
Хоріна Олена Іванівна ІСПП НАПН України


Сформульвано розуміння ресурсної складової в ситуації вибору престижної професії. Проаналізовано уявлення громадян України щодо престижної професії. Виділено 5 профілів престижної професії. Встановлено зв»язки між профілями. Проведена кластерізаця респондентів щодо визначених профілів престижної професії. Встановлено пріоритети вибору українцями престижних професій. Розглянуто ресурси, що надає кожен з виділених профілів престижної професії, а також вимоги престижної професії до особистості, що складають потенціяал особистісного розвитку в професійному контексті.

Ключові слова: престижна професія, ресурсна складова, соціальна ситуація вибору, профіль престижної професії.

Актульність теми обгрунтовано потребою дослідити соціальну ситуацію наявного дисбалансу між обсягом дипломованих спеціалістів , що мають престижні професії та обсягом дефіцитних спеціалістів, яких не вистачає саме за переліком престижних професій, про що свідчать статистичні дані Державної служби зайнятості України [Хоріна, 2008]. З одного боку є велика кількість спеціалістів з дипломами престижних професій, що не можуть знайти свого робочого місця, а з іншого велика кількість вакансій з переліку «престижних» професій, що незадовольняється потрібними фахівцями. Це свідчить про ситуацію дисбалансу ринку праці в Україні і розглядається як соціальна ситуація вибору престижної професії. Професії, що складають основу такого дисбалансу розглядаються, як дефіцитарні професії [Найдьонов, Григоровська, 2008].
Дослідження, проведені в рамках прикладної науково-дослідної теми «Моніторингу рівня та чинників престижності професій» (ІСПП, 2008-2009) дають можливість заглибитися до рівня аналізу та розуміння протиріч, що виявилися на сучасному етапі розвитку ринку праці в Україні. В цій роботі представлено частину дослідження з аналізом уявлень громадян України щодо престижної професії, виділено 5 профілів престижної професії, встановлено зв’яки між профілями, а також кластерізовано респондентів стосовно приіритетно обраних профілів простижної професії. Метою аналізу є висвітлення ресурсів та ризиків соціальної ситуації вибору престижної професії. Ресурсом такого вибору є можливості, що надає престижна професія, а ризиком виступає неусвідомлення громадянами конкретних вимог престижної професії, виконання яких забезпечує ефективну реалізацію свого професійного вибору.
Розглянуто інструментарій та запропоновано рекомендації щодо можливостей регулювання ринку праці.
Виокремлено ресурси ефективної реалізації професійного вибору громадянами.


Завантажити завантажити тези

Соціально-нормована поведінка як елемент соціального капіталу
Чередник Галина Юріївна Дніпропетровський національний університет

Значна обмеженість соціального капіталу в українському суспільстві, яка відзначається практично всіма дослідниками цього феномену, вимагає пошуку ефективних механізмів, в тому числі психологічних, його нарощування. Для реалізації цього завдання необхідно звернутися не тільки до явища соціального капіталу, але й до окремих його елементів. До складових соціального капіталу П. Бурд’є відносить мережі, соціальні норми і довіру, причому мережі виступають основою, на якій ?рунтується соціальний капітал, а соціальні норми і довіра – змістом, який створює певний взірець взаємодії. Соціальні норми – загальновизнані правила, зразки поведінки, стандарти діяльності, що забезпечують впорядкованість, стійкість і стабільність соціальної взаємодії індивідів і груп. Сукупність норм, що діють в тому або іншому співтоваристві, складає цілісну систему, різні елементи якої взаємообумовлені. Система соціальних норм передбачає наявність: 1) певних суспільно значимих стимул-реакцій діяльності (цілі, ідеали, цінності); 2) зразків або правил «нормальної» для даної групи поведінки; 3) санкцій за ухилення від соціальних норм. Вказані моменти складають основи соціального контролю в будь-якому співтоваристві. Необхідною умовою дієвості соціальних норм є їх об?рунтованість з точки зору відповідності прийнятим в даному суспільстві цінностям і ідеалам, по відношенню до яких норми виконують підлеглу, інструментальну функцію. Основні варіанти соціальної поведінки: 1. Нормативна поведінка («стандартна») - відповідає соціальним нормам, характерна для більшості людей, викликає схвалення оточуючих веде до нормальної адаптації. В цілому вона адекватна ситуації, продуктивна, хоча може бути позбавлена індивідуальності. 2. Маргінальна (крайня) поведінка - знаходиться на самій крайній межі соціальних норм, розмиває і розширює межі норм, викликає напругу оточуючих людей. 3. Нестандартна («ненормативна») поведінка - виходить за рамки прийнятих в даному суспільстві в даний час норм, властива меншій кількості людей. Виявляється в двох основних формах: - креативна (творча) поведінка - реалізує нові ідеї, самобутня, продуктивна, прогресивна, може вести до зміни самих норм, але у ряді випадків викликає опір оточуючих; - девіантна поведінка (поведінка, що відхиляється) - непродуктивна, деструктивна або аутодеструктивна, викликає несхвалення оточуючих і соціальну дезадаптацію. 4. Патологічна поведінка - відхиляється від медичних норм, виявляється у формі конкретних симптомів, знижує продуктивність і працездатність особистості, викликає співчуття або страх оточуючих. У ряді випадків патологічна поведінка неадекватна ситуації, некритична і супроводжується соціальною дезадаптацією. Своєрідність нормативної регуляції поведінки людини в сучасному суспільстві значною мірою визначається наявністю альтернативних норм, що дозволяють індивідові вибирати певну поведінку. На жаль, в сучасному українському суспільстві можна спостерігати домінування маргінальної та нестандартної поведінки, що, безумовно, перешкоджає згуртуванню людей в соціальних групах і консолідації українського суспільства. Розвиток соціальної поведінки, як і розвиток будь-якого іншого виду поведінки, залежить від процесів научіння (що розглядається в найширшому сенсі), включаючи научіння методом проб і помилок, обумовлення і закони ефекту наслідування і моделювання (важливість яких особливо підкреслює теорія соціального научіння), а також опанування мови. Соціальні норми направлені на збереження і розвиток структури і функцій даного співтовариства. Соціальні норми можуть бути універсальними і приватними, імперативними і орієнтуючими. Соціальна поведінка за визначенням є інтерактивним процесом; поведінка будь-якого учасника цієї взаємодії видозмінює поведінку іншої людини, так само як і її власна поведінка змінюється у відповідь на реакцію цього іншого. Ми можемо визначити нормативність поведінки як властивість, яка характеризує здатність людини визначати і дотримувати соціальні норми. Тому нормативність поведінки людини може бути пов’язана з рівнем розвитку у неї соціального інтелекту, як здатності правильно розуміти поведінку людей, що є необхідною для ефективної міжособистісної взаємодії і успішної соціальної адаптації. Такий зв'язок потребує подальшого дослідження. Людина визначається із своїм місцем у соціумі, коли обирає варіант прийняття соціальних норм: вільно і усвідомлено прийняти, прийняти під дією примусу і загрозою санкцій, демонструвати антагонізм по відношенню до групи чи усвідомлено, вільно відторгнути групові норми. Це дає можливість визначити міру законослухняності людини. Ми вважаємо, що нормативна поведінка має розглядатися як соціальна установка особистості і в такому випадку їй притаманні основні властивості атитюду і, перш за все, це стосується трикомпонентної структури. Когнітивна складова нормативної поведінки забезпечує пізнавальну функцію і містить знання щодо конкретних норм соціальної і групової поведінки, правил поводження. Афективна складова містить оцінки норм, правил, моделей поведінки, які позначаються категоріями «добре», «погано» тощо. Вона забезпечує пристосовну і захисну функції атитюду. Конативна складова виявляється в тих моделях і патернах поведінки, які особистість не тільки демонструє в реальному житті, але й до яких виражає готовність, забезпечуючи, таким чином, функцію самовираження. Враховуючи роль соціуму у формуванні соціальних установок, можна відзначити основні соціальні інститути, які беруть участь у формуванні соціальної поведінки особистості. Це, насамперед, інститут сім’ї, інститути освіти, релігії, культури, права. Научіння дітей соціально-нормованій поведінці в родині означає, що вони повинні засвоїти і відповідати тим патернам поведінки, які розділяють і визнають їх батьки. Тим самим дитина частково втрачає свободу вибору унаслідок батьківських прийомів, що мають на меті змусити її інтерналізувати певні принципи поведінки. Однак треба зауважити, що реальна поведінка батьків досить часто не відповідає тим нормам, які декларуються молодому поколінню, Як наслідок, завдяки дії механізму наслідування, засвоюються ті зразки і моделі поведінки, які демонструються батьками. Універсальні, імперативні норми (закони, правові, моральні норми) вимагають регулювання з боку держави, в той час як приватні і орієнтуючі норми (звичаї, традиції, вдачі тощо) можуть регулюватися іншими інститутами суспільства. Державне регулювання соціальної поведінки проголошує необхідність системного підходу до вибору засобів та методів впливу держави на поведінку представників різних соціальних груп. Основними інструментами прямого державного регулювання є: нормативно-правові акти, макросоціальні плани та цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені нормативи тощо. Методи непрямого регулювання регламентують поведінку громадськості не прямо, а опосередковано, через створення певного соціокультурного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку. З'ясовуючи роль народних звичаїв, вдач і соціальних інститутів в інтеграції суспільства, У. Самнер звертав увагу, що члени групи відносяться шанобливо і прагнуть пристосуватися до цінностей і норм свого суспільства, відносячись в той же час з великим недовір'ям і навіть вороже до культурних цінностей інших народів. Оскільки соціальні норми об’єктивно обумовлені економічними і соціальними умовами життя суспільства, то інтерналізація соціальних норм і правил певної культури може здійснювати глибокий і тривалий вплив як на фізичне функціонування людей, так і на формування їх особистості, а також на ті риси і досвід, що передаються майбутнім поколінням. Таким чином, забезпечення дотримання соціальних норм переважною більшістю членів суспільства сприяє його інтеграції та консолідації і є ефективною інвестицією в його соціальний капітал.


Завантажити завантажити тези

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СТРАТЕГІЙ МИСЛЕННЯ СУЧАСНОГО УПРАВЛІНЦЯ
Чмут Т. К. ЖЕГІ ВНЗ університет «Україна»


ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СТРАТЕГІЙ МИСЛЕННЯ СУЧАСНОГО УПРАВЛІНЦЯ

Українське суспільство на початку третього тисячоліття знаходиться в перехідному, невизначеному стані. Економічна і соціально-психологічні ситуації в світі і нашій країні ускладнюються. Триває економічна криза. Соціально-економічні відносини, засновані на ринкових засадах, загострюються. Суб‘єкти управлінської діяльності не усвідомлюють, куди ми йдемо, а підчас своїми діями ще й негативно впливають на людей, а отже, на успішність соціальних і економічних перетворень. Це пов‘язано з їх поведінкою і, перш за все, з низьким рівнем мислення, професіоналізму, а, головне, моральності, порушенням гуманістичної етики. Нині потрібні управлінці нового типу, лідери, які можуть і хочуть дбати про успішне вирішення проблем країни, світу (Всесвіту!), які повинні розв»язувати не лише матеріальні, але і духовні задачі.
Враховуючи вищезгадане , необхідно вивчити і описати особливості стратегій мислення сучасних управлінців та розробити підходи до підвищення їх ефективності у відповідності з його новою парадигмою.
В основі нової парадигми мислення (Ф.Капра) лежить шість критеріїв. Перший із них характеризує співвідношення між частиною та цілим. У класичній парадигмі вважають, що в будь-якій складній системі динаміка цілого може бути описана через властивості його частин. У новій парадигмі ціле первинне. Якщо ми розуміємо динаміку цілого, то із неї можемо вивести властивості всіх її частин і описати їх взаємодію.
Слід зауважити, що у відповідності із першим критерієм нової парадигми, на нашу думку, в управлінні на етапі трансформації нашого суспільства, його економіки управлінці повинні реалізувати в ефективній стратегії мислення його широту і концентрацію, які виступають в єдності, не дивлячись на те, що є протилежностями. Скажімо, в управлінні економікою слід міркувати про те, що відбувається в реальному світі в цілому і, водночас, приймати рішення про те, що робити з ідеями, які нині домінують.
Другий критерій нової парадигми передбачає перехід мислення в термінах структури до мислення в термінах процесів. Раніше вважали, що існують фундаментальні структури, взаємодія між якими забезпечується процесами. У новій парадигмі процес - це первинна категорія. Структура є проявом процесу, який лежить в її основі. Сьогодні реінженіринг, як новий підхід, забезпечує ефективність виробничої діяльності через управління процесами.
Третій критерій відноситься до спостерігача, до опису ним процесу пізнання. Раніше вважали, що наукові дані об‘єктивні, незалежні від людини та її пізнання. Цікаво, що як дослідники квантової фізики, так і квантової психології зазначали, , що неможливо описати природні явища і не говорити при цьому про себе.
Четвертий критерій нової парадигми мислення стосується фундаментальних знань. В майбутньому фундамент храму науки доцільно замінити сіткою, мережею. В реальності ми бачимо оточуючу нас дійсність як сітку відношень, в якій не існує первинне чи вторинне, тобто не має фундаменту. Є взаємоузгодженість відношень. Всі властивості частин виводяться із загальної узгодженості їх взаємних зв‘язків і визначають структуру всієї мережі. У відповідності із теорією ігор в структурі галузі буде така практика: рішення кожного із учасників, зайнятих в ній, буде впливати на всіх інших та на їх рішення. Тому є необхідність ввести нову організаційну структуру - так звану креативну сітку, яка буде сприяти інноваціям та безперервному підвищенню ефективності управління роботою підприємств. Вона нині вже набула характеру міжнародної.
Складність Всесвіту, описана за допомогою названих критеріїв, дає підстави думати, що академічні знання, набуті управлінцями, економістами, фінансистами є неадекватними дійсності. Так, Д. Каннеман ( лауреат премії Нобеля 2002р.) показав, що раціональні знання в економічній теорії, які раніше вважалися фундаментальними, є, по суті, наближеними. Їх істотно доповнюють ірраціональні. Саме вони нерідко є основою прийняття важливих економічних рішень, їх добору.
Шостий критерій є як би гаслом до переходу людей від філософії домінування і контролю над природою до філософії співробітництва і ненасильства. Раніше вчені і практики були впевнені в тому, що набуті знання роблять людей володарями над природою. В результаті, наша наука і технології нерідко слугували і використовуються для досягненню шкідливої антиекологічної, антигуманної мети.
Сьогодні в контексті нової парадигми наукового мислення плідно працюють відомі українські управлінці та дослідники (див. роботи О.Донченко, О.Грішнової та ін.).
Все це дає підстави думати, що підходи до формування ефективних стратегій мислення в контексті її нової парадигми та гуманістичної етики знайдуть застосування як на практиці, так і в процесі підготовки управлінських кадрів. В цілому, сучасний суб’єкт управління може бути успішним за умови зміни світосприйняття, цінностей, установок, мислення, морального ставлення до суспільства і людей, що дасть йому можливість продуктивно діяти в мережі взаємопов‘язаних подій. Інакше досягти нової якості суспільного життя, прориву в ефективному управлінні неможливо. Отже, керівництво сучасними працівниками і організаціями вимагає від суб‘єкта управління зовсім інших, аніж раніше, якостей, здібностей, інтелектуальної діяльності у відповідності з новою парадигмою мислення та його ефективними стратегіями.




Шайгородський Юрій Жанович Інститут психології ім. Г. С. Костюка НАПН України



← Назад до події

 

Події
Головна подія
2018 р.
2017 р.
2016 р.
2015 р.
2014 р.
2013 р.
2012 р.
2011 р.
2010 р.
2009 р.
2008 р.
Новини
 
Видання Інституту
Розробка сайту: BUNKE.com.ua
Дизайн: Золотарева Виктория
© Всі права належать Інституту соціальної та політичної психології АПН України