Науково-практична конференція "Соціально-психологічні проблеми цілісності українського суспільства"

Організатори конференції:

Інститут соціальної та політичної психології НАПН України
Київський медичний університет Академії народної медицини України
Черкаський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації
Територіальний центр соціальної допомоги населенню Соснівського району міста Черкаси

Тези доповідей конференції "Соціально-психологічні проблеми цілісності українського суспільства"

В.В. Шусть

 Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОДОЛАННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ В ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 В світогляді наших далеких пращурів, в їхніх уявленнях про світобудову, космос, землю, людину, богів, про життя після смерті, і в їхніх уявленнях про закономірності природи, тобто зародкових формах науки, в їхньо­му первісному мистецтві, в їхніх первісно-релігійних уявленнях, в усіх сферах духовного життя повною мірою позначив­ся функціональний рівень їхнього мозку і їх психіки - свідомості, самосвідомості, мислення і почуття насамперед. О.Т. Губко зауважує, що для такого високого рівня усвідомлення оточуючого світу й самоусві­домлення потрібна була передусім робота інтелекту, мислення, то той дивосвіт художніх досягнень, який демонстрували трипільці, міг бути створеним лише за наявності витонченої емоційної сфери, ра­фінованого естетичного смаку й інтелекту взагалі.

Вчений зауважує, що космогонія й міфологія Стародавнього Світу Наддніпрянщини, виходила з ідеї еволюціонізму: світ в їхніх уявленнях переживає про­цеси утворення, розвитку, структурування. За світотворчою кон­цепцією трипільців та наших співвітчизників, що жили вже в нашу еру, космічний акт утворення Всесвіту збігається з переміщенням Сонячної системи в регіоні сузір'я Перуна, бога блискавки і грому. Тому кризові ситуації наші предки сприймали по-філософськи. Уже в новітні часи ці уявлення оформились в закон існування матерії: творення нових матеріальних структур, їх руйнація і вибудова нових структур відбувається циклічно.

Закон періодичності, циклічності, фазності процесу еволюції є однією з найбільш фундаментальних діалектичних зако­номірностей розвитку природи, суспільства й особистості. Наші пращури вже осягли ту глибоку істину, що все суще триває за певними циклами, які періодично змінюють один од­ного. Як уже говорилося, найбільш глибоко вони вивчили цей закон на прикладі плину небесних світил, зміни знаків Зодіаку.

О.Т. Губко зауважує, що сучасна наука дає ваговиті підтвердження цим циклам. Зокрема, ця періодичність відзначається в працях видатного українського вченого Миколи Чмихова. Особли­ве значення для людства, наголошує автор, має цикл тривалістю 7980 років - так званий "арійський цикл". Початок його відноситься до 5966 року, тобто до тієї дати, з якою християнська традиція пов'язує акт створення людини сучасного вигляду. Закінчитися цей гігант­ський історичний цикл має на початку XXI ст., і це буде супроводжу­ватися велетенськими змінами в житті природи і суспільства - зміна­ми нерідко катастрофічного, апокаліптичного характеру.

Слід зауважити, що традиційні суспільства були сповнені культом предків, залишалися (за визначенням М. Мід) переважно «постфігуративними», тобто орієнтували праукраїнців на відтворення поведінкових і розумових стереотипів, властивих поколінням більш древніх цивілізацій. Саме тому можна припустити, що предки праукраїнців пережили такі цивілізаційні кризи, як Вселенський потоп, загибель Атлантиди, розпад суперконтиненту Лавразія тощо.

Першим і найважливішим для свідомості праукраїнців було протиріччя їх існування з природними силами, з якими вони змушені були боротися за виживання. Але це було зовнішнє протиріччя, свідомість в той час ще не доросла до внутрішніх суперечностей, що виражаються в протиставленні абстрактних уявлень. Відсутністю таких уявлень відрізняється первісний тотемізм: «Стародавні люди переносили на світ тварин відносини, характерні для первісних родових общин, і цей звіриний світ мислився як би у вигляді другої, цілком рівноправної половини своєї власної громади. Так з'явився тотемізм, тобто уявлення про те, що всі члени даного роду походять від певної тварини, рослини чи іншого «тотема» і пов'язані з даним видом нерозривним зв'язком. Людина в своїй свідомості не виходить за межі природної системи. Людина з тваринами відчуває себе «на рівних», шукає і знаходить собі в тваринному світі «родичів» і союзників, в тому числі і в подоланні кризової ситуації. Відомий дослідник міфології А. Ф. Лосєв підкреслював, що для міфічної свідомості міфи не були вигадкою або чимось фантастичним. Для міфічного суб'єкта (міф) це справжнє життя, з усіма його надіями і страхами, очікуваннями і відчаєм, з усією його реальною повсякденністю і чисто особистою зацікавленістю. Це не вигадка, але - найбільш яскрава і сама справжня дійсність, живе суб'єкт-об'єктне взаємоспілкування. Аргументовано спростовуючи розуміння міфів як ідеальних уявлень, як давньої науки, А. Ф. Лосєв, розкриваючи суть міфічних уявлень, фактично дає картину рівня міфологічної свідомості в зіставленні з сучасним науковим мисленням: «Міфічна свідомість абсолютно безпосередня і наївна, зрозуміла; наукова свідомість обов’язково володіє висновковим, логічним характером; вона не безпосередня, важко засвоювана, вимагає тривалої виучки і абстрактних навичок. Міф завжди синтетичний, життєвий і складається з живих особистостей, доля яких висвітлена емоційно і інтимно відчутно; наука завжди перетворює життя на формулу, даючи замість живих особистостей їх узагальнені схеми і формули, і реалізм, об'єктивізм науки полягає не в барвистому живописанні життя, але в правильності відповідності загального закону і формули з емпіричною протяжністю явищ, поза всякою картинністю, живописністю або емоційністю.

        Порівнюючи три моделі часу, вироблені традиційною культурою (замкнуте коло, горизонтальна і похила лінії), з моделлю прогресивного розвитку (висхідна лінія або спіраль), відзначимо вирішальну відмінність між ними. Всі традиційні моделі мають Божество (божества) у функціях деміурга, еталона, контролера, адресата (співрозмовника) і змістотворних центрах (виправдання буття) біля основи часу, організовуючи відповідно мислення і життєдіяльність людини. Лише в окремі переломні, кризові періоди актуалізується проблема «батьків і дітей», але в цілому, на тривалих історичних відрізках, безумовно відбувається слідування освяченим традиціям і авторитетам.

В сучасному українському суспільстві, незважаючи на безліч есхатологічних пророцтв, людина є носієм потенційно іншого, безумовно кращого майбутнього.

Література:

1.        Губко О.Т. Психологія українського народу: наук. Дослідж.: в 4-х кн. Кн.І: Психологічний склад проукраїнської народності / Олексій Тимофійович Губко. – Видання друге, доповнене. – К., Видавець Сергій Наливайко, 2010. – 504 с.

2.        Лосев А. Ф. Диалектика мифа / Алексей Федорович Лосев. М.: «Правда», 1990. —560 с.

3.        Мид М. Культура и мир детства / Маргарет Мид. М.: Наука, 1988. – 429 с.

4.        Назаретян А.П. Цивилизационные кризисы в контексте Универсальной истории (Синергетика - психология - прогнозирование) / Акоп Погосович Назаретян. - М.: Издательство: Мир -  2004. - 368 с.

5.        Попович М.В. Мировоззрение древних славян / Мирослав Владимирович Попович. — К. : Наук. думка, 1985. — 173 с.

6.        Чмихов М.О. Давня культура. Навчальний посібник. / Микола Олександрович Чмихов. - Київ: Либідь - 1994. – 228 с.

                                       І. В. Секрет,    Дніпродзержинський державний  технічний університет

 МЕТОДИ ПОДОЛАННЯ КУЛЬТУРНОЇ ДЕЗІНТЕГРОВАННОСТІ  У ПОЛІКУЛЬТУРНІЙ НАВЧАЛЬНІЙ ГРУПІ  
(З ДОСВІДУ МІЖНАРОДНОГО ПРОЕКТУ „ВІДТВОРЕННЯ”)                                                                                                                    

 В умовах глобалізації європейського простору особливого значення набуває проблема встановлення балансу між прагненнями націй зберегти самобутність і культурну своєрідність з одного боку, а з іншого – необхідністю досягнення взаємоповаги, забезпечення рівноправного співіснування з наданням усіх можливостей для кожної культури вільно продовжувати свій розвиток.

Сучасне українське суспільство в силу особливостей територіального розташування та культурно-історичного розвитку перебуває у стані постійного балансування між світоглядними позиціями, які сформувались унаслідок історичного й політичного розвитку різних регіонів країни, знаходяться під впливом зовнішніх чинників і визначають настрій та життєві орієнтири пересічних громадян.

Нагальна проблема збереження національної і культурної єдності країни, з одного боку, а з іншого – надання свобод та прав на самовизначення іншим національним меншинам потребує від політиків та освітян розробки методів, спрямованих на гуртування українського суспільства задля збереження національної цілісності й самобутності та виховання толерантності до інших культур, тим більше, якщо мова йде про приєднання країни до єдиного європейського простору.

З огляду на актуальність проблематики виникає потреба звернутись до європейського досвіду об’єднання держав і націй, налагодження культурного діалогу і встановлення порозуміння між народами.

Одним із заходів, який спрямований на досягнення таких цілей, став міжнародний проект "Відтворення – створюємо і навчаємось разом через соціальну, етичну та релігійну освіту” („Re-Creation – creating and learning together through social, moral and religious education”), який тривав протягом трьох років (2007 – 2010 рр.) за підтримки Європейського Союзу у м. Граз (Австрія) (табл.1) [1, 2].

                                                                                                                 Таблиця 1

Тривалість сесій проекту „Відтворення – створюємо і навчаємось разом через соціальну, етичну та релігійну освіту”

У проекті взяло участь 124 студента та 58 викладачів із таких країн, як: Угорщина, Австрія, Польща, Словакія, Словенія, Великобританія, Сербія, Україна (2009 – 2010 рр.).

У контексті даного дослідження звернемо особливу увагу на методи та технології, які застосовувались організаторами проекту для подолання культурної дезінтегрованності між його учасниками – студентами й викладачами – у процесі навчання, спрямованого на розвиток творчих потенцій особистості засобами гештальт-педагогіки.

Організація навчальної роботи протягом очних сесій.

Ранкова та вечірня медитація. Усі учасники збирались разом у залі для медитації, яка здійснювалась у формі пісень, що супроводжувались нескладними танцювальними рухами  у колі. Вечірня медитація проводилась у формі загальних зборів, де обговорювався навчальний день, враження й почуття від отриманого досвіду, виносились певні проблеми наукового, прикладного, етичного характеру для загального обговорення. 

Читання молитви „Отче наш” і Біблії національними мовами присутніх. Таке читання відбувалось на спеціально організованих медитаціях у загальній групі учасників, розташованих у колі.

Робота у мікрогрупах на навчальних сесіях. Навчальні заняття проводились у формі творчих майстерень, які формувались за принципом особистісних уподобань учасників проекту не залежно від їх національності (єдина мова спілкування – англійська / німецька). Навчальна робота носила креативний характер і мала на меті розкриття особистісних творчих потенцій учасників через виконання творчих робіт (малювання, художні витвори, драматизація тощо), спілкування, обговорення почуттів та емоцій. Студенти працювали у парах та мікрогрупах, склад яких постійно змінювався.

Підготовка спільних навчальних проектів у мікрогрупах. Будь-яке навчальне заняття або цикл навчальних тематичних занять закінчувався виконанням спільного для усієї навчальної підгрупи творчої роботи, здійснення якої носило проективний характер. Над нею сумісно працювали представники з різних країн, розподіливши між собою обов’язки за виконання окремих частин роботи.

 Організація і проведення національних вечорів. Підготовка до проведення національних вечорів здійснювалась протягом часового проміжку від однієї очної сесії до іншої. Програма національного вечора охоплювала приготування національних блюд, організацію вечері для усіх учасників очної сесії, презентацію країни й рідного міста через національні танці, пісні, відео, фільми тощо, представлення державної символіки.

Встановлення державної символіки (прапорів) усіх країн - учасниць проекту. Прапори країн - учасниць проекту були присутні на всіх офіційних заходах (відкриття й закриття проекту, звітна конференція, публікація у пресі новин про організацію та перебіг проекту, видання книги за результатами проведення проекту тощо).

Заходи проекту, які здійснювались дистанційно.

Підготовка й написання спільних наукових статей і видання книги. За результатами проекту була опублікована книга „Відтворення – створюємо і навчаємось разом через соціальну, етичну та релігійну освіту” („Re-Creation – creating and learning together through social, moral and religious education”), в яку увійшли статті, написані інтернаціональними колективами авторів – науковців, викладачів та студентів, які брали участь у проекті на різних його етапах [2]. Статті пройшли через взаємне рецензування з виділенням позитивних сторін і таких, які потребують доробки, перш ніж були опубліковані у книзі.

Книга ілюстрована фотографіями, зробленими учасниками проекту, і отримали загальне схвалення від усієї редакційної колегії щодо їх публікації.

У книзі представлено гімн проекту, який перекладено мовами його учасників.

Наукові статі супроводжуються анотаціями мовами країн – учасниць проекту.

Створення тематичної групи у соціальній мережі Фейсбук (Facebook) та налагодження особистісних контактів. Для обговорення подій проекту і  забезпечення міжособистісного спілкування поза межами сесій проекту та після його завершення створено тематичну групу у соціальній мережі Фейсбук (Facebook). Завдяки цьому кожен учасник відчував особистісну причетність до найменшої події, пов’язаної з проектом, мав можливість висловити свою думку, прийняти активну посильну участь у різних формах роботи у співпраці з представниками з інших країн.

Аналіз усіх заходів проекту дозволив виділити серед них ті, які спрямовані на створення можливостей для національного самовизначення учасників проекту, формування толерантності й поваги до іншої культури, і такі, які мали на меті об’єднати усіх учасників проекту, не залежно від їх національної приналежності та налагодити міжособистісні стосунки, які зближуватимуть нації й країни (табл. 2).

                                                                                                                Таблиця 2

Методи подолання культурної дезінтегрованності у міжнародному проекті „Відтворення”

  Підбиваючи підсумки, необхідно зазначити, що через систему заходів даного міжнародного проекту було здійснено суттєвий вплив на формування міжкультурної компетентності його учасників, розвиток взаємоповаги та толерантності, які є запорукою мирного співіснування, порозуміння і досягнення вагомих результатів у процесі творчої співпраці на міжнародному рівні, про що свідчили результати опитувань учасників проекту [3], аналіз продуктів їх діяльності та спостереження за їх подальшим професійним і особистісним розвитком.

Література:

1.          Секрет І. В. Теоретичні та методичні основи формування іншомовної професійної компетентності студентів вищих технічних навчальних закладів в умовах дистанційної освіти : Рукопис дис. … док. пед. наук: спец. 13.00.04 “Теорія та методика професійної освіти” / І. В. Секрет. – К., 2012. – 552 с.

2.          RE-CREATION. Creating and learning together through social, moral and religious education / [Franz Feiner & Stanko Gerjolj & Robert Treadwell & Kurt Zisler (eds.)]. Herausgeber-Institutionen:KPH Graz – TEOF UNI Ljubljana – LogoMedia-VerlagGraz – Ljubljana : [s. n.] , 2011. – 240 p.

3.          Sekret I. V. Evaluation of the Teacher’s Foreign Language Professional Competence Development at the Project „RE-CREATION“ / I. V. Sekret // RE-CREATION. Creating and learning together through social, moral and religious education. Franz Feiner & Stanko Gerjolj & Robert Treadwell & Kurt Zisler (eds.). Herausgeber-Institutionen: KPH Graz – TEOF UNI Ljubljana – LogoMedia-VerlagGraz. – Ljubljana : [s. n.], 2011. – Р. 173–180.

                                               О.О. Лінецька,
                                                                                                ОНУ ім.І.І.Мечникова

СПРИЙНЯТТЯ ЖИВОПИСУ СТУДЕНТАМИ-ГУМАНІТАРІЯМИ В КОНТЕКСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ АВТОРСЬКОЇ МІФОТВОРЧОСТІ

                У наш час недостатньо досліджена й емпірично не вповні задіяна індивідуальна авторська міфотворчість особистості як суб’єкта творчої діяльності, вибору, вчинку. Це унеможливлює науково зважений підхід до актуалізації культурно-історичного потенціалу особистості як автора власного життєвого шляху, здатного створювати та інтегрувати нові смисли у семантичний простір етнокультури.

                Ознайомлення з напрацюваннями щодо змістових та динамічних ознак індивідуальної авторської міфотворчості передбачає виконання наступних завдань:

1. Продемонструвати алгоритм вивчення сприйняття живопису студентами-гуманітаріями в контексті індивідуальної авторської міфотворчості.

2. Презентувати діалогічний опитувальник з елементами психологічної герменевтики, розроблений у співавторстві з О.В.Яремчук.

3. Надати висновки стосовно розвивальної дії запропонованого алгоритму на сучасну молодь.

Індивідуальна авторська міфотворчість є суб’єктною об’єктивацією особистого міфу, перетворенням його в індивідуальний авторський шляхом усвідомлення несвідомих вмістів власного «Я», співпраці з міфологемами й символами несвідомого. В процесі індивідуальної авторської міфотворчості відбувається привнесення у смисловий простір культури суб’єктивних  символів і смислів та синтезування з них авторської міфологічної реальності, здатної зробити особистість суб’єктом власного життєвого шляху.

В полотнах  Леонардо да Вінчі проступають риси індивідуальності митця як автора-міфотворця, який «створює свій власний світ» на холсті. На нашу думку, весь процес сприйняття творів мистецтва із самого початку до кінця є діалогом між глядачем та твором мистецтва. Спочатку відбувається пожвавлення суб’єктивних смислів глядача, які потім «входять в резонанс» з твором мистецтва і в ідеалі наступає катарсис.

У нашому дослідженні був застосований наступний алгоритм вивчення сприйняття живопису студентами-гуманітаріями в контексті індивідуальної авторської міфотворчості: спочатку ми давали короткий інформаційний блок про особистість Леонардо да Вінчі, потім студентам пропонувалось до візуальної презентації зробити 2 розклади Люшера з інтервалом 2-3 хвилини. Ми оцінювали кольорові вибори студентів до, в ході та після візуальної презентації картин. Два розклади карток нам було потрібно для оцінки: 1 розклад – «Я-ідеальне», 2 розклад – «Я-реальне». Під час візуальної презентації студенти споглядали картину, робили 1-ий розклад карток по Люшеру, заповнювали діалогічний опитувальник з елементами психологічної герменевтики щодо цієї картини та робили 2-ий розклад. Після презентації також робили 2 розклади з інтервалом в 2-3 хвилини.

Колір, як відомо, впливає на неструктурований, несюжетний, емоційний елемент психічної діяльності.

За допомогою діалогічного опитувальника з елементами психологічної герменевтики, розробленого у співавторстві з О.В.Яремчук ми намагалися структурувати та організувати діяльність студентів, тобто активізувати їх когнітивні процеси. Структуру опитувальника складають наступні положення. По-перше, досліджуваним пропонувалось проінтерпретувати: фоновий пейзаж, кольорову гаму картини, жестикуляцію, пози, вираз очей зображених персонажів, поєднання із загальною ідеєю картини, а також все те, що привернуло їх увагу. По-друге, потрібно було відобразити в наративах свої коментарі стосовно архетипів та образів даних картин в їх взаємозв’язку з етапами саморозвитку художника. Наративний спосіб самопізнання є досить перспективним в роботі з молоддю та акмеологічних практиках. По-третє, для активізації рефлексії власного міфу студентами передбачалось відповісти на такі питання: 1) Який вплив даного індивідуального авторського міфу Леонардо на ваш особистий міф? 2) Чи є актуальною для вас проблематика андрогінізації внутрішнього світу? Для аналізу та інтерпретації студентам були запропоновані такі картини: «Мадонна в гроті», «Св. Анна з Марією та дитям Христом»,  «Джоконда», «Таємна вечеря», «Іоанн Хреститель».

Вибір даних полотен не є випадковим. Застосування психо-історичної реконструкції дозволило нам висунути гіпотезу про відбиття стадій процесу індивідуації художником в продуктах його творчості. За допомогою архетипного аналізу ми виявили феноменальні прояви архетипів Персони, Тіні, Аніми, Старого Мудреця та Самості в етапних полотнах Леонардо. Таким чином, ми вважаємо, що на протязі свого життя митець пройшов всі 4 стадії індивідуації: 1 стадія (формування Персони) – «Поклоніння волхвів»; 2 стадія (зустріч з Тінню та розкриття Персони) – «Мадонна в гроті», «Таємна вечеря»; 3 стадія (пізнання Аніми та розототожнення з нею) – «Мона Ліза», «Св. Анна з Марією та дитям Христом»; 4 стадія (усвідомлення змісту мана-особистості та здобуття Самості) – туринський автопортрет, «Іоанн Хреститель».

Застосування діалогічного опитувальника з елементами психологічної герменевтики виявило суб’єктивний зміст еле­ментів картин, завдяки пожвавленню рефлексії власного міфу досліджуваними. Отримані результати ми обробляли за допомогою контент-аналізу, що дало нам змогу виділити найбільш частотні суб’єктивні змісти картин «Мадонна в гроті», «Св. Анна з Марією та дитям Христом», «Джоконда», «Таємна вечеря», «Іоанн Хреститель» серед культурологів, філософів та психологів.

При цьому ми виокремили 2 типа суб’єктивних змістів: 1 – пов'язаний з внутрішнім станом досліджуваних, 2 – той, який апелює до архетипічних рівнів (як констатували самі обстежувані). На наш погляд, тут є важливим переживання архетипічного вмісту у вигляді певної міфологеми, яка інтегрується у індивідуальний простір даної особистості. Використання проективного методу «8-кольоровий субтест» М.Люшера дозволило підключити до аналізу змістових та динамічних ознак індивідуальної авторської міфотворчості інформацію про несвідоме реагування на живописні твори, яка вивела загальний рівень аналізу на цілісний та інтегративний підхід до особистості.

Проби тесту Люшера до початку сприйняття картин (в запропонованій нами техніці діалогу) та після завершення цього етапу дослідження свідчать про зміну емоційного стану досліджуваних, оскільки в ході діалогу з живописними творами Леонардо да Вінчі актуалізується процес взаємодії свідомих та несвідомих вмістів «Я», що постає у динаміці кольорових виборів Люшера (8-кольровий субтест) особистістю до, всередині та після візуальної презентації. Тобто, на перспективу можна сподіватись на інформативність кольорових виборів досліджуваних щодо розвитку процесу індивідуальної авторської міфотворчості. Психологічний аналіз змістових та динамічних ознак індивідуальної авторської міфотворчості студентів показав перспективність індивідуальної інтерпретації глибинних вмістів «Я» з метою сприяння особистісній гармонійності авторів-міфотворців.

Індивідуальний смисловий вміст гендерної ідентичності випробуваних у нашому дослідженні був  представлений у вигляді: по-перше, індивідуальних метафор; по-друге, цілісних міфологем; по-третє, індивідуальних смислів й цінностей, які усвідомлювались в ході ініціювання смислоутворення. Підключення якісних методів, зокрема діалогічних та архетипного аналізу, дало змогу більш детально вивчити специфіку гендерної проблематики досліджуваних. Ці результати надають можливість прогнозувати напрями й зміст формування особистісної гармонійності в подальшому міфотворенні студентів. Таким чином, ми можемо рекомендувати запропонований алгоритм при соціальній роботі з молоддю та акмеологічних практиках з метою сприяння актуалізації культурно-історичного потенціалу особистості та самоздійснення сучасного покоління.

А. М. Османова

Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України

ЕВОЛЮЦІЯ ЕТНІЧНОЇ СВІДОМОСТІ КРИМСЬКИХ ТАТАР (МІФО-РЕЛІГІЙНЕ ПІДГРУНТЯ)

Процес кристалізації етнічної свідомості пов'язаний з формуванням міфології, художньої традиції, соціальних інститутів та інших категорій, що становлять етнічну картину світу. У цей період у свідомості етносу формується модель світобудови, що включає уявлення про світ і зокрема про його соціальний і культурний устрій. Ціннісно-космологічна ієрархія, що відображає сукупність життєвих цілей, засобів та механізмів регулювання етносу призводить до появи культурних традицій. На сучасному етапі, коли суспільство переглядає своє ставлення до історичного минулого та духовної спадщині, шукає нові підходи для ствердження та розвитку гуманістичного змісту культури, моральних та естетичних ідеалів…, дослідження традиційного міфо-релігійного світогляду набуває особливої значущості і актуальності.

Сімейне життя супроводжується різноманітними обрядами, які в образно-символічній формі відзначають певні етапи життя людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі: утворення сім’ї, народження дитини, смерть когось з членів сім’ї. Відповідно до природного циклу існування людини склався комплекс сімейної обрядовості. Основні його елементи – родильні, весільні та поховальні й поминальні обряди. Традиції, пов'язані з ними, увібрали в себе всю колективну мудрість кримсько-татарського народу. Цим подіям надається не тільки фізіологічний та духовний зміст, але і в рівній мірі містичний. Тому з язичницьких часів і по сьогоднішній день ці знакові, доленосні події оточені цілим комплексом обрядів. У свідомості кримськотатарського народу забобони переплітаються з язичницькими традиціями і з мусульманськими канонами. У результаті, на сьогоднішній день ми маємо абсолютно унікальний сплав обрядів і звичаїв, що відображають специфіку етнічної свідомості.

Звичаї та обряди у кримських татар є багатими і складними за своїм змістом етнокультурним комплексом. У ньому переплітаються звичаї та обряди, котрі з’явилися у різні історичні епохи, на різних рівнях соціально-економічного та культурного розвитку. Ідеологічне висвітлення звичаїв та обрядів має синкретичний характер, в них поряд із ісламськими традиціями може виявитися цілий пласт доісламських вірувань, культів та звичаїв.

Етнічна специфіка народної культури значною мірою зосереджена у традиційно-побутовій сфері, серед обрядів, які мають велике значення у духовному житті кримських татар, особливе місце займають звичаї, які пов’язані із народженням дитини.

Ситуація пологів і народження дитини займає особливе положення у світогляді кожної людини і в культурі в цілому. По-перше, пологи, як кожен переломний момент життя, що веде до зміни статусу людини у суспільстві, неминуче стають предметом інтенсивної рефлексії як окремої людини, так і суспільства. По-друге, процес вагітності і пологів пов'язаний з особливим межовим станом, уявлення про який у міфологічній картині світу завжди має на увазі посилення небезпеки для людини і особливо її вразливості в цей час.

                Відповідно у обрядодії, пов'язаної з народженням дитини, особливо явно експліковано міфологічні уявлення. По-третє, будучи у своїх витоках одним з найважливіших перехідних обрядів (відмітна його особливість полягає в тому, що це "подвійний" перехідний обряд: новий статус набуває як дитина, так і його мати). Процес народження дитини пов'язаний з добре розробленим, складним ритуалом, що включає у себе ряд обов'язкових або факультативних обрядових дій, спрямованих на забезпечення благополуччя дитини і всієї родини. Ці дії, часто вже не сприймаються як ритуальні, одначе пов'язані з певними міфологічними уявленнями.

Структура традиційної обрядовості, її символіка, функціональна сутність, предметний склад багато в чому обумовлені архаїчними уявленнями про світ предків, взаємозв'язків його зі світом живих на землі, про багатосторонній вплив пращурів на земне життя нащадків. Сімейний комплекс обрядів у кримських татар зберігає безліч елементів традиційного міфо-релігійного світорозуміння. Так, весільна обрядовість включає в себе складний комплекс звичаїв, в якому знайшли відображення не тільки соціально-правові норми даної епохи, а й пережитки попередніх стадій розвитку.

Кримськотатарське весілля – полісемантичний твір, що пройнятий гуманізмом і мудрістю народу, барвистими театралізованими сценами, яскравими музичними мистецтвами. Весільний фольклор – результат колективної творчості, в якому акумульовано міфологічні уявлення людей про світ, поетичне сприйняття явищ навколишньої природи. Наслідком цього є узагальнення абстрактних символів, образів, мотивів, молитов-звернень до бога, колективних співів. В цілому можна говорити про те, що весільно-обрядовий фольклор кримців – система, що складається з «етноестетичних мікроодиниць, в яких представлена поетична, емоційна, філософська, соціально-психологічна інформація про духовну і матеріальну культуру народу».

Родильні, весільні та поховально-поминальні обряди належать до так званих «обрядів переходу», тобто таких обрядів, що відзначають і формально закріплюють перехід особистості чи групи людей в нову соціальну категорію і придбання ними нового соціального статусу. Обряди переходу супроводжують різноманітні форми адаптації, зміну місця проживання, ініціацію.

Поховально-поминальна обрядовість – найбільш консервативна й архаїчна у циклі сімейних обрядів. Стійкість загальної структури та відносно слабка мінливість у деталях, обумовлені універсальною спрямованістю традиційних культур у минуле та орієнтацією на досвід пращурів, дозволяють максимально повно досліджувати цей пласт традиційної культури, тісно пов'язаний з обрядами життєвого циклу.

Перебуваючи в прикордонній області засадничих уявлень про життя і смерть, матеріальне і духовне, регламентуючи взаємини особистості та соціуму, живих і предків, примиряючи громадські і природні закони, поховально-поминальна обрядовість безпосередньо виходить у сферу традиційного світогляду та міфологічних поглядів.

Сімейна обрядність кримськотатарського народу є одним із важливих елементів культури етносу, в якому перетинаються і відображаються практично всі основні сторони його життя. Обрядові дії допомагають пролити світло на складну проблему етногенезу, відтворити історичні зв'язки та духовну спільність із іншими народами, у яких отримали відображення окремі питання землеробства, житла, народних знань, фольклору, міфології, мистецтва, вірувань. Однак в обрядах є й інша сторона, також не менш важлива, яка є одним з головних засобів національного виховання і згуртування етносу в єдине духовне ціле.

Традиційні норми поведінки людей у відповідальні моменти їхнього сімейного та громадського побуту складалися протягом тривалого часу у формі відповідних ритуалів. Завдяки своїй міфо-релігійній основі ці ритуали відрізняються особливим консерватизмом, тому що від того наскільки повно і правильно здійснюються обряди, наскільки суворо дотримуються регламентовані традиціями стереотипи поведінки їхніх учасників, залежать, за народними уявленнями, майбутнє щастя й здоров'я новонародженої дитини, благополуччя і дітонародження у молодят, успішність переходу померлої людини у потойбічний світ і ступінь її доброзичливості по відношенню до живих родичів та близьких. У силу такого консерватизму сімейні обряди до нашого часу зберегли свою самобутність й етнічний колорит. Саме ця самобутність сприяє збереженню і зміцненню етнічного менталітету, а, в кінцевому рахунку, і самого етносу.

В.І.Фокіна,

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

МУЗИЧНІ АРХЕТИПИ ТА ЇХ ВТІЛЕННЯ У СЛОВ’ЯНСЬКІЙ КУЛЬТУРНІЙ ТРАДИЦІЇ

Дані тези є складовою частиною обґрунтування тренінгу «Чоловіче та жіноче в давньослов’янській традиції як ресурс цілісності «Я» та «Ми»» («Веселка єдності»), розробленого у співавторстві з Яремчук О.В., Клюйковою-Цобенко В.О. В цьому тренінгу ми спираємось на напрацювання психолінгвістики та філософії О.Потебні, який виявляв механізми оприявнення екзистенційних станів у давньослов’янській духовності через аналіз мовних засобів, в яких відбилися феномени свідомості та несвідомого мовців. Онтологізація горя, долі, злиднів в міфологічних текстах відбувалася шляхом присвоєння їм власних імен, переводу їх у статус міфологічних істот. Український вчений на прикладі цілої низки мов доводить етимологічну близькість слів «щастя», «доля», «божественна істота», а також слово «лихо» і «покинутість Богом», які теж сходять до одного семантичного поля «знедоленості». Він вказує на намагання людини прорватись до надчуттєвого в екзистенційних переживаннях, граничних станах, що яскраво виявляється в текстах пісень, казок, прислів’їв. Взаємопроникнення колективного та індивідуального несвідомого в процесі творення, сприйняття та інтерпретації міфологічних образів, безумовно, пов’язане з включенням міфопоетичного мислення, що ввібрало в себе креативний потенціал архаїчної міфотворчості та сучасних запитів на самоздійснення в культурі. Найбільш яскраво міфопоетична природа людської психіки постає в музиці.

Музичне сприйняття міфологічне: організовані звукові структури не є самодостатньою цінністю, а лише певним способом висловити зашифрований у них сенс; до звукового символу з глибин несвідомого залучається відповідний етнокультурний символ. При прослуховуванні музики відбувається метафоричний стрибок, що перетворює звук у сенс, водночас перетворюючи споглядання у внутрішній вчинок.

Вивчення механізмів духовно-катарсичної активності особистості в ході інтерпретації музичних міфологем відкриває перспективи створення дієвих способів особистісного самоздійснення. На думку музикознавців Б. Асаф 'єва, П. Вульфіуса, Ю. Хохлова, Д. Кірнарскої, а також автора музичної концепції психорезонанса А. Понтвіка, музика здатна викликати певний настрій, причому емоційне забарвлення образів, що виникають при її сприйнятті, відрізняється в залежності від індивідуальних особливостей музичного сприйняття, ступеня музичної підготовки, інтелектуальних особливостей слухача. Вивчення емоційної значущості окремих елементів музики - ритму, тональності - показало їх здатність викликати стан, адекватний за характером подразнику. Позитивні емоції при музичному прослуховуванні, «художня насолода», на думку Л.С. Виготського, не є чистою рецепцією, а вимагає найвищої діяльності психіки. У зв'язку з цим великого значення набуває підбір відповідних музичних творів, які могли б викликати необхідний ряд образних асоціацій і переживань. З цією метою, дуже важливо використовувати музичні твори, в структурі яких закорінена можливість катарсичного ефекту.

Ми застосовуємо концепцію музичних архетипів Д. Кірнарської в опрацюванні інтонаційної структури музичних композицій даного тренінгу. Таким чином, при сприйнятті музичного тексту відбувається пожвавлення глибинних рівнів колективного несвідомого. Зв'язок з колективним несвідомим, ймовірно, здійснюється через комунікативну спрямованість музики, через базові форми соціальної комунікації, які і є музичними архетипами. Д. Кірнарська виділяє комунікативні архетипи «Заклику», «Прохання», «Гри», «Медитації». Це своєрідні протоінтонаційні форми сприйняття зовнішнього і внутрішнього світу, які наповнюються різним змістом залежно від духу епохи. На наш погляд, дуже характерним для давньослов’янського фольклору є архетип «Славління», який постає в святкових обрядових дійствах.

На думку Б. Асаф 'єва, в основі музичної інтонації і, відповідно, музичних архетипів лежить явище мовної (комунікативної) інтонації. Поетичний текст вокального твору вступає у взаємодію (частіше гармонійну, але іноді і конфліктну) з музичною архетипікою (інтонаційною структурою) і, таким чином, посилює музичний вплив твору через внутрішню вокалізацію. Сприйняття міфологічних кодів музичного тексту сприяє психорезонансу і катарсису. У результаті відбувається доповнення і переструктурування простору особистісних смислів реципієнта, що в свою чергу виводить його на новий рівень самоусвідомлення.

Музичний супровід тренінгу «Веселка Єдності»*

З огляду на вищевикладений дискурс можна запропонувати індивідуальну для кожного учасника тренінгу програму
дослідження терапевтичного впливу музичного фольклорного тексту з опорою на його архетипний зміст. По-перше, визначення ключових міфологічних сюжетів у просторі  особистого міфу слухача, розпізнання серед них тих, що не відповідають життєвим завданням і рівневі особистісного розвитку. По-друге, досягнення емоційно-інтелектуального усвідомлення джерел цих дисфункціональних міфів  та виявлення нових тенденцій, у яких психіка  шукає вираження ("контр-міфів"). По-третє, стимулювання синтезу, що сплавляє елементи старого міфу і контрміфу в новий міфологічний образ, який вміщує найбільш конструктивні аспекти обох міфів. По-четверте, формування внутрішнього імператива дій на основі гіпотетичної реальності цього розширеного і заново інтегрованого міфологічного простору.

По-п'яте, вкорінення індивідуальної авторської міфології в повсякденному  житті, що може бути більш ефективним у випадку застосування терапевтичних прийомів, пов'язаних з активним або рецептивним відтворенням музичних текстів, спеціально підібраних для конкретного слухача. В даному разі ідеться про прослуховування музичних матеріалів тренінгу після його завершення.

Н.О. Устінова,
 Львівський національний університет імені  Івана Франка

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ УЧАСТІ ЖІНОК У ЖІНОЧИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

         Становлення громадянського суспільства і розвитку демократії в Україні напряму залежать від належного представлення громадянами своїх потреб та інтересів. На сучасному етапі спостерігається доволі низький рівень представництва жінок в органах державного управління, політичних структурах, жіночих громадських об’єднаннях різного спрямування. Думка більшої половини населення країни, не завжди береться до уваги, що сповільнює, а часом унеможливлює розв’язок специфічно жіночих проблем, призводить до незбалансованої політики та соціальних дисфункцій. Діяльність жіночих організацій лежить в основі формування суспільного і особистісного благополуччя: сприяє удосконаленню законодавства, забезпечує вирішення нагальних проблем, здійснює істотний вплив на процеси демократизації. А також сприяє психічному розвитку жінок, підвищенню їх впевненості у собі, реалізації особистісного потенціалу та самовизнанню.

За даними Міністерства юстиції України, в нашій державі зареєстровано понад 47 всеукраїнських жіночих організацій. Проте до їх складу  входить менше 6 % українських жінок віком від 20-ти до 60-ти років. Проблема низького рівня участі жінок  у політичних і соціокультурних процесах спричинила потребу в розробці й реалізації науково обґрунтованої програми, що сприятиме посиленню проявів їх громадської активності. У зв’язку з цим доцільно зосередити увагу на дослідженні чинників участі  жінок у жіночих організаціях.

                На основі узагальнення існуючих у даній галузі напрацювань можна виокремити два найпоширеніші підходи до розуміння громадської активності. Громадська активність розглядається як динамічна властивість особистості, що виявляється у різних видах суспільно-значущої діяльності  або ж як система активних дій, обумовлених власними та суспільними потребами, цілями, інтересами. На нашу думку, громадську активність доречно розглядати як сукупність ініціативних дій суб’єкта, що обумовлені його небайдужістю до подій, які відбуваються у соціальному середовищі, а також як особистісну властивість, що безпосередньо проявляється у цій діяльності. Зазвичай виокремлюють трудову, політичну активність, членство у громадських організаціях, волонтерську активність, релігійну активність та активність за місцем проживання. Аналізуючи природу  громадської активності особистості, а у вужчому сенсі громадської участі, сучасні дослідники звертають увагу на те, що в її основі лежить ряд психологічних та соціальних чинників. Українська дослідниця Л.Кияшко, аналізуючи соціально-психологічні чинники детермінації активності особистості, виокремлює дві групи: об’єктивні і суб’єктивні. До об’єктивних вона відносить гендерно-вікові, соціально-економічні, середовищно-суспільні чинники, а до суб’єктивних – мотиваційно-ціннісні, конативні і когнітивно-рефлексивні [3]. На думку Є.Ємельяненко, основною детермінантою громадської активності є громадянськість особистості, що передбачає реалізацію власного потенціалу відповідно до інтересів країни, нації, суспільства [2]. М.Боришевський, І.Голіна, Л.Пилипенко, звертають увагу на те, що в основі громадської активності  лежить усвідомлення соціальної потреби, потім – соціального мотиву, а пізніше вже – власних соціальних цінностей. В.Васютинський підкреслює, що вагомою спонукою до активності, поряд із соціальними цінностями можуть виступати  особистісні проблеми, але активність у цій ситуації набуває характеру самоствердження [1].

                І.Семків одним з найбільш вагомих чинників участі особистості у громадській сфері вважає оптимізм. У своїх статтях авторка наводить результати емпіричних досліджень, які вказують на те, що саме віра у можливість зміни власного майбутнього, змушує людину бути активною [4]. За останні роки вітчизняними вченими репрезентовано наукові статті у періодичних виданнях, що містять елементи соціально-психологічного аналізу громадської активності особистості. Проте, дослідження чинників участі жінок у діяльності жіночих організацій в українських вченнях представлені недостатньо. Значно ширше зазначений спектр досліджень відображений у працях зарубіжних дослідників. Так, Б.Будровська, Д.Дух, А.Тітков пов’язують участь жінок у громадських організаціях  із наслідуванням  зразків поведінки членів сім’ї, виокремлюючи три моделі детермінації їх громадської активності: модель наслідування, модель втечі та модель працюючої жінки [5]. Польська дослідниця А. Домарадзька, на основі  аналізу провідних спонук жінок щодо участі у недержавних організаціях, виокремила п’ять типів жіночого участництва [6]. А саме, «Інтелектуалка», «Політик», «Протестантка», «Професіоналка» та «Опікунка», наголошуючи та тому, що в основі діяльності кожного типу лежать різні погляди, прагнення та мотиви.

 Спираючись на результати проведеного теоретичного аналізу було розроблено програму дослідження соціально-психологічних чинників участі жінок у діяльності жіночих організацій. У дослідженні взяли участь 150 респонденток жіночої статі, віком від 17 до 78 років, які беруть участь у діяльності жіночих громадських організацій різного спрямування.  Вік досліджуваних в  межах від 41 до 55 років, більшість мають вищу освіту (117 зі 150 досліджуваних),  заміжні  (91 особа), працюють у державних установах (92 особи). Паралельно було опитано 150 досліджуваних з контрольної групи, які не беруть участі у громадській діяльності. Групи були  однорідними з огляду на такі змінні, як вік, місце проживання та сімейний стан. Дослідження соціальних чинників здійснювалось за допомогою методик «Інтегральна оцінка якості життя» Н.Фетіскіна, «Діагностика поведінки особистості в конфліктній ситуації» К.Томаса та спеціально розробленої автором анкети. Другу групу методик для діагностики чинників внутрішнього характеру, утворили наступні опитувальники: методика діагностики міри задоволення основних потреб В.Скворцова, методика діагностики мотиваційної структури особистості В.Мільман, експрес діагностика соціальних цінностей особистості, опитувальник діагностики п’яти факторів особистості Дж. Ховарда, П. Медіни та Ж. Ховард (адаптація Л.Бурлачука, Д.Корольова), методика діагностики комунікативно-характерологічних тенденцій Т.Лірі.              

                Результати проведеного дослідження показали, що до найбільш суттєвих мотиваційних чинників участі жінок у жіночих організаціях належать: прагнення діяти на користь суспільства, досягати успіху, професійно й  інтелектуально  вдосконалюватись, потрапити в середовище однодумців, реалізувати власні ідеї та потенціал. До яскраво виражених особистісних якостей жінок-активісток можна віднести: раціональне ставлення до життя, відкритість новому досвіду, лідерські якості та прагнення до домінування.  

                Підсумовуючи, можна виокремити три вектори чинників,  що спонукають жінок до громадської діяльності.  Це вектор «соціальних цінностей», «реалізації особистісного потенціалу» та «міжособистісних взаємин», що можуть бути внутрішньо мотивовані (задоволення від діяльності, особисті досягнення, самореалізація та ін.), зовнішньо (набуття досвіду, отримання нових знань, спілкування тощо) та виникати на основі фрустрації (розв’язання особистих проблем, бажання допомогти іншим та ін.).

                Отримані результати можуть виступати фундаментом для подальшого аналізу потенційних можливостей жінок й розробки комплексної програми по залученню українських жінок до участі у громадській діяльності.

Література:

1. Васютинський В.О. Громадянська свідомість та самосвідомість молоді у контексті соціально-політичного розвитку суспільства / М. Й. Боришевський, М.І. Алексєєва, В.В. Антоненко та ін. // Психологічні закономірності розвитку свідомості та  самосвідомості особистості: у 2-х т. – К., 2001. – Т. 2.  – С. 165-183.
2. Ємельяненко Є.О. Діяльнісна природа громадянської активності // Громадські організації у дискурсі демократизації суспільства: монографія / Мін-во освіти і науки, Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова ; за ред. В. П. Беха   – К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – С. 153-196.
3. Кияшко Л.О. Психологічні детермінанти політичної участі молоді / Л.О. Кияшко, А.О. Краснякова // Актуальні проблеми психології: Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка, В.Д. Потапової. – Т. XV. – Ч.1. – К., 2008. – С. 339-347.
4. Семків І. І. Зв'язок оптимізму та довіри як чинників соціальної активності студентської молоді // Актуальні проблеми психології: збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України: Психологічна теорія і технологія навчання – Т. 8 – Вип. 6. – К., 2009. – С. 241-250.
5. Budrowska B., Duch-Krzysroszek D., Titkow A. Scieżki karier kobiet i mężcyzn [w:] A. Titkow (red.) Szklany sufit. Bariery i ograniczenia karier kobiet. – Warszawa: Fundacja Instytut Spraw Publicznych, 2003. – S. 12-27.
6. Domaradzka A. Liderki polskich organizacji kobicych – proba typologii \ Kobiety-Feminizm-Demokracja pod.red. B. Budrowskiej wyd. IFIS Pan Warszawa 2009. –  S. 203-219.
7. Miluska J. Paradoksy pozycji spolecynej kobiet // Kalejdoskop genderowy. W drodze do poznania plci spoleczno-kulturowej w Polsce // pod. red. K.Slany, B.Kowalskiej, M.Slusarcyk // Kraków , 2011.  –  S. 163-178.